Постанова
Іменем України
02 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 2-942/10
провадження № 61-7281св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - головний державний виконавець Могилів-Подільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Шаповал Сергій Володимирович,
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на дії головного державного виконавця Могилів-Подільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Шаповала Сергія Володимировича при здійсненні виконавчого провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 листопада 2019 року у складі судді Савкової І. М.та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 березня 2020 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Денишенко Т. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову державного виконавця про відновлення виконавчого провадження, у якій, з урахуванням заяви про залишення частини вимог скарги без розгляду, просив зобов'язати Могилів-Подільський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - Могилів-Подільський МРВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області) усунути порушення при відновленні виконавчого провадження за виконавчим листом від 11 січня 2012 року № 2-942/2010, який не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» і не підлягає примусовому виконанню виконавчою службою у зв'язку з відсутністю судового рішення про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи вимоги скарги, ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі ухвали Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 лютого 2019 року державним виконавцем прийнято рішення про відновлення виконавчого провадження за виконавчим листом від 11 січня 2012 року № 2-942/2010 у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до нього про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини. Водночас в матеріалах цивільної справи № 2-942/2010 немає судового рішення про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, а лише ухвала суду про визнання мирової угоди, яка не передбачає примусове стягнення через виконавчу службу, оскільки містить в собі зобов'язання добровільно перераховувати кошти, що, в свою чергу, виключає видачу виконавчого листа та відновлення виконавчого провадження. Окрім того, закінчення виконавчого провадження було здійснено державним виконавцем виключно в межах Закону України «Про виконавче провадження» на підставі ухвали суду від 10 жовтня 2018 року, яка набрала законної сили і є обов'язковою для виконання. Суд під час розгляду скарги ОСОБА_2 на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження не врахував ту обставину, що строки на її оскарження були пропущені і судом не поновлювались. Постанову про закінчення виконавчого провадження ОСОБА_2 отримала 06 листопада 2018 року, тобто звернулася до суду про її оскарження з пропуском десятиденного строку, встановленого Законом України «Про виконавче провадження», і не заявляла клопотання про поновлення строку на її оскарження. У зв'язку з цим просив скаргу задовольнити.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області ухвалою від 28 листопада 2019 року в задоволенні скарги відмовив.
Місцевий суд мотивував ухвалу тим, що скарга є необґрунтованою, а державний виконавець при відновленні виконавчого провадження діяв відповідно до закону та в межах своїх повноважень.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Вінницький апеляційний суд постановою від 11 березня 2020 року ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 листопада 2019 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів не погашена та становить 27 333,23 грн. ОСОБА_4 пред'явила виконавчий лист до виконання вчасно, строки виконання виконавчого листа не закінчено, оскільки існує заборгованість зі сплати аліментів. Доводи заявника про те, що не існує рішення, на підставі якого стягнуто аліменти на утримання дитини, є безпідставними, оскільки постановою Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року встановлено, що виконавчий лист від 11 січня 2012 року № 2-942/2010 є таким, що підлягає виконанню. Крім того, Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року зазначив, що підстав для закінчення виконавчого провадження немає, оскільки судове рішення про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає примусовому виконанню, було скасоване в апеляційному порядку.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У квітні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 листопада 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 березня 2020 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при наявності порушень з боку державного виконавця щодо прийняття виконавчого документа до виконання за відсутності у ньому вимог щодо примусового стягнення, невиконання державним виконавцем постанов Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року та від 15 травня 2019 року дійшли помилкового висновку про необґрунтованість вимог скарги. Крім того, справа у суді апеляційної інстанції була розглянута неповноважним складом суду, а саме - в розгляді апеляційної скарги взяв участь суддя, який вже брав участь у вирішенні цієї справи як головуючий і рішення було в подальшому скасовано судом касаційної інстанції.
У липні 2020 року ОСОБА_2 подалавідзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними і обґрунтованими, оскільки суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. Посилання заявника, що мирова угода не належить до судових рішень, які підлягають виконанню державною виконавчою службою є безпідставними, оскільки у постанові Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року встановлено, що виконавчий лист від 11 січня 2012 року № 2-942 є таким, що підлягає виконанню.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
03 липня 2020 року справа № 2-942/2010 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 11 січня 2012 року Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області видав виконавчий лист № 2-942/2010 за наслідками постановлення ухвали від 29 вересня 2010 року про визнання мирової угоди у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по 800,00 грн щомісяця до досягнення дитиною 23 років.
На підставі заяви стягувача 13 січня 2012 року відділом державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження № 3071647 з виконання зазначеного виконавчого листа.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 10 жовтня 2018 року виконавчий лист № 2-942/2010, виданий Могилів-Подільським міськрайонним судом Вінницької області 11 січня 2012 року, визнано таким, що не підлягає виконанню, та таким, що виданий помилково.
06 листопада 2018 року головний державний виконавець Могилів-Подільського МРВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області Шаповал С. В. на підставі пункту 5 частини першої статті 39, частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом від 11 січня 2012 року № 2-942/2010 про визнання мирової угоди та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_6 , а також припинив чинність арешту майна боржника та скасував інші заходи примусового виконання рішення.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 10 жовтня 2018 року скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 лютого 2019 року задоволено скаргу ОСОБА_4 на дії начальника Могилів-Подільського МРВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області щодо відмови у скасуванні постанови від 06 листопада 2018 року. Скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 06 листопада 2018 року, винесену головним державним виконавцем Могилів-Подільського МРВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області Шаповалом С. В. в межах виконавчого провадження від 13 січня 2012 року № 30718647.
25 лютого 2019 державним виконавцем прийнято постанову про відновлення виконавчого провадження № 30718647.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 лютого 2019 року скасовано. Відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії начальника Могилів-Подільського МРВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області про відмову у скасуванні постанови про закінчення виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_6 від 06 листопада 2018 року.
Постановою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 лютого 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року скасовано. Скаргу ОСОБА_2 задоволено. Скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 06 листопада 2018 року, прийняту головним державним виконавцем Могилів-Подільського МРВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області Шаповалом С. В. в межах виконавчого провадження від 13 січня 2012 року № 30718647.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби визначений статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Положення частини четвертої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» кореспондуються зі статтею 447 ЦПК України, відповідно до якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною третьою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, втрати годувальника тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства (частини друга, четверта, сьома статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 , зокрема, посилався на те, що в матеріалах цивільної справи № 2-942/2010 немає судового рішення про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, а лише ухвала суду про визнання мирової угоди, яка не передбачає примусове стягнення через виконавчу службу, оскільки містить в собі зобов'язання добровільно перераховувати кошти, що, в свою чергу, виключає видачу виконавчого листа та відновлення виконавчого провадження. Окрім того, закінчення виконавчого провадження було здійснено державним виконавцем виключно в межах Закону України «Про виконавче провадження» на підставі ухвали суду від 10 жовтня 2018 року, яка набрала законної сили і є обов'язковою для виконання.
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що постановою Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року встановлено, що виконавчий лист від 11 січня 2012 року № 2-942/2010 є таким, що підлягає виконанню. У вказаній постанові апеляційний суд дійшов висновку, що у випадку невиконання однією зі сторін зобов'язань за умовами мирової угоди, визнаної (затвердженої) судом, отримання заінтересованою особою виконавчого листа та звернення його до виконання, а не звернення до суду з позовом про спонукання до виконання такої мирової угоди, не звільняє боржника від обов'язку виконати судове рішення, а тому не є підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Крім того, Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року зазначив, що підстав для закінчення виконавчого провадження немає, оскільки судове рішення про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає примусовому виконанню, було скасоване в апеляційному порядку.
Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про законність дій державного виконавця при відновленні виконавчого провадження за виконавчим листом від 11 січня 2012 року № 2-942/2010, оскільки такі дії були здійсненні після ухвалення судових рішень, які вказували на помилковість висновку державного виконавця про необхідність закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом від 11 січня 2012 року № 2-942/2010.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі, що не належить до компетенції касаційного суду.
Доводи касаційної скарги про те, що справа у суді апеляційної інстанції була розглянута неповноважним складом суду, а саме - в розгляді апеляційної скарги взяв участь суддя, який вже брав участь у вирішенні цієї справи як головуючий і рішення було в подальшому скасовано судом касаційної інстанції, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій встановили, що постановою Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2019 рокуу складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Денишенко Т. О., Копаничук С. Г. апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено. Ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 лютого 2019 року за скаргою ОСОБА_2 на дії начальника Могилів-Подільського МРВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області про відмову у скасуванні постанови про закінчення виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_6 від 06 листопада 2018 року скасовано. Постановлено нове судове рішення, яким в задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії начальника Могилів-Подільського МРВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області про відмову у скасуванні постанови про закінчення виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_6 від 06 листопада 2018 року відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 лютого 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року скасовано. Скаргу ОСОБА_2 задоволено. Скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 06 листопада 2018 року прийняту головним державним виконавцем Могилів-Подільського МРВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області Шаповалом С. В. в межах виконавчого провадження від 13 січня 2012 року № 30718647.
Згідно з частиною третьою статті 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.
Результат аналізу частини третьої статті 37 ЦПК України свідчить про те, що у ній закріплена заборона участі судді у новому розгляді тільки після скасування ухвали чи рішення, прийнятого ним же. Визначальним юридичним фактом, що унеможливлює повторну участь судді у новому розгляді справи, є скасування попереднього рішення або ухвали.
Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2019 року у справі № 456/4731/14 (провадження № 61-6592св18) та у пункті 19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18).
У справі, що переглядається Верховним Судом, зі скаргою на дії головного державного виконавця Могилів-Подільський МРВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області Шаповала С. В. при здійсненні виконавчого провадження звернувся ОСОБА_1 .
Той факт, що постанова Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Денишенко Т. О., Копаничук С. Г. у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії начальника Могилів-Подільського МРВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області про відмову у скасуванні постанови про закінчення виконавчого провадження скасована постановою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року з ухваленням нового рішення, не передаючи справи на новий розгляд, не дає підстав вважати, що судді Вінницького апеляційного суду Рибчинський В. П. та Денишенко Т. О. не могли брати участь у розгляді справи за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Могилів-Подільський МРВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області Шаповала С. В., оскільки розглянуті скарги є різними за суб'єктами звернення та предметом оскарження, що, враховуючи мету та специфіку судового контролю за виконанням судових рішень, не свідчить про порушення заборон, визначених частиною третьою статті 37 ЦПК України.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 листопада 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
С. Ю. Бурлаков
Є. В. Коротенко