05 листопада 2020 р.Справа № 520/8794/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Катунова В.В. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду заяву Державного підприємства Науково-дослідний і проектний інститут "Союз" про забезпечення позову по справі № 520/8794/2020
за позовом Державного підприємства Науково-дослідний і проектний інститут "Союз"
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Державне підприємство науково-дослідний і проектний інститут "Союз" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо відмови у знятті арешту з коштів, що належать Державному підприємству науково-дослідному і проектному інституту "Союз", згідно листа-відповіді ЗВП № 56142255/В-10/25164 від 19.06.2020;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) зняти арешт, накладений постановами старшого державного виконавця Міжрайонного відділу ДВС по Основ'янському та Слобідському районах міста Харкова ГТУЮ у Харківській області Лобовим Р.М. від 26.01.2018 ВП № 54182533 та від 02.03.2018 ЗВП № 55821084 на кошти, що належать Державному підприємству науково-дослідному і проектному інституту "Союз" на рахунку № НОМЕР_1 відкритий у ПАТ "СБЕРБАНК", МФО 320627.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 адміністративний позов залишено без задоволення.
Державне підприємство науково-дослідний і проектний інститут "Союз", не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу.
Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020 року відкрито апеляційне провадження, закінчено підготовку справи та призначено її до апеляційного розгляду на 06.11.2020 року о 10:00 у відкритому судовому засіданні.
03.11.2020 року до суду надійшла заява Державного підприємства Науково-дослідний і проектний інститут "Союз" про забезпечення позову, в якій скаржник просив заборонити Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) вчиняти будь-які дії спрямовані на стягнення грошових коштів, що належать Державному підприємству Науково-дослідний і проектний інститут "Союз" та знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 відкритому у ПАТ "СБЕРБАНК", МФО 320627.
Згідно положень ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), розгляд клопотання проведено в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви та матеріали справи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції (ч.3 ст.150 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Положеннями частини ч.2 ст. 150 КАС України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та Постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно п. 17 Постанови Пленуму ВАСУ № 2 від 06.03.2008 р. застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 800/521/17 також вказала, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Наведені заявником обставини, на думку колегії суддів, не є обґрунтованими для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову визначеним позивачем шляхом, оскільки матеріали даної справи не містять об'єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до набрання рішення в адміністративній справі законної сили, неможливості захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів.
Сама лише незгода позивача із діями суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 400/722/19.
При цьому, доводи позивача є за своєю суттю підставами позову, надання оцінки яким повинен здійснювати суд під час розгляду справи по суті.
Колегія суддів зазначає, що позов не може бути забезпечений у спосіб, заявлений позивачем, оскільки такий спосіб фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи.
Вищезазначене в сукупності дає підстави висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову по справі.
Керуючись ст.ст. 150-154, 243, 248 КАС України, суд, -
Відмовити в задоволенні заяви Державного підприємства Науково-дослідний і проектний інститут "Союз" про забезпечення позову по справі № 520/8794/2020.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі безпосередньо до Верхового Суду.
Головуючий суддя Подобайло З.Г.
Судді Катунов В.В. Бершов Г.Є.