ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 жовтня 2020 року м. Київ № 640/778/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської
міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ,
вулиця Хрещатик, будинок 32)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання винити певні дії,
стягнення витрат на правничу допомогу, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі по тексту - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати висновок відповідача від 09 липня 2018 року №17-0403-В про погодження проекту землеустрою; зобов'язати відповідача погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для ведення садівництва на АДРЕСА_2 , садово-дачний кооператив «Орхідея-3», поданий сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП « ОСОБА_2 » від 02 липня 2018 року №119-18 та зареєстрований відповідачем 03 липня 2018 року за №9476/0/9-18; стягнути на користь позивача понесені нею судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5600,00 грн та судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що висновок про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення позивачу у власність земельної ділянки «для ведення садівництва», складений відповідачем відповідно до статті 186-1 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-ІІІ (надалі по тексту - ЗК України) із наведенням незаконних та необґрунтованих підстав, а тому є таким, що прийнятий відповідачем не у відповідності до норм чинного законодавства, необґрунтовано, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Представник відповідача не надав до суду відзив на адміністративний позов.
З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Зі змісту оскаржуваного висновку вбачається, що до відповідача надійшло звернення ФОП ОСОБА_2 від 02 липня 2018 року №119-18 стосовно погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для ведення садівництва на АДРЕСА_2 , садово-дачний кооператив «Орхідея-3».
Відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804, земельна ділянка за функціональним призначенням належить до території перспективної садибної забудови.
На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що заявлена ініціатива не відповідає містобудівній документації за функціональним призначенням.
У листі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 квітня 2017 року №8/14-1-192-17 зазначено про можливість відведення земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва при існуючому на місцевому рівні функціональному призначенні земельних ділянок «садибна забудова» в межах існуючих садових (садівницьких) товариств. Оскільки право користування земельною ділянкою садово-дачним кооперативом «Орхідея-3» не зареєстровано, - його межі є невизначеними.
З урахуванням викладеного, відповідач не погодив проект землеустрою.
Незгода позивача із оскаржуваним висновком зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.
Згідно з частинами 5 та 6 статті 186-1 ЗК України, органи, зазначені в частинах 1-3 цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Отже, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою є невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації, посилання на які, у разі висновку про відмову в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є, в силу вимог вказаних норм, обов'язковими.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №820/4149/17 (провадження №11-759апп18).
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі вкладеного суд дійшов висновку, що відповідачем грубо порушено не тільки принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, а і норми статті 186-1 ЗК України, оскільки ним не зазначено у висновку. яким саме вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації не відповідають положення проекту землеустрою позивача.
Водночас, такої підстави як «право користування земельною ділянкою садово-дачним кооперативом не зареєстровано, а тому його межі є невизначеними», ЗК України не передбачено.
Крім того суд зазначає, що надання будь-яким особам дозволів на розроблення відповідних проектів землеустрою є лише первісним етапом процедури відведення земельних ділянок і не означає, що такі проекти землеустрою в наступному будуть затверджені компетентним суб'єктом владних повноважень, а земельні ділянки - передані заявникам (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17).
За таких умов, суд вважає оскаржуваний висновок протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Стосовно заявленої позивачем вимоги про зобов'язання відповідача погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист зокрема шляхом: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Згідно зі статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому, відповідно до вказаної норми суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин є дискреційними повноваженнями суб'єкта владних повноважень.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року №1380/5, передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Тобто, дискреційними повноваженнями є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
У спірних правовідносинах, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні.
Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі №813/2273/18 та від 29 серпня 2019 року у справі №540/2441/18.
Як вже зазначено вище, відповідно до приписів частини 5 статті 186-1 ЗК України органи, зазначені в частинах 1-3 цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Положеннями частини 8 статті 186-1 ЗК України регламентовано, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах 1-3 цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).
Органами, зазначеними в частинах 1-3 цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний висновок про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не містить вичерпного переліку недоліків проекту землеустрою, так само як і не містить посилання про те, що заявником не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Натомість, вказана в оскаржуваному висновку підстава для відмови у погодженні проекту визнана судом такою, що не передбачена нормами законодавства у сфері землеустрою.
За наведених обставин та враховуючи, що вказана відповідачем підстава для відмови у погодженні проекту землеустрою була визнана судом протиправною, а інших недоліків вказаного проекту відповідачем зазначено не було, суд приходить до висновку, що у такому випадку єдиним правомірним варіантом поведінки суб'єкта владних повноважень - відповідача є прийняття рішення про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для ведення садівництва на вул. Дмитрівській, 10-б у Дарницькому районі м. Києва, садово-дачний кооператив «Орхідея-3», поданий сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП « ОСОБА_2 » від 02 липня 2018 року №119-18 та зареєстрований відповідачем 03 липня 2018 року за №9476/0/9-18.
Отже, для прийняття відповідачем на користь позивача рішення конкретного змісту виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У свою чергу, суд звертає увагу, що верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Відтак, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (дата ратифікації 17 липня 1997 року, дата набуття чинності 11вересня 1997 року), згідно якої, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
За наведених обставин та враховуючи, що поданий на затвердження проект землеустрою вже розглядався відповідачем, а викладені у ньому висновки були визнані судом протиправними та при цьому інших недоліків вказаний висновок не містить, суд вважає, що належним та ефективним способом порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для ведення садівництва на вул. Дмитрівській, 10-б у Дарницькому районі м. Києва, садово-дачний кооператив «Орхідея-3».
Також задоволенню підлягає вимога про стягнення на користь позивача понесених нею судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5600,00 грн та судового збору у розмірі 704,80 грн.
Зокрема, згідно з частинами 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Тобто, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).
На підтвердження витрат правничої допомоги адвоката позивачем надано суду копії договору про надання правової (правничої) допомоги від 10 вересня 2018 року № 10/09-9, укладеного між позивачем та адвокатом Калько Дмитром Олексійовичем, ордеру від 10 вересня 2018 року серії КВ №407310, замовлення (додаток № 1 вказаного договору), рахунку №1 від 10 вересня 2018 року до вказаного договору, квитанції від 01 жовтня 2018 року про сплату 5600,00 грн з відповідним призначенням платежу, акту виконаних робіт від 29 вересня 2018 року, витягу з книги обліку доходів №1, свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №6075 від 26 квітня 2018 року, посвідчення адвоката та витягу з Єдиного реєстру адвокатів України.
Отже, оскільки в матеріалах справи міститься документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу та наявні документи, що підтверджують статус адвоката, суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимоги щодо стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, у розмірі 5600,00 грн.
Вимогами статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати висновок Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №17-0403-В від 09 липня 2018 року вих. № 5234/0/12-4/27-18 про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення садівництва на АДРЕСА_2 , садово-дачний кооператив «Орхідея-3», на звернення сертифікованого інженера-землевпорядника ФОП « ОСОБА_2 » від 02 липня 2018 року №119-18, зареєстрованого у Департаменті містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03 липня 2018 року за вхідним №9476/0/9-18.
Зобов'язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення садівництва на АДРЕСА_2 , садово-дачний кооператив «Орхідея-3», поданий сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП « ОСОБА_2 » від 02 липня 2018 року №119-18, зареєстрованим у Департаменті містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 03 липня 2018 року за вхідним №9476/0/9-18.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 5600 (п'ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вулиця Хрещатик, 32, код ЄДРПОУ 26345558).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук