Постанова
Іменем України
03 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 755/13344/18
провадження № 61-5762св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - Десята Київська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року у складі судді Савлук Т. В., постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Десята Київська державна нотаріальна контора, про усунення від спадкування.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Відповідачі належно не виконували обов'язки щодо піклування за ОСОБА_4 , який є їх батьком. Зазначає, що ОСОБА_4 мав тяжку хворобу, проте відповідачі не підтримували батька матеріально та морально. Поховання ОСОБА_4 здійснювали за власний кошт позивачка та ОСОБА_5 .
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: встановити факт ухилення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця ОСОБА_4 ; усунути від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів щодо перебування спадкодавця в безпорадному стані та ухилення відповідачів від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання. Крім того, належними доказами не підтверджено, що спадкодавець мав потребу у постійному сторонньому догляді.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на нього.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 лютого 2020 року рішення місцевого залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У березні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, уточнивши вимоги, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Петренко Н. О. зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
27 травня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .
За життя ОСОБА_4 заповіт не склав, спадкоємцями майна спадкодавця першої черги за законом є: донька - ОСОБА_2 та син - ОСОБА_3 , які в межах шестимісячного строку заявили про намір прийняти спадщину та подали до Десятої Київської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.
На підставі заяв спадкоємців, Десятою Київською державною нотаріальною конторою відкрита спадкова справа № 893/2017 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
На момент смерті ОСОБА_4 був зареєстрований та фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 разом з матір'ю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Установлено, що до позовної заяви долучено копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_6 від 23 вересня 2017 року про намір прийняти спадщину після смерті сина - ОСОБА_4 , однак в матеріалах спадкової справи № 893/2017, яка заведена Десятою Київської нотаріальною конторою, заява вказаного спадкоємця відсутня.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 померла.
За життя ОСОБА_6 залишила заповіт, яким на випадок своєї смерті зробила розпорядження про те, що все належне їй рухоме та нерухоме майно, де б воно не було і з чого не складалось, заповідала позивачці ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Правило абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України (далі - СК України). Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).
Правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України у вказаній редакції суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтованого виходив із того, що позивачка не довела обставин для застосування положень частини п'ятої статті 1224 ЦК України, на які посилалася в обґрунтування своїх вимог, та які б давали підстави вважати, що відповідачі умисно ухилялися від надання допомоги своєму батьку, а останній перебував в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребував такої допомоги від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції не розглянув її клопотання про виклик свідків є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що суд усною ухвалою відмовив у задоволенні вказаного клопотання як необґрунтованого, що підтверджується журналом судового засідання від 31 травня 2019 року (том 1, а. с.177-180).
Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржені рішення суду ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність вказаних судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев