ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позовної заяви без розгляду
04 листопада 2020 року м. Київ№ 640/18713/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., під час розгляду у порядку письмового провадження адміністративної справи
за позовомОСОБА_1
доДеснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправними дій, постанов та їх скасування,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02232, м. Київ, вул. Бальзака, 64, код ЄДРПОУ 34972294), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо винесення постанови від 14.02.2015 про відкриття виконавчого провадження № 46532532,
- визнати протиправною та скасувати постанову від 14.02.2015 про відкриття виконавчого провадження № 46532532,
- визнати протиправною та скасувати постанову від 14.02.2015 про відкриття виконавчого провадження № 46532532,
- визнати протиправною та скасувати постанову від 14.02.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 46532532,
- визнати протиправною та скасувати постанову від 23.02.2015 про розшук майна боржника у виконавчому провадженні № 46532532,
- визнати протиправною та скасувати постанову від 21.04.2015 про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчому провадженні № 46532532,
- визнати протиправною та скасувати постанову від 21.04.2015 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 46532532.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2020 відкрито спрощене провадження у справі з викликом сторін у судове засідання.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, судом враховано клопотання позивача про поновлення строків звернення до суду, в якому зазначено, що позивачем не звернувся вчасно до суду, оскільки не отримував копію оскаржуваного рішення та не знав про його існування. Разом з тим, ухвалою суду відповідача зобов'язано надати копії матеріалів спірного виконавчого провадження, а також зазначено, що питання щодо строку звернення до суду буде вирішено у судовому засіданні.
У подальшому, відповідачем надано суду копії матеріалів виконавчого провадження № 46532532, з яких вбачається, що на адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 було направлено рекомендований лист № 0223206251858, яке було 21.08.2015 повернуто відправнику.
Позивачем у відповідь надано пояснення щодо строків звернення до суду, в яких зазначено, що поштовий конверт не є належним доказом направлення позивачу копії постанови про відкриття спірного виконавчого провадження.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017) позовну заяву у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби може бути подано до суду:
у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;
у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Відповідно до частини першої статті 31 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Таким чином, закон пов'язує факт належного повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження з надісланням постанови про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документів, а не з фактичним отриманням боржником поштового відправлення.
Відповідачем надано докази того, що ним належним чином було направлено на адресу боржника копію постанови про відкриття виконавчого провадження. Водночас, поштове відправлення не було отримано боржником з незалежних від виконавця причин.
Суд відхиляє посилання позивача, що поштовий конверт не є належним доказом направлення, оскільки поштові марки погашені невідомою організацією, трек-номер поштового відправлення не значиться в системі, а належним доказом направлення є виключно квитанція або касовий чек поштового оператора.
Відповідно до пункту 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання.
Таким чином, поштове відправлення, яке було повернуто відправнику, є належним доказом того, що таке відправлення направлялось адресату, оскільки поштове повідомлення містить вірну адресу отримувача, яка співпадає з адресою позивача, що вказана у позовній заяви. Також, поштове відправлення має відповідний штрих-кодовий ідентифікатор, а також поштові марки, які погашені поштовим штемпелем із зазначенням дати погашення та номеру поштового відділення, у якому відбулось погашення.
Суд критично ставиться до посилань позивача, що штрих-кодовий ідентифікатор не значиться у системі відстежень поштових відправлень, оскільки згідно відомостей офіційного сайту "Укрпошта" інформація про наявність та стан пересилань поштових відправлень постійно оновлюється й зберігається в системі протягом 6 місяців з моменту реєстрації, тоді як з моменту відправлення конверту минуло вже більш ніж п'ять років.
Відтак інформація про стан пересилання поштового відправлення не зареєстрована в системі, у зв'язку зі спливом шестимісячного строку з моменту реєстрації.
В той же час відсутність вказаної інформації в системі жодним чином не спростовує обставин, що відповідач надсилав поштове відправлення на адресу відповідача.
Отже, відповідачем надано належні та допустимі докази того, що ним направлялись на адресу позивача документи по спірному виконавчому провадженню, а тому судом встановлено, що позивач мав можливість вчасно дізнатись про існування спірного виконавчого провадження та вчасно звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що право на доступ до суду, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.
При цьому, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи «Рябих проти Росії», «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії», «Брумареску проти Румунії»).
Позивачем не дотримано строків звернення до суду з цим позовом, оскільки його було подано більш ніж через п'ять років, тоді як процесуальним законодавством визначено десятиденний строк на звернення до суду за оскарженням рішення органів виконавчої служби.
Слід зазначити, що дотримання строків звернення до суду є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків відносини стають стабільними.
У даному випадку, суд вважає, що такий значний пропуск строку звернення до суду не є пропорційним та порушує принципи верховенства права та правової визначеності, оскільки спірне виконавче провадження є завершеним вже тривалий час, а правовідносини є сталими.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Вирішення суддею питання про можливість продовження процесуального строку в конкретній справі залежить від наведених у клопотанні обставин, підтверджених відповідними засобами доказування, та є правом суду, а не обов'язком.
Водночас, у випадку пропуску строку підставою для його поновлення є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
Суд вважає неповажними причини пропуску строку звернення до суду, тому що позивач мав реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав та інтересів, оскільки виконавець належним чином повідомляв позивача про наявність виконавчого провадження за вірною адресою, тоді як поштові відправлення не отримувались позивачем.
Таким чином, у даному випадку суд приходить до висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду через байдужість до своїх прав, що не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, а отже у задоволенні клопотання про поновлення строків звернення до суду слід відмовити.
Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Вказане положення кореспондується також із пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на викладене, керуючись статтями 240, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Визнати неповажними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
2. Позовну заяву залишити без розгляду.
3. Копію ухвали направити сторонам.
Згідно з частиною другою статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Відповідно до частини третьої статті 240, частини другої статті 293, статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Суддя О.П. Огурцов