Номер провадження 2/754/1959/20
Справа №754/10338/19
Іменем України
26 жовтня 2020 року м.Київ
Деснянський районний суд міста Києва
під головуванням судді Бабко В.В.
за участю секретаря судового засідання Івченка В.А.
за участю позивача ОСОБА_1
за участю відповідача ОСОБА_2
за участю представника третьої особи - Хомутенко Ю.Д.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських права.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 15.07.2019 відкрито провадження у справі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 . ОСОБА_3 має статус «дитина-інвалід до 18 років». Сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі. На даний час, сторони проживають окремо, дитина залишилася проживати разом з мамою ОСОБА_1 . Відповідач абсолютно не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкується з дитиною взагалі, тобто не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей. У зв'язку з викладеним позивач просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю - ОСОБА_1 .
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на докази які містяться в матеріалах справи та на обставини, які викладені в позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог щодо позбавлення його батьківських прав, зазначаючи, що бажає піклуватися та спілкуватися з дитиною, однак складні відносини між ним та позивачкою не надають можливості налагодити спілкування з дочкою. Щодо позовної вимоги про місце проживання з мамою, не заперечував проти задоволення, просив задовольнити.
Представник третьої особи Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації в інтересах Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації Хомутенко Ю.Д. заперечувала проти заявлених вимог. Підтримала висновок №107-40/7252 від 16.09.2019, виданий Службою у справах дітей та сім'ї Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією, відповідно до якого зазначено про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
15.09.2020 в судовому засіданні були допитані свідки: ОСОБА_4 , ОСОБА_5
Свідок ОСОБА_4 , знайомі з ОСОБА_1 більше восьми років, зі слів ОСОБА_1 їй відомо, що відповідач не надає матеріальної допомоги дитині.
Свідок ОСОБА_5 , яка є рідною тіткою ОСОБА_1 , свідчила про те, що зі слів ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 абсолютно не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкується з дитиною взагалі.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вислухавши пояснення учасників справи, свідків, ґрунтуючись на засадах верховенства права, на повно і всебічно з'ясованих обставинах, об'єктивно та безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів, наявних у справі, взявши до уваги бесіду з дитиною, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом однією родиною без реєстрації шлюбу.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 175.
ОСОБА_3 має статус «дитина-інвалід до 18 років», що підтверджується медичним висновком Українського медичного центру реабілітації дітей з органічними ураженнями нервової системи МОЗ України, відповідно до якого дитина має діагноз ДЦП, геміпаретична форма.
Судом установлено, що в квітні місяці 2018 року ОСОБА_2 за власним бажання відкрив картковий рахунок на ім'я доньки ОСОБА_3 .
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 27.05.2019 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі у розмірі 2000грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з 13.07.2018 до досягнення нею повноліття.
В матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_2 має заборгованість по сплаті аліментів.
Так, вимогами частин 1-4 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.
Згідно із ст.151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
У відповідності до ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Згідно статей 3, 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до положень ст. 9 Конвенції ООН «Про права дитини» держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
У цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов'язки.
Відповідно до ст. 39 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави - учасниці вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров'я, самоповагу і гідність дитини.
Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» від 12.06.1998року №16, складання письмових висновків органів опіки і піклування та їхню участь у судових засіданнях покладено на відділи й управління освіти районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій і виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.
Відповідно до висновку Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районною в місті Києві державною адміністрацією, в якому зазначено, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації 11.09.2019 було прийнято рішення про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того, під час співбесіди в судовому засіданні з дитиною: ОСОБА_3 за участю представника Служби Хомутенко Ю.Д., судом установлено, що дівчинка нейтрально відносить до свого батька, негативу до батька не має, у повній мірі не розуміє значення, що таке позбавлення батьківських прав її батька та наслідки цього.
Зокрема позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.
Також, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
ОСОБА_2 визнав в суді, що він котрий час вихованням дитини не займався, свою поведінку пояснив тим, що після розірвання стосунків з позивачкою він не зміг домовитись з останньою, але сплачує аліменти. Також пояснив, що з дочкою він не спілкувався через конфліктні стосунки з ОСОБА_1 , яка не надає можливості поспілкуватися з дочкою.
В судовому засіданні не встановлено будь-яких обставин, які перешкоджають відповідачу виконувати обов'язки по вихованню дитини, але це невиконання було пов'язано не з об'єктивними та суб'єктивними причинами, а саме через неприязні стосунки між сторонами.
Доводи позивачки про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини не знайшли свого підтвердження достовірними доказами. Суду не надано доказів про притягнення відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов'язків.
До того ж позивачка ОСОБА_1 не довела суду, що спілкування відповідача з дитиною в подальшому може призвести до порушень прав та інтересів дівчинки.
Також відсутні будь-які докази того, що на виконання вимог статей 1-3, 9 Конвенції ООН «Про права дитини» державні органи вживали необхідних та достатніх заходів щодо надання необхідної допомоги сім'ї сторін, що реально був наданий комплекс соціальних послуг з метою покращення ситуації в їх родині.
У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008 року по справі "Савіни проти України" зазначається "що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини."
Так, у справі Хант проти України (рішення від 7 грудня 2006 року) суд зауважив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90)0, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78)". У цьому рішенні також зазначено, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт оскарження заявником заяви про позбавлення батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо.
Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи, приймаючи до уваги право дитини мати обох батьків і підтримувати з ними постійний зв'язок, суд приходить до висновку про те, що хоча відповідач і не в достатній мірі опікується своєю дочкою, не в повній мірі виконуючи свій батьківський обов'язок по утриманню та вихованню дитини, його поведінка не свідчить про наявність безумовних підстав для застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
За таких обставин у суду відсутні правові підстави для застосування крайнього заходу впливу та позбавлення батьківських прав відповідача, який має бажання спілкуватись з дитиною, згоден сплачувати кошти на утримання свого дочку.
Суд, також, вважає необхідним роз'яснити сторонам, що побудова сімейних відносин має здійснюватись на паритетних засадах, на почуттях любові і поваги, взаємодопомоги і підтримки. Сторони не повинні поглиблювати конфліктну ситуацію, захищаючи свої власні інтереси, а намагатись проявити справжню турботу, реалізувати свої права шляхом домовленості і забезпечити належні умови для розвитку дитини.
Отже, враховуючи викладене вище, пріоритетність у вирішенні даного спору інтересів дитини, необхідності для гармонійного розвитку дитини спілкуванні дочки як з матір'ю, так і з батьком, позовні вимоги позивачки щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , щодо його дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому суд вважає, що слід в позові відмовити.
Однак, як роз'яснено в п.п. 15, 16, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином суд вважає за необхідне застосувати до відповідача заходи попередження та попередити останнього про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини.
Тобто суд, дійшов висновку, що відповідач має бути попереджений про те, що в разі не надання коштів для достатнього утримання дитини, та ухилення від участі в її вихованні, він може бути позбавлений батьківських прав.
Враховуючи Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», який виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, суд вважає необхідним покласти контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків на Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації.
Щодо вимого про визначення місця проживання дитини, суд дійшов до такого.
Згідно з частинами 2, 8, 9, 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Статтею 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Приписи статті 160 СК України, передбачають, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
Так, 11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому йдеться визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.
У рішенні СЄПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов'язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз'єднання, однак, не є абсолютним. Возз'єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов'язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права за статтею 8 Конвенції. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, обидва цитовані вище Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 року, І Manic, наведене вище, § 102, з подальшими посиланнями на нього).
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосується дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Таким чином, встановивши, що дитина з народження проживає в сім'ї матері, має схильність до неї та її близьких, беручи до уваги особу позивачки, яка характеризується позитивно, з урахуванням сім'я в якій проживає дитина, що є позитивним середовищем для психоемоційного та розумового розвитку дитини, суд вважав доцільним визначити місце проживання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з мамою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Оцінивши докази по даній справі в їх сукупності, з урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України стягнути з відповідача на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80грн.
Керуючись Принципами Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН, Конституцією України, Законом України «Про охорону дитинства», Сімейним кодексом України, статтями 7, 10, 12, 13, 19, 44, 76-81, 141, 244-245, 259-263 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - задовольнити частково.
Визначити місце проживання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з мамою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У позовній вимозі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків покласти на Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання через Деснянський районний суд міста Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний код: НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, ЄДРПОУ 37395418, місцезнаходження за адресою: місто Київ, проспект Перемоги, 97.
Повний текс рішення складено та підписано 05.11.2020.
Суддя В.В. Бабко