справа №380/7079/20
06 листопада 2020 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова про зобов'язання вчинити дії, -
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати подання про повернення ОСОБА_1 з Державного бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 5930,00 грн, сплаченого відповідно до квитанції від 16.03.2020 № 0.01650337736.1.
Ухвалою від 21.07.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі, а також залучив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі міста Львова Львівської області (далі - третя особа).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 №400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Позивач зазначає, що вперше придбала житло та при укладенні договору безпідставно (помилково) сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від вартості придбаного нею майна. Позивач вважає, що має право на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості квартири у розмірі 5930,00 грн.
24.09.2020 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечила. Відзив обґрунтований тим, що відповідач не володіє інформацією щодо прав власності на нерухоме майно, йому не відомо чи придбавають таке житло вперше. Позивач не надала жодних документів, які б підтверджували, що майно придбане вперше. Питання звільнення від сплати збору мало б вирішуватись при нотаріальному оформленні цивільно-правового договору.
Дослідивши та об'єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив наступне.
Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 16.03.2020, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Щебивовк О.О., та зареєстрованим у реєстрі за № 336, ОСОБА_2 , що діє від свого імені, від імені ОСОБА_3 , від імені ОСОБА_4 , передала, а позивач прийняла у власність квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до інформаційної довідки № 204312419 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованої 16.03.2020, позивач є власницею квартири АДРЕСА_2 .
Згідно з квитанцією від 16.03.2020 № 0.01650337736.1 позивач сплатила 5930,00 грн збору на обов'язкове державне пенсійне страхування до УК у Шевченківському районі м.Львова.
Представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 20.08.2020 про повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Листом від 21.08.2020 № 1300-0503-8/65919 відповідач відмовив позивачу у задоволенні її заяви з тих підстав, що Пенсійний фонд України та його органи не володіють інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно. Окрім цього, відповідач зазначив, що у разі надання органам Пенсійного фонду відповідного документа про визнання громадянина особою, що придбаває нерухоме майно вперше, виданого органом, до компетенції якого це відноситься, він буде звільнений від сплати збору. Враховуючи те, що такого органу не існує, особу, що придбаває житло вперше, може бути визнано такою в судовому порядку.
Виходячи із наявності підстав для зобов'язання відповідача сформувати подання про повернення помилково сплаченого до бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ, організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Згідно з пунктом 8 статті 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" об'єктом оподаткування для платників збору, визначених у пункті 9 статті 1 вказаного Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для таких суб'єктів встановлюються у розмірі 1 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного у пункті 8 статті 2 вказаного Закону (пункт 10 статті 4 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування").
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (далі - Порядок №1740).
Згідно з вимогами пункту 15-1 Порядку № 1740 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна.
Відповідно до інформаційної довідки № 204312419 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованої 16.03.2020, позивач є власницею квартири АДРЕСА_2 . Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу квартири від 16.03.2020, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Щебивовк О.О. та зареєстрований у реєстрі за № 336. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.03.2020 №51638906.
У Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомості щодо придбання позивачем іншого нерухомого майна відсутні. Доказів, які б спростовували вказані обставини відповідач не надав.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача про придбавання нею житла вперше та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, відповідач не надав.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що позивач 16.03.2020 вперше придбала нерухоме майно (квартиру АДРЕСА_2 ) за договором купівлі-продажу, і при його нотаріальному посвідченні безпідставно сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від його вартості в розмірі 5930,00 грн.
Виходячи з наведеного, суд, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з метою ефективного захисту прав позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови позивачу у поверненні грошових коштів у розмірі 5930,00 грн, оформлені листом від 21.08.2020 № 1300-0503-8/65919.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача сформувати подання про повернення помилково сплаченого до бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до вказаного Порядку.
Подання за формою згідно з додатком 1 до вказаного Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету" від 16.02.2011 №106, Пенсійний фонд України відноситься до переліку органів, що контролюють справляння надходжень бюджету при купівлі - продажу нерухомого майна.
Згідно з Порядком казначейського обслуговування доходів та інших надходжень Державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.01.2013 №43, органи Державного казначейства України в процесі казначейського обслуговування державного бюджету за доходами та іншими надходженнями формують розрахункові документи і здійснюють повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету та здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету на підставі виконавчого документа у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача сформувати подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 5930,00 грн.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд встановив, що позивач (клієнт) уклала з адвокатом Бориславським А.Л. (адвокат) договір про надання правової допомоги від 12.08.2020 № 43/20, згідно з умовами якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надати клієнту в його інтересах та за його рахунок в належному обсязі необхідну правову допомогу щодо захисту прав, свобод, інтересів та здійснювати захист клієнта.
Згідно з розрахунком суми гонорару за надану правничу допомогу від 12.08.2020 сторони домовились, що замовник сплачує на рахунок виконавця гонорар за правничу допомогу у розмірі 500,00 грн за 1 год роботи адвоката. У вказаному розрахунку визначено наступні виконані роботи: 20.08.2020 - підготовка та надсилання листа до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - 500,00 грн (1 год.); 23.08.2020, 02.09.2020 - підготовка, написання, подача позовної заяви до суду - 1500,00 грн (3 год.).
Відповідно до акта виконаних робіт та наданих послуг від 02.09.2020 вартість послуг виконавця відповідно до розрахунку становить 2000,00 грн.
Відповідно до квитанції від 12.08.2020 № TS211352 на рахунок адвоката переведено кошти у розмірі 2000,00 грн за надання правової допомоги згідно з договором від 12.08.2020 №43/20.
Суд повторно зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої вказаної статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву вказала, що надані позивачем розрахунок та акт виконаних робіт та наданих послуг не містять посилання на адміністративну справу, в межах якої здійснено витрати на правничу допомогу. Крім цього, бюджетом Пенсійного фонду України не передбачені кошти на судові витрати.
Суд критично оцінює посилання представника відповідача на обов'язковість зазначення адміністративної справи, в межах якої здійснено витрати на правничу допомогу, оскільки Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не вимагає зазначення у такому правочині відомостей про справу, у межах якої адвокат має намір здійснювати представництво інтересів особи.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 17.03.2020 у справі №520/8309/18.
Суд вказує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи незначну складність справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що витрата адвокатом 3 год. щодо підготовки, написання та подачі позовної заяви не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 2000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат являється не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на нескладність справи, недоведеність її значення для позивача та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача повинен становити 200,00грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у сумі 200,00 грн підлягають розподілу шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, з огляду на подані докази понесених витрат.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 840,80 грн, сплачений згідно з квитанцією від 01.09.2020 №61814.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 КАС України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у поверненні грошових коштів у розмірі 5930,00 грн, оформлені листом від 21.08.2020 № 1300-0503-8/65919.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 5930,00 грн.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 200 (двісті) грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складене 6 листопада 2020 року.
Суддя А.Г. Гулик