06 листопада 2020 р. № 400/2542/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2
про:визнання дій та бездіяльності протиправними; зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 про: визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки; зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 01.03.2017 р.; зобов'язання здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 01.03.2017 р.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551). Крім того, позивач має право на індексацію грошового забезпечення, яка за період з 01.01.2016 р. по 01.03.2017 р. відповідачем не проводилася.
29.01.2020 р. відповідач подав відзив на позовну заяву (а. с. 23-24), в якому відзначив, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки ч. 19 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011) припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. Крім того, відсутні відомості про звернення позивача з відповідним рапортом про надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій. З посиланням на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 р. № 248/3/9/1/2 відповідач відзначив, що порядком проведення індексації грошових доходів населення не передбачений механізм нарахування та виплати індексації за попередні періоди, тому підстави для нарахування та виплати індексації за попередні періоди відсутні. Проведення індексації перебуває в прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за їх межі
За клопотанням представника позивача справу розглянуто в письмовому провадженні.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, що підтверджується довідкою від 28.01.2015 р. (а. с. 9). Має статус учасника бойових дій з 27.02.2015 р. (а. с. 15).
Наказом командира військової частини від 27.02.2017 р. № 10-РС позивача звільнено з військової служби в запас за п.п. "б" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я).
Наказом командира військової частини від 01.03.2017 р. № 48 позивача виключено зі списків особового складу частини (а. с. 10).
Статтею 291 КАС України визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Оскільки дана адміністративна справа є типовою до зразкової справи № 620/4218/18, суд розглядає її з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 16.05.2019 р. за результатами розгляду зразкової справи.
Статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Визначення учасника бойових дій надає ст. 5 Закону № 3551, яким є особа, яка брала участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Право на одержання учасниками бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік передбачено п. 12 ст. 12 Закону № 3551.
Службовий час і час відпочинку військовослужбовців регулюється ст. 101 Закону № 2011.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (п. 14).
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин (п. 17).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (п. 18).
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (п. 19).
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (п. 21).
Визначення особливого періоду містить ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні з іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 р. № 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17.03.2014 р. № 1126, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551, припиняється.
Відповідно до ч. 8 ст. 101 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону № 2011 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Верховний Суд дійшов висновку, що норми Закону № 3551 не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551, за 2015-2017 роки.
Зважаючи на викладений аналіз, суд не приймає доводів відповідача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Верховний Суд дійшов висновку, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано в один із таких способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Відсутність рапорту позивача про надання йому соціальної відпустки не впливає на обов'язок відповідача провести при звільненні всі необхідні розрахунки, у тому числі, виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 01.03.2017 р. суд виходить з того, що відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2011 до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Позивач підтвердив, що позивачу за період з 01.01.2016 р. по 01.03.2017 р. індексація грошового забезпечення не виплачувалась.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. 9 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (далі - Порядок № 1078, в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Згідно з п.п. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
З аналізу наведених вище нормативно-правових актів, вбачається що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і, відповідно, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Посилання відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 р. № 248/3/9/1/2 суд вважає безпідставними, оскільки вказаний документ не є нормативно-правовим актом та має виключно рекомендаційний характер.
Індексація безпосередньо не пов'язана з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів. Виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 р. по справі № 825/874/17.
Суд також враховує практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, у рішенні по справі "Кечко проти України", де Суд зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Таким чином, відсутність механізму нарахування індексації грошового забезпечення та незакладення до бюджету коштів для виплати індексації не позбавляють відповідача обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач правомірність своїх дій не довів.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки; зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 01.03.2017 р.; зобов'язання здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 01.03.2017 р. - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
4. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 01.03.2017 р.
5. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 01.03.2017 р.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 06.11.2020 р.
Суддя Н.В. Лісовська