Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 листопада 2020 р. Справа№200/9095/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бєломєстнова О.Ю.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
05.10.2020 року позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ: 23346787, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця Поштова, 5), у якій просить:
- визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.04.2015 року;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відновити виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком та виплатити заборгованість по пенсії, що виникла з 01.04.2015 року, шляхом перерахування належної суми на його поточний рахунок.
В обґрунтування позову зазначив, що він перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області як отримувач пенсії. З 01.04.2015 року з невідомих підстав відповідач припинив виплату йому пенсії. Будь-яких рішень про припинення виплати пенсії не отримував. Вважає, що таким чином порушено його право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 09.10.2020 року було відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
26.10.2020 року відповідачем через відділ діловодства та документообігу суду був наданий відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що згідно з особистою заявою від 23.11.2017 року про запит пенсійної справи з управління ПФУ в м. Дебальцеве Донецької області, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України по матеріалам електронної пенсійної справи з 01.04.2015 року. Управлінням було направлено на Комісію з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Комісія) список, в якому зазначені дані для перевірки фактичного місця проживання ОСОБА_1 . На підставі витягу з протоколу засідання Комісії від 28.11.2017 року № 164 прийнято рішення про відмову в виплаті пенсії позивачу, у зв'язку з тим, що довідка про взяття на облік особи, яка переміщена з тимчасово окупованої території України, - скасована. Станом на 20.10.2020 року позивач до УПФУ у м. Краматорську Донецької області за поновленням виплати пенсії не звертався. Щодо вимоги сплатити заборгованість Управління зазначає, що відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) № 637 від 05.11.2014 року "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" суми пенсій, які не виплачено за період до місця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ. До теперішнього часу окремий порядок КМУ не визначено. З урахуванням викладеного, управління вважає, що оскільки управлінням не допущені порушення при здійснені владних повноважень відносно позивача, то підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якого було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , а фактичне місце проживання/перебування - на підконтрольній українській владі території за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23.11.2017 року № 0000415537.
Позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області з 01.04.2015 року.
Відповідач - Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ: 23346787) є суб'єктом владних повноважень, основним завданням якого згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Відповідно до наданих відповідачем відомостей нарахувань пенсійних виплат ОСОБА_1 дата останньої виплати - 01.03.2015 року.
У відзиві відповідач повідомив про відсутність рішень про відмову у поновленні пенсії.
Судом не встановлено прийняття органами ПФУ рішення про припинення виплати пенсії позивачу.
Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачеві з підстав, які не передбачені ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що дана справа є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (№ Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04.09.2018 року, а саме позивач:
1) є громадянином України;
2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи;
3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону № 1058-IV.
Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.
Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.
Згідно ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з пунктом 1 Постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом № 1058-IV, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 49 Закону № 1058-IV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що управління Пенсійного фонду має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.
Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу припинена відповідачем у зв'язку з тим, що довідка про взяття на облік особи, яка переміщена з тимчасово окупованої території України, - скасована.
Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.
Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.
Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.
Більш того, згідно частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" № 8 від 13 червня 2007 року зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 року "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", № 365 від 08 червня 2016 року "Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне. За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08 липня 2004 року "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я". Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2015 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).
Згідно положень ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Щодо вимоги позивача про перераховування належних до виплати сум пенсій на поточний рахунок відкритий на ім'я позивача, суд зазначає наступне
Згідно ч. 1 ст. 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначенні у самому судовому рішенні.
Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України.
Починаючи з 01.07.2016 року виплата соціальних виплат за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (абз. 4 п. 1 Порядку № 637).
Аналогічні вимоги містить також і п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року № 1596 (зі змінами та доповненнями).
Щодо справедливого балансу, визначеному в рішеннях ЄСПЛ, суд зазначає, що у ситуації, яка склалася в окремих територіях Луганської та Донецької областях України на які не розповсюджується влада України, застосування урядом заходів з метою ідентифікації осіб, які отримують пенсію не є свавільним та відповідає справедливому балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами основоположних прав конкретних осіб.
При цьому, суд звертає увагу, що встановлення певної установи банку, в даному випадку ПАТ «Державний ощадний банк України», не порушує прав позивача на отримання пенсії.
Суд зазначає, що починаючи з 01.07.2016 року виплата соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюється виключно через установи ПАТ «Державний ощадний банк України».
З огляду на наведене дії відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії підлягають визнанню протиправними, а порушені права захисту шляхом зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 01.04.2015 року зі сплатою заборгованості по ній на рахунок, відкритий на ім'я позивача в ПАТ «Державний ощадний банк України».
Таким чином, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Стосовно посилань відповідача щодо пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до норм ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу наведеної норми вбачається, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення та строки перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.
Відповідно до статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.
Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою пенсії, яка за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).
Відтак суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до квитанції № 2 від 29.09.2020 року (а.с.6), позивачем при зверненні до суду з даним позовом був сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн., який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ: 23346787, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця Поштова, 5) про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ: 23346787, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця Поштова, 5) щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ: 23346787, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця Поштова, 5) відновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 01.04.2015 року та сплатити заборгованість на рахунок, відкритий на ім'я ОСОБА_1 в ПАТ «Державний ощадний банк України».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ: 23346787, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця Поштова, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Повний текст судового рішення складено 03 листопада 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Бєломєстнов О.Ю.