Провадження № 22-ц/803/8677/20 Справа № 210/3447/20 Суддя у 1-й інстанції - Вікторович Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
04 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 210/3447/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.,
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріаламиапеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 серпня 2020 року, яке постановлено суддею Вікторович Н.Ю. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 28 серпня 2020 року,-
У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про стягнення компенсації за моральну шкоду, заподіяну внаслідок ушкодження здоров'я під час виконання ним трудових обов'язків.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він, працюючи у відповідача в шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання, у зв'язку із чим, висновком МСЕК від 02.07.2008 року йому встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 40 % ( 20% - первино по ХОЗЛ та 5% - по туговухості; 15% - повторно по вібраційній хворобі з 01 липня 2008 року, безстроково)
При повторному переогляді, 04.03.2010 року позивачу було встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 65 % ( 35% - по ХОЗЛ, 25% по вібраційній хворобі, 5% - по туговухості) з 04 березня 2010 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи, безстроково.
Вважає, що у зв'язку з отриманими професійними захворюваннями йому причинено моральну шкоду, яка завдана з вини відповідача та підлягає відшкодуванню ним, а тому просив суд стягнути на його користь моральну шкоду з відповідача у розмірі 170 000,00 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 110 500,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судові витрати у розмірі 1105 грн.
В решті позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості.
Внаслідок втрати професійної працездатності позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування, не має можливості приділяти належної уваги своїй родині. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманих трьох професійних захворювань, втратив, на теперішній час, 65 % професійної працездатності безстроково, крім того, його визнано особою з інвалідністю третьої групи, позбавлений можливості реалізувати свої звички та бажання, свої наміри в професійній сфері, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ'єктивне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи.
Вважає, що судом не враховано, що відповідач не є правонаступником ДП «Рудоуправління імені Кірова», яке припинено без правонаступництва в 2011 році, тому не має нести відповідальність за шкоду здоров'ю, що спричинена позивачу під час його роботи в «Рудоуправлінні імені Кірова».
Вважає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами.
Зазначає, що судом визначено розмір моральної шкоди без врахування конкретних обставин справи, а саме: відсотку втрати профпрацездатності позивача, характеру отриманих ним професійних захворювань та пов'язаних з цим моральних страждань, істотності вимушених змін в житті позивача, а також ступеня вини відповідача та стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі без врахування засад розумності, виваженості й справедливості.
Відзиви на апеляційні скарги не надходили.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача - залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 28.06.1978 року по 04.09.1979 року працював підземним гірником та підземним машиністом скреперної лебідки на шахті Північна, дільниці № 4, з 25.06.1990 року по 12.02.1997 року підземним прохідником дільниці № 16 шахти Північна, ДП «Рудоуправління імені Кірова» ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (а.с. 8-14).
12.02.1997 року позивач був звільнений за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України (а.с.12).
Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 19.06.2008 року, ОСОБА_1 Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини встановлено професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.) ЛН першого-другого ст., нейросенсорна приглухуватість першого ст. ( з легким зниженням слуху) (а.с.15).
Згідно з санітарно-гігіеничною характеристикою умов праці, за № 2/2-1709 від 14.09.2007 року та доповненням до неї за № 2/2-88 від 18.01.2008 року підготовленими Саксаганською райСЄС, працюючи на шахті «Північна» РУ імені Кірова підземним гірником з 28.06.1978 року по 01.10.1978 року, машиністом скреперної лебідки з 01.10.1978 року по 04.09.1979 року та підземним прохідником з 25.06.1990 року по 12.02.1997 року ОСОБА_1 виконував роботи, які також характеризувались, запиленістю повітря робочої зони, яка перевищувала ГДК та шумом, що перебільшував гірничо-допустимий рівень. ( а.с. 16).
Відповідно до п. 17 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 19.06.2008 року, причиною професійного захворювання позивача є його тривала робота (19 років 02 місяця) в умовах запиленості повітря робочої зони, яка перевищувала ГДК та шуму, який перевищував ГДР (а.с. 15-16).
Пунктом 19 вищевказаного Акту осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці, визнано керівництво шахти «Північна» РУ імені Кірова шахти «Родина» ВО «Кривбасруда» та ВАТ «Кривбасзалізрудком». Порушення вимог ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ст. 153 КЗпП України.
Згідно висновку МСЕК від 02.07.2008 року йому встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 40 % (20% - первино по ХОЗЛ та 5% - по туговухості; 15% - повторно по вібраційній хворобі з 01 липня 2008 року, безстроково)(а.с. 17).
Згідно висновку МСЕК 04.03.2010 року позивачу, при повторному переогляді, було встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 65 % ( 35% - по ХОЗЛ, 25% по вібраційній хворобі, 5% - по туговухості) з 04 березня 2010 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи, безстроково ( а.с. 18,19).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
З Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 19.06.2008 року вбачається, що причиною професійного захворювання позивача є його тривала робота (19 років 02 місяця) в умовах запиленості повітря робочої зони, яка перевищувала ГДК та шуму, який перевищував ГДР.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не є правонаступником РУ ім. Кірова, оскільки ДП «Рудоуправління імені Кірова» було ліквідовано, колегія суддів не бере до уваги, оскільки наказом Державного комітету промислової політики України №20 від 22 січня 2001 року та Статутом №613-139 визначено, що Державне підприємство «Рудоуправління ім. Кірова» є правонаступником всіх майнових та немайнових прав і обов'язків Дочірнього підприємства «Державне рудоуправління ім. Кірова» та згідно з п.п. 1.1. - 2.2 наказу Державного комітету Промислової політики України № 165 від 19.04.2001р. «Про подальшу реструктуризацію РУ «ім. Кірова»» майно державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова», зокрема, шахта ім. Артема, на якій позивач працював, було передане на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», правонаступником якого є ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг".
01.07.1975 року промислове об'єднання «Кривбасруда» (згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 18.04.1975 року за №194 та наказом по Мінчормету СРСР від 12.06.1975 року за №430) реорганізовано у виробниче об'єднання, до складу якого увійшли всі рудоуправління на правах виробничих структурних одиниць.
Станом на 01.01.1978 року до складу ВО «Кривбасруда» входило 10 рудоуправлінь. Рудоуправління «Інгулець» наказом Міністерства чорної металургії УРСР від 01.09.1977 року передано до складу Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату.
01.01.1988 року на виконання наказів Мінчормету СРСР від 16.11.1987 року за №1015 і ГПО «Южруда» від 13.10.1987 року за №2 на базі рудоуправлінь імені: Леніна, Р. Люксембург, ХХ партз'їзду, Фрунзе, Дзержинського, Ілліча створено три виробничі одиниці РУ ім. Леніна, РУ ім. ХХ партз'їзду, РУ ім. Дзержинського.
Так, у 1989 році Рудоуправління ім. Кірова вийшло зі складу ВО «Кривбасруда» та стало самостійною юридичною особою Рудоуправління ім. Кірова ДВО «Південруда» ММ УРСР, яке в наступному підпорядковувалось Мінпромполітики України.
Відповідно до спільного наказу Мінпромполітики України та Фонду держмайна №65/322 від 22.02.1999 року Рудоуправління ім. Кірова Мінпромполітики України перейменоване у Дочірнє підприємство «Державне рудоуправління ім. Кірова» ДАК Укрудпром.
28 грудня 2000 року на підставі спільного наказу Мінпромполітики України та Фонду держмайна Дочірнє підприємство «Державне рудоуправління ім. Кірова» ДАК Укрудпром реорганізоване у Державне рудоуправління імені Кірова.
30.03.2001 року Державним комітетом Промислової політики України було видано Наказ №135 від 30.03.2001 року «Про створення робочої групи з питань приєднання окремих виробничих потужностей РУ ім. Кірова до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», згідно якого на робочу комісію було покладено обов'язки щодо розгляду питань, пов'язаних з передачею основних фондів та виробничих потужностей державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», в тому числі й питань дебіторської та кредиторської заборгованості, заборгованості рудоуправління з нарахованих регресних позовів, заробітної плати та інших виплат.
Згідно з п.п. 1.1.-2.2 наказу Державного комітету Промислової політики України № 165 від 19.04.2001 року «Про подальшу реструктуризацію РУ «ім. Кірова»» майно державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» передане на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» для збільшення його статутного фонду та створення на його базі шахтоуправління з підземного видобутку руди на правах структурного підрозділу комбінату та проведена інвентаризація РУ ім. Кірова по всіх статтях балансу станом на 01.04.2001 року.
П.п 3.1.-3.2 розділу 3 вказаного Наказу було передбачено створення комісії з прийому-передачі основних фондів та інших статей балансу РУ ім. Кірова на баланс Криворізького державногогірничо-металургійногокомбінату «Криворіжсталь»; забезпечення прийому-передачі основних фондів та інших статей балансу РУ ім. Кірова станом на 01.05.2001 року, які передаються до Криворізького державногогірничо-металургійногокомбінату «Криворіжсталь».
Відповідно до Додатку № 1 до Наказу № 165 від 19.04.2001 року «Укрупнений перелік об'єктів та виробничих потужностей РУ ім. Кірова, що підлягають передачі на баланс Криворізького державногогірничо-металургійногокомбінату «Криворіжсталь», шахта «Північна», на якій працював позивач на момент отримання ним професійного захворювання, відійшла до Криворізького державногогірничо-металургійногокомбінату «Криворіжсталь».
Згідно ст.37 ЦК України, в редакції 1963 року, при злитті і поділі юридичних осіб (права і обов'язки) переходять до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права та обов'язки) переходять до останньої.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону СРСР «Про державне підприємство (об'єднання)» (в редакції, що діяла станом на 09.01.1990 року) об'єднання, незалежно від територіального розташування структурних одиниць і самостійних підприємств, що входять до його складу, функціонує як єдиний виробничо-господарський комплекс, забезпечує органічне поєднання інтересів розвитку галузей і територій. Воно здійснює свою діяльність на основі єдиного плану і балансу.
Тобто, на момент передачі до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» майна державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» закон передбачав перехід прав та обов'язків від однієї юридичної особи до іншої з моменту переходу майна особи від однієї особи до іншої.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» є правонаступником шахти «Північна» РУ імені Кірова та особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу.
Спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні.
Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що професійне захворювання обмежує його життєву активність і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з отриманими професійними захворюваннями, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров'ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований нестійкий стабілізаційний стан його здоров'я, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 110 500,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.
Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, яка підлягає компенсації на користь позивача ОСОБА_1 .
Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, на теперішній час, втратив професійну працездатність у розмірі 65% та його визнано особою з інвалідністю третьої групи, безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки його турбує стійкий біль та важкість у грудній клітині, задишка, раптові приступи задухи, постійний сильний кашель, загальна слабкість, зниження уваги,головний біль, порушення сну, відчуття втоми, Періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров'я не спостерігається, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності та інвалідністю третьої групи безстроково,взагалі можливість такого відновлення.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у справі № 210/5258/16-ц, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.
Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 65% та визнано особою з інвалідністю третьої групи безстроково, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача на теперішній час та беззаперечно свідчіть про неможливість відновлення попереднього фізичного стану в майбутньому, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (110 500,00 грн.) не відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами, а також критеріям розумності, виваженості і справедливості у його ситуації.
Так, колегією суддів встановлено, що позивач зазнав фізичну біль, а також страждання у зв'язку з ушкодженням свого здоров'я. Лікування позивача вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного: життя і здоров'я людини найвища соціальна цінність, невід'ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров'я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров'ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.
Позивач, оцінюючи грошовий розмір завданої йому моральної шкоди у сумі 170 000,00 грн., зазначив про те, що він змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури, лікування. У зв'язку з захворюванням було порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно виникають складнощі у зв'язку загальною слабістю, втомою, болями. Він не може повернутись до повноцінного образу життя, відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на його душевному та фізичному стані.
Отже, заявлений позивачем ОСОБА_1 розмір відшкодування моральної шкоди не суперечить сталій судовій практиці при розгляді справ з аналогічними правовідносинами та колегією судів не встановлено підстав для визначення відшкодування моральної шкоди у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просить позивач.
Виходячи з цих обставин, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманого професійного захворювання, тривалість роботи позивача (19 років 02 місяці) на підприємстві відповідача у шкідливих умовах праці, що було зумовлено порушенням роботодавцем вимог ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», колегія суддів вважає за необхідне збільшити розмір відшкодування моральної шкоди з 110 500,00 грн. до 170 000,00 грн., тобто, до заявленого позивачем розміру, що буде відповідати засадами виваженості та справедливості, а також сталій судовій практиці в аналогічних справах.
На підставі вищевикладеного, зважаючи на часткове задоволення заявлених позовних вимог судом першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
За правилом пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Тобто, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою вимогою.
Таке розуміння способу відшкодування моральної шкоди відповідає змісту частини третьої статті 23 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Відповідно до ч.1, п.п. 1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ( в редакції на час подання позову) за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною-особою підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на місяць на 1 січня 2020 року становив 2 102,00 грн., тобто за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, судовий збір не може бути меншим 840,80 грн. та не може перевищувати 10 510,00 грн.
Виходячи з розміру задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди у сумі 170 000,00 грн., з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 700,00 грн. за подання позивачем позовної заяви до суду першої інстанції, та 2250,00 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (1 700,00 грн. х 150%), а всього 3950,00 грн.
Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 ,- задовольнити.
Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» залишити без задоволення.
Рішення Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 серпня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконання трудових обов'язків - задовольнити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконання трудових обов'язків, 170 000 (сто сімдесят тисяч) гривень 00 (нуль) копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів..
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судовий збір у розмірі 3 950 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят) гривень 00 (нуль) копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 04 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: