06 листопада 2020 року ЛуцькСправа № 140/14393/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Лозовського О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання дій щодо відмови у призначенні пенсії відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» протиправними; зобов'язання здійснити призначення та виплату пенсії за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 90 відсотків суми щомісячного заробітку без обмеження її максимального розміру, з урахуванням довідки прокуратури Волинської області №18-104 вих.20 від 11.03.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивача зазначив, що 03.10.2002 по 30.04.2020 працював в органах прокуратури та відповідно до наказу №173к від 29.04.2020 прокуратури Волинської області був звільнений з посади начальника відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції прокуратури області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.04.2020.
До початку роботи в органах прокуратури у період з 01.08.1995 по 30.06.2000 навчався у Волинському державному університеті імені Лесі Українки за спеціальністю «правознавство» та здобув вишу юридичну освіту. 05.07.2000 згідно наказу №113 виданого Волинським обласним центром зайнятості був призначений на посаду юрисконсульта І категорії Луцького міського центру зайнятості та склав присягу державного службовця, 03.10.2002 звільнений за угодою сторін. 03.10.2002 на підставі наказу №604 прокуратури Волинської області прийнятий на посаду слідчого Волинської міжрегіональної природоохоронної прокуратури, в подальшому переведений в прокуратуру області і звільнений за згодою сторін 21.05.2007, наказ №125ос з посади начальника відділу прокуратури області захисту майнових, інших особистих прав та свобод громадян та інтересів держави. 11.07.2007 призначений на посаду помічника прокурора Горохівського району прокуратури області тимчасово відповідно до наказу №169ос від 10.07.2007 і, в подальшому, до 30.04.2020 працював в прокуратурі Волинської області на різних посадах.
ОСОБА_1 зазначає, що 13.03.2020 звернувся до ГУ ПФУ у Волинський області із заявою про призначення пенсії у відповідності до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції від 10.01.2002) (далі - Закон №1789- XII), який діяв на час початку роботи позивача в органах прокуратури, однак листом від 03.04.2020 №0300-0315-8/8181 відповідач повідомив ОСОБА_1 про прийняття рішення № 032350008279 від 20.03.2020 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років.
У своєму рішенні відповідач посилається на те, що на даний час пенсія працівникам прокуратури призначається відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», де зазначено, що пенсія призначається незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 24 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.
З вказаним рішенням відповідача позивач не погоджується, оскільки вважає, що посилаючись на зміни в законодавстві, відповідач неправильно обрахував трудовий стаж, що складав 17 років 3 місяці 22 дні (на час звернення) та обґрунтував відмову відсутністю у позивача на день звернення до ГУ ПФУ у Волинський області загального стажу визначеного статтею 86 Закону №1697-VII.
Однак, позивач звертає увагу, що на час прийняття його до органів прокуратури діяв Закон №1789- XII (Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІ1 в редакції 10.01.2020), у частині 1 статті 50-1 якого, зазначалось, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначалась в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
За таких обставин до стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих органів прокуратури згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 входив стаж роботи у період з 03.10.2002 по 21.05.2007 та з 11.07.2007 до 13.03.2020, який на час звернення до відповідача складав 17 років 3 місяці 22 дні. Крім того, згідно записів трудової книжки на час звернення до ГУ ПФУ у Волинській області трудовий стаж згідно частини першої статті 50-1 Закону № 1789- XII в редакції 10.01.2002 складав 21 років 11 місяців 22 днів.
Також позивач зазначає, що відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії у відповідності до положення статті 86 Закону №1697-VII, діяв всупереч нормам законодавства, застосовуючи зворотною силу закону, чим порушив права та майнові інтереси, оскільки частиною першою статті 50-1 Закону №1789-ХІІ в редакції 10.01.2002, передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний, рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Таким чиним, при загальному стажі роботи, який на час звернення до суду становить 22 років 1 місяць 9 днів, з них на посадах прокурорів і слідчих органів прокуратури 17 років 5 місяців 9 днів, пенсія повинна бути призначена позивачу у розмірі 90 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
З врахуванням викладеного просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 06.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У поданому відзиві на позовну заяву від 27.10.2020 №0300-0802-7/34636 відповідач заперечує позовні вимоги позивача з тих підстав, що наявний стаж роботи ОСОБА_1 згідно положень статті 86 Закону України «Про прокуратуру» є недостатнім для призначення пенсії за віком. Зокрема, на даний час пенсія працівникам прокуратури призначається відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», де зазначено, що пенсія призначається незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 24 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Згідно поданих позивачем документів для призначення пенсії, стаж роботи на посадах прокурорів становить 12 років 06 місяців 09 дні, вислуга років - 17 років 03 місяці 21 день, страховий стаж складає 24 роки 05 місяців, а вислуга років, яка необхідна для призначення пенсії має становити не менше 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.
Отже, на час звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії у позивача було відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років.
З наведених підстав просить в задоволенні позову відмовити.
Дослідивши письмові пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01.08.1995 по 30.06.2000 навчався у Волинському Державному університеті імені Лесі Українки за спеціальністю «правознавство» та здобув вищу освіту за кваліфікацією юриста, що підтверджується копією архівної довідки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (правонаступник Волинського державного університету імені Лесі Українки) (а. с. 23-24).
Відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_1 встановлено, що з 05.07.2000 по 04.10.2002 працював на державній службі у Луцькому міському центрі зайнятості, 05.07.2002 склав присягу державного службовця, 04.08.2000 присвоєно 13 ранг державного службовця (на час звільнення 04.10.2002 11 ранг державного службовця); з 03.10.2002 по 21.05.2007 працював на різних посадах в природоохоронній прокуратурі та прокуратурі області і був звільнений за згодою сторін; з 11.07.2007 по 13.03.2020 працював на різних посадах в органах прокуратури і на час звернення до ГУ ПФУ у Волинський області перебував на посаді начальника відділу прокурори Волинської області (а. с. 27-30).
Згідно довідки Прокуратури Волинської області від 11.03.2020 №18-104 вих.20 заробітна плата ОСОБА_1 станом на 02.03.2020 включала в себе: посадовий оклад - 7300,00 грн., надбавка за вислугу років - 2109,00 грн. (а. с. 32).
13.03.2020 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою №2093/401 про призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону №1789-ХІ1 в редакції від 10.01.2002 (чинній на час початку роботи в органах прокуратури).
Однак, листом №0300-0315-8/8181 від 03.04.2020 відповідач повідомив ОСОБА_1 про прийняття рішення № 032350008279 від 20.03.2020 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, з тих підстав, що з 15.07.2015 Закон №1789- ХІІ від 05.11.1991 втратив чинність у зв'язку із набранням чинності Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
Водночас, у вказаному рішенні зазначено, що на час звернення позивача до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугою років, відповідно до наданих документів, стаж ОСОБА_1 на посадах прокурорів становить 12 років 06 місяців 09 днів, вислуга років - 17 років 03 місяці 21 день, страховий стаж складає 24 роки 05 місяці, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру» (а. с. 20).
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням, звернувся до суду за захистом свої прав, оскільки вважав, що в даному випадку підлягають застосуванню саме приписи частини першої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, редакція якого була чинною на початок роботи позивача в органах прокуратури.
Крім того, як стверджує позивач, загальний стаж роботи в органах прокуратури відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції від 10.01.2002) на час звернення до ГУ ПФУ у Волинський області з заявою про призначення пенсії складав 21 рік 11 місяців 22 дні, із них: навчання у Волинському державному університеті за спеціальністю «правознавство» 4 роки 10 місяців, згідно ч.5 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції від 10.01.2002 року) 2 роки 5 місяців, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах); державна служба з 05.07.2000 по 04.10.2002 Луцький міський центр зайнятості 2 роки 3 місяці (05.07.2000 склав присягу державного службовця, 04.08.2000 присвоєно 13 ранг державного службовця на час звільнення 04.10.2002 11 ранг державного службовця); робота в органах прокуратури з 03.10.2002 по 21.05.2007 та 11.07.2007 по 13.03.2020 - 17 років 3 місяці 22 дні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ ( в редакції, яка була чинна на момент роботи позивача в органах прокуратури) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. До 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
На час звернення позивача за призначенням пенсії набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, частиною першою статті 86 якого визначено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. До вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується, зокрема, час роботи на прокурорських посадах, зазначених у ст.15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Таким чином, до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугою років згідно Закону України «Про прокуратуру» зараховується, зокрема, половина строку навчання у вищому навчальному закладі, а саме у Волинському державному університеті імені Лесі Українки 2 роки 5 місяців, після навчання у якому позивач отримав вищу юридичну освіту за спеціальністю «правознавство», а також робота у період з 05.07.2000 по 04.10.2002 у Луцькому міському центрі зайнятості (05.07.2000 склав присягу державного службовця, 04.08.2000 присвоєно 13 ранг державного службовця на час звільнення 04.10.2002 року 11 ранг державного службовця) - 2 роки 3 місяці та робота в органах прокуратури з 03.10.2002 по 21.05.2007 та 11.07.2007 по 13.03.2020 - 17 років 3 місяці 22 дні.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Відтак, на підставі викладеного суд вважає, що порядок пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (у редакції закону від 12.07.2001 № 2663-ІІІ, змін до положень статті 50-1) поширюються не тільки на прокурорів, які мали необхідний трудовий стаж, що надавав їм право на призначення пенсії за вислугу років до введення в дію нового правового регулювання, але й тих, хто почав свою професійну діяльність на посаді прокурорів у період дії законодавства, яке передбачало право на призначення пенсії за вислугу років зі стажем роботи не менше 20 років.
Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постановах від 10.12.2013 у справі № 21-348а13 та від 17.12.2013 у справі № 21-445а13.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-УІІ, який чинний на час звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення (з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року) вислуги років не менше 24 роки 6 місяців, у тому числі, стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців.
Крім того, абзацом шостим частини шостої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-УІІ визначено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою, у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання, на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури, військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Надаючи правову оцінку даній нормі закону, суд звертає увагу, що статтею 86 Закону №1697 -VII збільшено стаж роботи, що дає право позивачу на призначення пенсії за вислугу років у порівнянні зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-Х1І (у редакції закону від 10.01.2002 ) з 20 років до 24 років 6 місяців, що на думку суду є звуженням прав позивача у розумінні Конституції України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду віті 24.01.2019 у справі №404/5325/17 провадження №К/9901/21787/18, від 17.10.2018 у справі №211/2954/17 провадження № К/9901 /30010/18.
Статтею 15 Закону №1697-VII передбачено, що прокурором органу прокуратури є: Генеральний прокурор; перший заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор; заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); заступник керівника підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); прокурор місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої). Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавство розрізняє поняття «вислуги років, що дає право на пенсію» і «стажу роботи на прокурорських посадах». При цьому посади, період роботи на яких зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах і до вислуги років, що дає право на пенсію, є відмінними. В той же час до вислуги років, що дає право на пенсію, включається весь стаж роботи на прокурорських посадах.
Під час вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для зарахування періодів роботи на таких посадах до прокурорського стажу, належить застосовувати також норми законодавства, чинні на час роботи особи на відповідних посадах.
Під час роботи позивача на цих посадах чинними були положення Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991, статтею 56 якого було надано роз'яснення поняття «прокурор», а саме: під поняттям «прокурор» у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, четвертій і шостій статті 46, частині першій етапі 46-1, частині першій статті 47, статтях 48, 49, 50, 50-1, частині п'ятій статті 52 і статті 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.
З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії, його стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», був достатнім, що додатково підтверджується тим, що позивачу виплачується надбавка за вислугу років 30% посадового окладу, а частиною сьомою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад 20 років - 30 відсотків посадового окладу.
Вирішуючи питання про застосування Закону України «Про прокуратуру» в часі, суд виходить із того, що згідно зі статті 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 розділу «Захист власності» першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі «Стреч проти Сполучного Королівства (№ 44277/98)».
Суд вважає, що право на призначення та виплату пенсії, підпадає під дію статті 1 розділу «Захист власності» першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, і його можливо вважати «майном» у значені цього положення, отже, не призначення та невиплата пенсії є втручанням у моє право на мирне володіння майном.
Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі «Сук проти України» від 10.03.2011 (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні "законні очікування" стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини).
Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності», яке дозволяє позбавити майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію «законів» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.
Таким чином, суд вважає, що в даному випадку є підстави стверджувати про наявність «законних сподівань», оскільки наявний стаж роботи позивача на прокурорських посадах передбачає право на призначення та виплату пенсії за вислугою років, а положення статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції закону від 14.10.2014) фактично звужує право позивача на призначення та виплату позивачу пенсії за вислугою років.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, оскільки частиною 1 статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції 10.01.2002) передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку, а пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії; за кожен повний, рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку, тому при загальному стажі роботи ОСОБА_1 , який на час звернення до суду становить 22 років 1 місяць 9 днів, на посадах прокурорів і слідчих органів прокуратури 17 років 5 місяців 9 днів, що встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відтак пенсія позивачу повинна бути призначена у розмірі 90 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до повного задоволення.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Волинській області на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 840,80 грн, сплачений відповідно до квитанції № 0.0.1852355290.1 від 29.09.2020 (а.с.16).
Керуючись статтями 243 - 246, 263 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22-В, ідентифікаційний код 13358826) призначити та виплачувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) пенсію за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (в редакції 10.01.2002) в розмірі 90 відсотків суми щомісячного заробітку без обмеження її максимального розміру, з урахуванням довідки прокуратури Волинської області №18-104 вих.20 від 11.03.2020 про складові заробітної плати прокуратури Волинської області, з дня звернення до суду 01.10.2020.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22-В, ідентифікаційний код 13358826) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.А. Лозовський