м. Вінниця
30 жовтня 2020 р. Справа № 120/4426/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником бойових дій з 21 серпня 2015 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №108 від 31 травня 2019 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
У зв'язку із звільненням з військової служби з позивачем слід було провести повний розрахунок, в тому числі й виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 - 2019 роки як учаснику бойових дій, чого зроблено не було.
Звернувшись до військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, листом від 06 серпня 2020 року заявника повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Позивач вважає, що невиплата компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки вказує на протиправну бездіяльність відповідача та порушує його права і законні інтереси, оскільки компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачена статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відтак, за захистом своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.
Ухвалою від 31 серпня 2020 року відкрито провадження у адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
25 вересня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача вказав на те, що приписами пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" забороняється використання додаткових відпусток військовослужбовцям під час особливого періоду. Крім того, відповідач зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №108 від 31 травня 2019 року про виключення позивача зі списків особового складу військової частини нарахування та виплата даної компенсації не передбачена, а тому вважає, що з позивачем проведено повних розрахунок при звільненні з військової служби. За наведених обставин, на думку відповідача, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Зважаючи на те, що розгляд цієї справи здійснюється в порядку письмового провадження, суд при ухваленні даного рішення зважає на положення частини 4статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Разом із тим, слід враховувати приписи частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.
З огляду на те, що ухвалою від 31 серпня 2020 року вирішено розгляд цієї справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (тобто в письмовому провадженні), тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 у період військової служби в Збройних Силах України з 02 червня 2015 року по 04 серпня 2015 року та з 25 червня 2018 по 05 жовтня 2018 року брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області, про що свідчать довідки військової частини НОМЕР_1 від 29 травня 2019 року.
21 серпня 2015 року позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №108 від 31 травня 2019 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Звернувшись до військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, позивача листом від 06 серпня 2020 року вих. №350/119/1/1014/пс повідомлено, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки йому не нараховувалася. Крім того, у листі зазначено, що відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на те, що адміністративна справа №120/4426/20-а є типовою справою, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.
При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина 3статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Визначаючись з приводу заявлених позовних вимог, суд зважає на таке.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (надалі Закон №504/96-ВР) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до вимог статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 12 частини 1статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (надалі - Закон №3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи із норм Закону №3551-XII, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю - учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".
Водночас, визначення поняття "особливий період" надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ, відповідно до якої особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".
Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Разом з тим, будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки. Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відтак, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом №2011-XII.
Згідно з пунктом 14 статті 10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Водночас, суд зазначає, що приписи Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідач протиправно не провів з ним розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 14 статті 10-1 Закону №2011-XII, за 2015- 2019 роки.
При цьому, суд вважає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку вцілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, що викладені у рішенні від 16 травня 2019 року, постановленому за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.
Вказане рішення набрало чинності, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року. Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Підсумовуючи, слід зауважити, що в силу вимог чинного законодавства, якими врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, однак, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Судом встановлено, що позивач як учасник бойових дій не використав дні додаткової відпустки у 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації взамін них у зв'язку із звільненням зі служби.
Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності, а тому позов належить задовольнити в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 )
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 07941533)
Повний текст рішення складено 30.10.2020
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович