28 жовтня 2020 року м. Дніпросправа № 280/2653/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Прокопчук Т.С. (доповідач),
суддів: Кругового О.О., Шлай А.В.,
за участю секретаря судового засідання Іотової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року (головуючий суддя: Батрак І.В. ) по адміністративній справі № 280/2653/20 , розглянутої в порядку письмового провадження,
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу(недоїмки), -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області(далі ГУ ДПС у Запорізькій області), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року №Ф-12376-49 щодо сплати недоїмки по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 21 030,90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї як найманого працівника за період часу 2017-2019 роки нараховував та сплачував роботодавець , що виключає обов'язок по сплаті нею єдиного внеску як особою, яка провадить підприємницьку діяльність, оскільки вона в цей період часу не займалася підприємницькою діяльністю та не отримувала дохід.
У відзиві на позов ГУ ДПС у Запорізькій області зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) є законною, враховуючи несплату позивачем як фізичною особою-підприємцем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено з підстав правомірності дій відповідача.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення скасувати через порушення судом норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДПС у Запорізькій області зазначено про правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення, в зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явилися, про день розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно ст.229 КАС України не здійснювалося.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1,2,3 ст.242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст.2 та ч.4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року не відповідає, в зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») в частині відносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі 11.10.2012 року як фізична особа-підприємець (далі - ФОП).
Позивач перебувала на податковому обліку у податковому органі з 11.10.2012 року до 15.04.2020 року до внесення 15.04.2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців запису про припинення ФОП ОСОБА_2 підприємницької діяльності.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що працівник це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до п. 2 .1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п. 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці.
Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абз.1 п.1,3 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI (у редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до ч.5 ст. 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами ч.4 ст. 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абз.2 п. 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом п. 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абз.3, та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
За приписами абз.1 п. 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції. Водночас соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
За висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
З матеріалів справи вбачається, що за даними облікової картки платника податків станом на 30.04.2019 року за позивачем обліковується недоїмка із сплати єдиного внеску за період 2017-1 квартал 2019 року на загальну суму 21 030,90 грн., в тому числі: за 2017 рік- 8 448 грн., за 2018 рік- 9 828,72 грн. за 1 квартал 2019 року -2754,18грн. ,у зв'язку із чим ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу реєстрації позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-12376-49 від 11.05.2019 року на вказану суму.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції помилково зазначив про правомірність формування податковим органом оскаржуваної вимоги про сплату позивачем як зареєстрованим ФОП боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-12376-49 від 11.05.2019 року на суму 21 030,90 грн.
При цьому суд не врахував наявність доказів трудової діяльності позивача за період часу з січня 2017 року по квітень 2019 року, та що за позивача, як застраховану особу за цей період часу сплачені страхові внески роботодавцем , що підтверджено рішенням Західнопоморського воєводи SO-4.6151.4300.2016.KFr про дозвіл на роботу на території Республіки Польща, виданий ОСОБА_3 2.01.2017 року до 30.08.2019 року у зв'язку з виконанням робіт для пана ОСОБА_4 , що веде підприємницьку діяльність, у якості офісного помічника( а.с.25-28) , станом рахунку ОСОБА_3 у закладі соціального страхування в Щецині за 2017-2018 роки про сплату страхових внесків (а.с.46-59), листом Державної прикордонної служби України від 25.05.2020 №184/П-5477 про перетинання позивачем кордону 13.01.2016 року Республіки Польща у пункті пропуску « ОСОБА_5 » (а.с.148), паспортними даними громадянина України для виїзду за кордон (а.с.23,24).
Викладене свідчить, що позивач у спірний період працювала як найманий працівник, за неї з січня 2017 року по квітень 2019 року роботодавцем сплачені страхові внески.
Матеріалами справи підтверджено, що 15.04.2020 Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за її рішенням № 21030060002072029, 16.04.2020 року позивачем до податкового органу подані Податкові декларації про майновий стан і доходи за 2017 ,2019 року з нульовими показниками сплати єдиного внеску, що свідчить про відсутність здійснення позивачем за цей період часу підприємницької діяльності.
Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов'язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов'язку з його сплати.
Крім того, визначальним у контексті саме цього спору є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.
Позивачу таке право гарантоване за рахунок її участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.
З урахуванням викладеного матеріалами справи доведена відсутність обов'язку позивача зі сплати єдиного внеску за період з січня 2017 року по квітень 2019 року включно, а тому податковим органом безпідставно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12376-49 від 11.05.2019 року щодо сплати недоїмки з єдиного внеску за цей період часу на суму 21 030,90 грн.
Оскільки судом першої інстанції не в повному обсязі встановлено обставини, що мають значення для справи та винесено рішення з порушенням норм матеріального права, наявні підстави для його скасування та задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року по адміністративній справі № 280/2653/20 - скасувати та прийняти постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області № Ф-12376-49 від 11.05.2019 року про сплату ОСОБА_2 боргу(недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 21 030,90 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 28 жовтня 2020 року, та не підлягає оскарженню на підставі ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.С. Прокопчук
суддя О.О. Круговий
суддя А.В. Шлай