ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 листопада 2020 року м. Київ № 640/8171/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Київської міської митниці ДФС (03124, м. Київ, б-р Вацлава Гавела, 8-а)
про визнання протиправним та скасування рішення, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Київської міської митниці ДФС (надалі по тексту - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 08 лютого 2019 року №UA100210/2019/000046/2 про коригування митної вартості товарів (надалі по тексту - оскаржуване рішення).
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що при митному оформленні транспортного засобу (надалі по тексту - ТЗ), який увозився на митну територію України, було визначено його митну вартість за основним методом ціною договору (контракту). Позивач зазначає, що на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару надано митному органу документи, які відповідають переліку, визначеному у частині 2 статті 53 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI (надалі по тексту - МК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), та чітко ідентифікують оцінюваний товар, містять достовірні дані про числові показники складових митної вартості.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що додані позивачем до митної декларації документи не містять всіх відомостей, що підтверджують задекларовані числові значення складових митної вартості.
З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, на підставі наявних у справі матеріалів.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
24 жовтня 2018 року позивач придбала ТЗ Hyundai Santa Fe Sport, 2016 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , за ціною 10011,80 Канадських доларів.
З метою здійснення митного оформлення ТЗ позивач подала до відповідача електронну митну декларацію №UA100210/2019/089200 (надалі по тексту - ЕМД), згідно з якою, до митного оформлення заявлено автомобіль легковий після дорожньо-транспортної пригоди, марка - Hyundai, модель - Santa Fe, бувший у використанні, об'єм двигуна - 2000 см3, VIN-код НОМЕР_1 , тип двигуна - бензиновий, тип кузова - універсал, рік випуску - 2016. Митна вартість відповідно до графи 42 ЕМД, визначена із застосуванням основного методу «за ціною договору (контракту)» склала 10011,80 Канадських доларів.
Відповідно до графи 44 ЕМД на підтвердження заявленої митної вартості товару митному органу надано такі документи: інвойс від 24 жовтня 2018 року №833692, технічний паспорт на ТЗ від 27 листопада 2018 року, договір оренди автомобіля від 17 грудня 2018 року, акт про проведення огляду ТЗ від 24 січня 2019 року, звіт про оцінку автомобіля, що ввозиться на митну територію, від 24 лютого 2019 року.
08 лютого 2019 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким заявлену позивачем митну вартість товару у ЕМД скориговано до рівня 17475,00 доларів США.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що його прийнято у зв'язку з тим, що подані до митного оформлення документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Додаткові документи на вимогу митного органу декларантом не подано, у зв'язку з чим митну вартість товару, що імпортується, скориговано із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 МК України. Державною фіскальною службою України, на виконання вимог наказу від 28 листопада 2018 року №780 «Про забезпечення моніторингу за оформленням транспортних засобів, бувших у використанні», у відповідності до функціонального модуля «Моніторинг оформлення транспортних засобів» АСМО «Інспектор», ЕМД оброблено функціональним електронним модулем, який визначив митну вартість ТЗ за VIN-кодом 5XYZUDLA0GG376984 на рівні 17475,00 доларів США.
Незгода позивача із оскаржуваним рішенням зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів регулюються МК України, Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI та іншими законами України з питань оподаткування.
Так, згідно зі статтею 248 МК України, митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК України).
Статтями 49, 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (частина 5 статті 58 МК України).
Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно із частиною 2 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині 1 статті 58 цього Кодексу.
Статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини 1 статті 57 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 58 МК України обумовлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Відповідно до положень статті 53 МК України одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6 статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У силу положень частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями частини 3 статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» від 15 лютого 2011 року №3018-VI, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині 2 статті 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини 3 статті 53 МК України).
З аналізу частин 1 та 2 статті 53 МК України вбачається, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року у справі №21-591а15.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із пунктом 2 частини 6 статті 54 МК України, на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто умовою, з якою закон пов'язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.
Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Відмовляючи позивачеві визнати митну вартість, зазначену ним у ЕМД, відповідач виходив з того, що декларантом не було подано до митного оформлення банківські платіжні документи, що підтверджують оплату товару, транспортні та страхові документи.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження митної вартості імпортованого ТЗ позивач надала виставлений їй продавцем рахунок від 24 жовтня 2018 року №833692, відповідно до якого ціна продажу склала 10011,80 Канадських доларів.
Суд зазначає, що оцінюючи подані декларантом на підтвердження заявленої митної вартості докази, митний орган повинен перевіряти і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмету доказування. У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються.
Обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації.
За висновком Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2018 року №809/322/17, квитанція або платіжне доручення свідчать про факт переказу певної суми коштів, проте не свідчать про суму коштів, яка має бути сплачена за відповідний товар. Тобто прямого зв'язку між відомостями із квитанцією/платіжним дорученням та митною вартістю товару немає, а відтак ненадання декларантом саме квитанції/платіжного доручення не може поставити під сумнів достовірність інших доказів, які прямо свідчать про митну вартість товару.
Також у постанові від 13 лютого 2018 року 3803/1112/17 Верховний Суд висловив правову позицію, що ненадання позивачем банківського платіжного доручення не може бути підставою для коригування митної вартості за наявності інших документів (рахунка-фактури, акта приймання-передачі автомобіля), які є достатніми, підтверджують числові значення усіх складових митної вартості імпортованого товару та не містять розбіжностей.
Отже, банківське платіжне доручення свідчить про факт переказу певної суми коштів, проте не свідчить про суму коштів, яка має бути сплачена за відповідний товар. Тобто, прямого зв'язку між відомостями із платіжного доручення та митною вартістю товару немає. У зв'язку з цим, платіжне доручення не є тим достовірним доказом, який може поставити під сумнів достовірність інших доказів, які прямо свідчать про митну вартість товару. Його неподання декларантом з об'єктивних причин не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Водночас ненадання жодного документу, який би міг свідчити про проведення оплати згідно з виставленим продавцем рахунком, викликає сумніви щодо повноти і достовірності відомостей про товар, що імпортується.
Стосовно тверджень відповідача про ненадання позивачем транспортних (перевізних) та страхових документів суд зазначає наступне.
Документи, що підтверджують вартість транспортування товару - це документи, що надаються, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Такими документами можуть бути: договір на перевезення товарів; заявка на перевезення товарів; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги; довідка про вартість перевезення до місця ввезення на митну територію України (має містити наступну інформацію: дату складання довідки; адресата довідки (митні органи); вартість перевезення до місця ввезення на митну територію України; маршрут перевезення; дані про транспортні засоби; дані про наявність/відсутність додаткового страхування).
Документи, що підтверджують вартість страхування товару - це документи, що надаються, якщо за умовами поставки витрати на страхування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість страхування оцінюваних товарів. Такими документами можуть бути: договір на страхування товарів; страховий поліс; рахунок-фактура про надання страхових послуг від виконавця договору (контракту) про страхування.
Тобто, як вбачається з викладеного, документи, що підтверджують вартість транспортування товару та вартість його страхування необхідні в залежності від умов поставки товару згідно з правилами Інкотермс.
Інкотермс (International commerce terms) - міжнародні комерційні умови, комплект міжнародних правил з тлумачення найбільш широко використовуваних торгівельних термінів (умов) в галузі міжнародної торгівлі.
Умови Інкотермс є стандартизованими. Вони регламентують момент передачі права власності на товар і всі пов'язані із цим ризики. Умови Інкотермс в міжнародних договорах купівлі-продажу.
Умови Інкотермс встановлюють правила, які регулюють питання пов'язані з доставкою товарів від продавця до покупця. Це включає в себе власне перевезення, відповідальність за експортне та імпортне оформлення товарів. Ці правила визначають відповідального за сплату доставки, митного оформлення, та страхування ризиків на шляху транспортування товарів у залежності від означених стандартних умов поставки.
Розробляються і публікуються Умови Інкотермс Міжнародною торговою палатою.
Існує чотири основних групи умов Інкотермс. Це:
Група E - Місце відправлення (Departure, продавець тільки надає товар покупцю на власній території продавця);
Група F - Основне перевезення неоплачене (Main Carriage Unpaid, продавець зобов'язаний поставити товар перевізнику, призначеному покупцем);
Група C - Основне перевезення оплачене (Main Carriage Paid, продавець повинний укласти контракт на перевезення, але не приймаючи на себе ризик втрати або ушкодження товару, або додаткові витрати внаслідок подій, що мають місце після відвантаження і відправлення);
Група D - Доставка (Delivery, продавець повинний нести усі витрати і ризики, необхідні для доставки товару в країну призначення).
Суд зауважує, що у наданих позивачем митному органу та суду документах не міститься інформації про умови поставки, а тому, як результат, суд не може встановити факт необхідності/відсутності такої необхідності у наданні документів, що підтверджують вартість транспортування товару та вартість його страхування, для підтвердження митної вартості згідно зі статтею 53 МК України. Будь-яких пояснень з цього приводу позивачем суду не надано.
Також суд звертає увагу на те, що придбаний позивачем ТЗ на момент його купівлі знаходився в Канаді, транспортування такого ТЗ до митної території України відбувалося в будь-якому випадку із залученням певного виду транспорту та за певним маршрутом. З іншого континенту ТЗ самостійно прибути не міг.
В загальному транспортні витрати розподіляються між продавцем та покупцем товару залежно від умов поставки товару, про що суб'єкти господарювання домовляються при укладанні зовнішньоекономічного договору (контракту). Якщо умови поставки передбачають оплату транспортних витрат за рахунок покупця товару, то такі витрати додаються до ціни оцінюваних товарів.
З ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, виключаються витрати на транспортування після ввезення оцінюваних товарів на митну територію України за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджені та піддаються обчисленню.
Таким чином, для застосування вищезазначеного положення витрати на транспортування повинні відповідати трьом умовам, а саме: мають бути включеними до ціни товарів; мають бути документально підтверджені; піддаватись обчисленню.
Отже, якщо зазначені витрати не відповідають установленим умовам, вони не підлягають виключенню з митної вартості.
Витрати на транспортування можуть бути розподілені до кордону та після безпосередньо перевізником. Залежно від маршруту транспортування та виду транспорту, яким транспортувалися товари, надаються відповідні транспортні (перевізні) документи. Переважно транспортні (перевізні) документи не містять відомостей щодо вартості транспортування товарів.
Вичерпного переліку документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, та, які можуть бути подані під час митного оформлення оцінюваних товарів, законодавством України з питань державної митної справи не встановлено.
Окремі документи, які можуть бути подані декларантом або уповноваженою ним особою для підтвердження витрат на транспортування, наведені у наказі Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №599. До таких документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Крім того, декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням можуть подати будь-які інші додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Підприємство, яке надало документи, що містять відомості про вартість перевезення, зокрема, рахунок-фактуру (акт виконаних робіт (наданих послуг)), повинно однозначно ідентифікуватись з підприємством, що здійснило перевезення оцінюваного товару.
Якщо перевезення здійснювало інше підприємство, ніж те, що надало довідку, необхідно надати документ, який підтверджує уповноваження такого підприємства на підтвердження ним витрат на транспортування з відповідними реквізитами.
Стосовно тверджень відповідача про необхідність подання до митного органу документів, складених іноземною мовою, із перекладом на українську мову, суд зазначає, що відповідно до статті 254 МК України, документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Тобто, як випливає з викладеної норми, документи подаються декларантом як українською мовою, так і офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Контролюючі органи можуть вимагати переклад українсько мовою документів, складених іншою мовою, тільки у разі якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. Разом з тим, як встановлено судом, відповідачем від позивача не вимагалося надати документи українською мовою.
Таким чином, підсумовуючи все викладене вище, суд робить висновок про обґрунтованість сумнівів митного органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення. На переконання суду позивачем не надано разом із ЕМД документів, які б підтверджували заявлену митну вартість ТЗ, що імпортувався. Не надано таких документів і до суду, а тому, останній прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заявленої вимоги позивача.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову - підстави для здійснення розподілу судових витрат також відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук