ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 жовтня 2020 року м. Київ № 640/449/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Блок Майстер Україна» (03680, м.
Київ, вул. Велика Васильківська, 72, літера А, групи приміщень №177)
до Управління Держпраці у Хмельницькій області (29013, Хмельницька область,
м. Хмельницький, вул. Кам'янецька, 74)
про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Блок Майстер Україна» (надалі по тексту - позивач, ТОВ «Блок Майстер Україна») з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області (надалі по тексту - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 16 жовтня 2018 року №22/528 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами (надалі по тексту - оскаржувана постанова).
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова прийнята безпідставно, адже позивачем не порушено норми трудового законодавства. З фізичними особами було укладено договори цивільно-правового характеру, які регулюються нормами цивільного законодавства, а не трудові договори, які регулюються нормами трудового законодавства, а тому Старокостянтинівська філія ТОВ «Блок Майстер Україна» (надалі по тексту - філія позивача) не зобов'язана виконувати положення трудового законодавства щодо вказаних осіб.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, у якому зазначив, що оскаржувана постанова прийнята обґрунтовано, оскільки позивач здійснив допуск 8 найманих працівників до роботи без укладення трудових договорів та з метою приховання неформальних трудових відносин уклав з ними цивільні договори.
З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Управлінням Держпраці у Хмельницькій області проведено інспекційне відвідування у Старокостянтинівській філії ТОВ «Блок Майстер Україна», за результатами якого 24 вересня 2018 року складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, №22-06/2670-ІВ (надалі по тексту - акт).
На підставі акту, 16 жовтня 2018 року Управлінням Держпраці у Хмельницькій області прийнято оскаржувану постанову, якою за результатами розгляду справи про накладення штрафу, вирішено накласти на позивача штраф у розмірі 3723,00 грн.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що штраф на позивача накладено у зв'язку з тим, що у ході проведення інспекційного відвідування у Старокостянтинівській філії ТОВ «Блок Майстер Україна» встановлено, що працівниками підприємства заробітна плата за червень місяць виплачена один раз та пізніше сьомого дня, за який здійснювалася виплата, а саме 09 липня 2018 року, відомість №БМ-0000319. Зазначене є порушенням вимог частин 1, 2, 3 статті 115 Кодексу законів про працю України (надалі по тексту - КЗпП України) та частин 1, 3 статті 24 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (надалі по тексту - Закон України №108/95-ВР).
Незгода позивача із оскаржуваною постановою зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Основними нормативно-правовими актами, що регулювали спірні правовідносини, були Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року №877-V, Положення про Державну службу України з питань праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 (надалі по тексту - Положення №96), Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (надалі по тексту - Порядок №295, чинний на момент виникнення спірних правовідносин).
Суд зауважує, що всі нормативно-правові акти застосовуються у даному рішенні у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №929-р «Питання Державної служби з питань праці» на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.
Відповідно до пункту 1 Положення №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення №96, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
Підпунктом 54 пункту 4 Положення №96 передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.
Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення №96).
В цьому випадку Управління Держпраці у Хмельницькій області є територіальним органом Державної служби України з питань праці.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, була встановлена Порядком №295.
Так, відповідно до пункту 3 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці.
Інспекційні відвідування проводяться: за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту (підпункт 3 пункту 5 Порядку №295).
Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню (пункт 8 Порядку №295).
Вимога інспектора праці про надання об'єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов'язковою для виконання (пункт 12 Порядку №295).
За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування. Якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною.
Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження (пункти 19-21 Порядку №295).
Згідно з пунктами 23, 24 Порядку №295, припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Припис вноситься об'єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.
У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. У разі встановлення строку виконання припису більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю.
У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності (пункт 27 Порядку №295).
Заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування (пункт 29 Порядку №295).
У ході розгляду справи з'ясовано, що інспекційне відвідування здійснено на підставі направлення від 17 вересня 2018 року №781/18, яке, у свою чергу, видано на підставі наказу Управління Держпраці у Хмельницькій області від 17 вересня 2018 року №175. За результатами інспекційного відвідування складено акт, який представником позивача підписано із зауваженнями. Письмові зауваження також надіслані до Управління Держпраці у Хмельницькій області. В подальшому, складено припис, який згодом скасовано у зв'язку з отриманням та розглядом зауважень до акту. Пізніше складено новий припис та прийнято оскаржувану постанову.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 КЗпП України та частинами 2-7 статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року №5067-VI (надалі по тексту - Закон України №5067-VI) визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (надалі по тексту - Порядок №509).
У відповідності до пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складання акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа) (пункт3 Порядку №509).
Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно із частиною 3 статті 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приписами пункту 2 частини 5 статті 50 Закону України №5067-VI передбачено, що роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії спрямовані на приховування трудових відносин.
Частиною 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
У відповідності до частини 4 статті 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналізуючи наведені вище норми законодавства, суд враховує, що правовою підставою для прийняття постанови про накладення штрафу є, зокрема фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). При цьому, такий вид порушення повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті перевірки та доведений належними доказами.
Водночас, при накладенні штрафу слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення та встановлення в діях підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді штрафу.
Необхідно враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Судом встановлено, що штраф на позивача накладено у результаті виявлення у ході проведення відвідування філії позивача порушення, яке полягало у неналежному оформленні трудових відносин.
Зокрема, з оскаржуваної постанови вбачається, що під час інспекційного відвідування інспектором праці було встановлено працівників, які працювали за цивільно-правовою угодою, у зв'язку з чим, інспектор праці дійшов висновку про порушення частини 1, 3 та 3 статті 24 Закону України №108/95-ВР, а саме те, що суб'єктом господарювання, як роботодавцем, не було укладено трудові договори з працівниками.
Так, як вже зазначено вище, згідно з частиною 3 статті 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору,.
Водночас, суд зауважує, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Використання примусової праці забороняється. Особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Право на працю в Україні реалізується переважно шляхом укладання трудового договору між працівником та роботодавцем.
Одночасно, в окремих випадках робота може виконуватися не за трудовим договором, а на іншій юридичній підставі. Зокрема, можливе виконання роботи за договорами цивільно-правового характеру.
Зокрема, як пояснив позивач, робота на об'єкті, інспектування якого проводилося, виконується на підставі цивільно-правових договорів, що повністю відповідає вимогам законодавства. На підтвердження вказаного до позову долучено копії цивільно-правових угод.
Фізичні особи можуть перебувати у відносинах із підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами як у трудових відносинах, так у цивільних, у тому числі виконувати роботу (надавати послуги) на підставі цивільно-правового договору.
У листі Державної служби України з питань праці від 31 березня 2016 року №3684/2/12-ДП-16 зазначено, що залучення осіб до виконання робіт можливе як на основі трудових договорів, та і на іншій юридичній підставі, - шляхом укладання договору підряду або договору про надання послуг, що врегульовано Цивільним кодексом України.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 6262 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.
Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямовані на одержання результатів праці, і в разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними, а їх дія припиняється.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною 1 статті 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 905 Цивільного кодексу України).
Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно- правовими договорами процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Працівник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Предметом трудового договору є власна праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно - правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу роботи.
Аналогічні правові позиції викладені в постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі №127/21595/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17.
Відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що під час здійснення перевірки інспектором праці не взяті до уваги цивільно-правові договори від 02 липня 2018 року №№ 1, 2, 3, 4, від 03 липня 2018 року №12, від 11 липня №5, від 18 липня 2018 року №№6, 7, за умовами пункту 1.1 яких виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги (виконувати роботу) в обсязі і на умовах, передбачених даним договором, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.
Згідно з умовами пункту 4.1 договорів, за виконану належним чином, своєчасно та без зауважень роботу замовник зобов'язаний сплатити виконавцю винагороду на підставі акту виконаних робіт.
До кожного договору є додатки: протоколи узгодження договірної ціни.
Досліджуючи та аналізуючи умови зазначених цивільно-правових угод, судом встановлено, що їх предметом є виконання робіт по наданню послуг по зварюванню відповідних конструкцій відповідно до замовлень. При цьому, суд не надає правову оцінку таким угодам, оскільки дане не є предметом спору. Також така оцінка, на думку суду, не повинна надаватися й інспектором відповідача, оскільки сам факт наявності укладеного цивільного договору вже є доказом виконання позивачем умов законодавства.
Суд зазначає, що виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча й може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу та виконує її на власний ризик, працівника не зараховують до штату установи (організації), не вносять запису до трудової книжки та не видають розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 24 Закону №108/95-ВР заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Суд зауважує, що заробітна плата виплачується працівникам, які працюють за трудовим договором.
Водночас, як встановлено у ході розгляду справи, фізичні особи виконували роботи для позивача на підставі цивільно-правових угод.
Зокрема, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (стаття 1 Закону №108/95-ВР).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про безпідставність притягнення позивача до відповідальності, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню як протиправна.
Крім того, суд звертає увагу, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі №826/8917/17, яка набрала законної сили 14 травня 2019 року, визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2017 року №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Тобто, Порядок №295, згідно з яким було проведено інспектування філії позивача, визнано нечинним.
Так, як зазначено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі №826/8917/17, Кабінетом Міністрів України суттєво порушено порядок підготовки та ухвалення постанови №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу України законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», що безумовно має своїм наслідком визнання оскаржуваної постанови нечинною. Оскаржувана постанова за своєю суттю також суперечить вимогам чинного законодавства. Так, пункт 1 Порядку здійснення контролю (цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їхні структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю») не відповідає вимогам частини 1 статті 159 КЗпП України, відповідно до якого державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Порядком, затвердженими оскаржуваною постановою безпідставно поширено норми міжнародних Конвенцій на відносини, які такими Конвенціями не регулюються. Не розмежовано коло суб'єктів господарювання, на яких розповсюджуватиметься зазначений порядок контролю, з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості і торгівлі, ратифікованою Законом №1985-IV від 08 вересня 004 року та Конвенцією Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві №129, та коло суб'єктів господарювання, під час перевірки яких не застосовуватимуться такі особливості, а перевірки здійснюватимуться відповідно до вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Блок Майстер Україна» задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Хмельницькій області від 16 жовтня 2018 року №22/528 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Блок Майстер Україна» (03680, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 72, літера А, групи приміщень №177, код ЄДРПОУ 36387055) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Хмельницькій області (29013, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Кам'янецька, 74, код ЄДРПОУ 39793137).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук