Номер провадження: 11-кп/821/657/20Головуючий по 1 інстанції ОСОБА_1
ЄУНС: 707/1545/18 Категорія: ч. 1 ст. 286 КК України Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
28 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів з участю: секретаря судового засідання прокурора обвинуваченого захисника потерпілої цивільного позивача представника потерпілої та цивільного позивача - адвокатаОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження № 12018250270000580 за апеляційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_9 та цивільного позивача ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 25 червня 2020 року, яким
ОСОБА_7 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , працюючого завідувачем складом ТОВ «ОІЛ Груп», раніше не судимого,
засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн. без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Прийнято рішення про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь:
-Черкаської міської ради, яка є розпорядником коштів КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги», 7001 грн. 82 коп. за лікування потерпілої ОСОБА_9 ;
-держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз в загальній сумі 8008 грн.
Залишено без розгляду цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 та цивільного позивача ОСОБА_12 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної і моральної шкоди.
В порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речових доказів,
Даним вироком ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 30.04.2018 о 10 год. 20 хв., керуючи автомобілем ВАЗ-2121 д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Канів-Чигирин-Кременчук на 113км. + 85м. від міста Черкаси в напрямку міста Чигирин, що знаходиться в адміністративних межах Черкаського району Черкаської області, в порушення вимог п.п. 2.3 б), 10.1 та 14.2 ПДР України, був неуважним, не впевнився перед початком обгону, що смуга зустрічного руху вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, виконав перестроювання на смугу зустрічного руху з метою обгону, а в момент виявлення автомобіля «Ford Transit», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_12 , який рухався у зустрічному напрямку, усвідомлюючи, що він не має можливості безпечно завершити маневр обгону, з метою уникнення зіткнення, скерував автомобіль на ліве узбіччя, де скоїв зіткнення з автомобілем «Ford Transit» д.н.з. НОМЕР_2 , водій якого, виявивши небезпеку у вигляді зустрічного автомобіля, був змушений маневрувати на праве узбіччя.
Внаслідок даної ДТП пасажир автомобіля «Ford Transit», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_9 відповідно до висновку судово-медичної експертизи №02-01/732 від 13.07.2018 отримала тілесні ушкодження у вигляді травми правого стегна з переломом стегнової кістки в середній третині, травми правої стопи з переломом другої, третьої плюснових кісток, вивихом четвертого пальця, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я та саден поверхневих ран м'яких тканин обличчя, голови, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля ВАЗ-2121, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_7 , а саме вимог п.п.10.1 та 14.2 ПДР України, відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи від 25.07.2018 №4/549, знаходиться в причинному зв'язку з виникненням даної ДТП та настанням наслідків, що спричинили потерпілій ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
В апеляційній скарзі представник потерпілої та цивільного позивача - адвокат ОСОБА_11 просить вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання ОСОБА_7 та вирішення цивільного позову ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , скасувати. Засудити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК України на 3 роки обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки. Крім того задовольнити заявлені до обвинуваченого ОСОБА_7 потерпілою ОСОБА_9 та цивільним позивачем ОСОБА_10 цивільні позови у повному обсязі.
Представник, посилаючись на невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі останнього внаслідок м'якості, та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зазначає, що судом не достатньо враховано наслідки ДТП для потерпілої, яка отримала інвалідність, на даний час не може вільно пересуватись, потребує сторонньої допомоги, реабілітаційного лікування і вказані наслідки є непоправними. Крім того обвинувачений не вибачився за скоєне, що свідчить про його підвищену суспільну небезпеку, не відшкодував заподіяну шкоду та намагався незаконно уникнути кримінальної відповідальності за вчинене, подаючи суду документи про намір трудового колективу філії підприємства, якої не існує, узяти його на поруки.
На думку представника судом першої інстанції безпідставно призначено обвинуваченому покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої ч. 1 ст. 286 КК України та не застосовано положення ст. 69 КК України, що є порушенням п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України.
Також зазначає про необґрунтованість залишення без розгляду заявлених до обвинуваченого цивільних позовів потерпілої та цивільного позивача.
На апеляційну скаргу представника ОСОБА_11 захисником ОСОБА_8 та представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» подані заперечення.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», будучи належним чином повідомлена про дату, час та місце апеляційного розгляду, не забезпечила участі у судовому засіданні уповноваженого представника, що, з огляду на положення ч. 4 ст. 405 КПК України, не перешкоджає судовому розгляду по суті заявлених апеляційних вимог.
Прохання представника ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» ОСОБА_13 про відкладення судового засідання, зазначене в прохальній частині заперечень на апеляційну скаргу, жодним чином не обґрунтовано і не дає підстави для відкладення апеляційного розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, думки: потерпілої ОСОБА_9 , цивільного позивача ОСОБА_10 та їх представника - адвоката ОСОБА_11 в підтримку апеляційних вимог у повному обсязі з підстав наведених в апеляційній скарзі; прокурора про підтримання апеляційної скарги в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 і цивільного позивача ОСОБА_10 ; обвинуваченого ОСОБА_7 та його захиснка - адвоката ОСОБА_8 , які просили вирок суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши та обміркувавши над доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_11 належить до часткового задоволення.
За частиною1статтею 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, відповідає фактичним обставинам провадження, ґрунтується на доказах, досліджених судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, оцінених відповідно до вимог ст. 94 КПК України та учасниками судового провадження не оспорюється.
Кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, колегія суддів визнає правильною.
Процедура розгляду кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України судом першої інстанції дотримана.
Що стосується призначеного ОСОБА_7 покарання, колегія суддів виходить з наступного.
Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені статтею 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві. Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
У справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005) та «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16.10.2008) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
При призначенні ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції, на виконання загальних засад його призначення та роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який працює, на обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, згідно досудової доповіді органу пробації - не становить небезпеки для суспільства і може виправитися без позбавлення або обмеження волі, в якості обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття, та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, за відсутності обставин, що його обтяжує і обгрунтовано призначив покарання в межах санкції статті КК України у виді штрафу.
Колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 основне покарання у виді штрафу в мінімальних межах, з врахуванням зазначених вище обставин в їх сукупності, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, і підстав для погіршення становища обвинуваченого, на чому наполягає представник ОСОБА_11 , не вбачає.
Судом апеляційної інстанції визнаються необґрунтованими доводи представника ОСОБА_11 про необхідність призначення ОСОБА_7 додаткового покарання, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Так, відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 N 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» із змінами і доповненнями, внесеними від 19.12.2008 N 18, у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
Оскільки санкція ч. 1 ст. 286 КК України передбачає альтернативу застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, тому питання про доцільність його призначення вирішується за розсудом суду з урахуванням конкретних обставин справи та особи винного.
Враховуючи встановлені судом обставини провадження, а також дані про особу ОСОБА_7 , колегія суддів дійшла переконання, що виправлення обвинуваченого, який керував транспортним засобом у тверезому стані, визнав винуватість у повному обсязі, вчинив необережне кримінальне правопорушення, а також частково відшкодував завдану потерпілій шкоду, в даному випадку, можливе без призначення додаткового покарання та цілком погоджується з позицією суду першої інстанції про недоцільність позбавляти ОСОБА_7 права керування транспортними засобами.
Обставини, на які представник ОСОБА_11 посилається в апеляційній скарзі, як на підставу для призначення ОСОБА_7 більш суворого покарання, були відомі суду першої інстанції, оцінені ним у сукупності з іншими доказами і не дали підстав для призначення ОСОБА_7 іншого за розміром та видом покарання, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.
Посиланнями представника ОСОБА_11 щодо призначення ОСОБА_7 покарання без застосування положень ст. 69 КК України, нижче нижчої межі, передбаченої ч. 1 ст. 286 КК України, колегія суддів визнає необґрунтованими.
Санкція ч. 1 ст. 286 КК України в редакції від 15.04.2008, що діяла станом на 30.04.2018, передбачала покарання у виді штрафу від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого. З огляду на те, що санкція ч. 1 ст. 286 КК України в редакції від 22.11.2018, яка передбачає покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також обов'язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, погіршує становище обвинуваченого ОСОБА_7 по відношенню до попередньої її редакції, що діяла на момент вчинення кримінального правопорушення, то, з огляду на положення ст.ст. 4, 5 КК України, вона до застосування не належала.
Оскільки ОСОБА_7 призначено покарання у виді штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян без позбавлення права керувати транспортними засобами, тобто в межах ч. 1 ст. 286 КК України в редакції від 15.04.2008, підстав уважати, що воно є нижчим від найнижчої межі установленої у санкції частини статті Особливої частини КК України, у колегії суддів відсутні.
Вирішуючи по суті апеляційні вимоги представника ОСОБА_11 щодо неправильного розв'язання судом першої інстанції заявлених потерпілою та цивільним позивачем цивільних позовів до ОСОБА_7 , колегія суддів виходить з наступного.
За змістом ч. 2 ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Статтею 129 КПК України передбачено, що суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому. У разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові. Суд залишає позов без розгляду лише у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених ч. 1 ст. 326 КПК України, зокрема, якщо в судове засідання не прибув цивільний позивач, його представник чи законний представник.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 14 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1989 № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» (зі змінами), в мотивувальній частині вироку суд на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи має навести мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову або про покладення на засудженого, цивільного відповідача обов'язку відшкодувати шкоду, зазначивши, якою дією чи бездіяльністю її заподіяно, якими доказами це підтверджується, а також навести відповідні розрахунки сум, що підлягають стягненню, з кого саме вони стягуються, на чию користь та в якому порядку проводити стягнення, зарахувати суми, добровільно передані цивільному позивачеві, вказати матеріальний закон на підставі якого вирішено цивільний позов, давши, при цьому, належну оцінку зазначеним обставинам.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілою ОСОБА_9 та цивільним позивачем ОСОБА_10 заявлено цивільні позови до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної, моральної шкоди та витрат на правову допомогу.
За змістом оскаржуваного судового рішення, суд, пославшись на те, що для належного вирішення заявлених цивільних вимог необхідно застосувати договірні відносини між ОСОБА_7 та ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», яка є правонаступником Страхового товариства «Глобус», що виникли на підставі страхового полісу від 16.08.2017 № АК/4408537, залишив цивільні позови потерпілої та цивільного позивача в кримінальному провадженні без розгляду, з одночасним роз'ясненням відповідного права на їх вирішення в порядку цивільного судочинства.
Те, що суд вийшов за межі наданих йому повноважень, не розглянув цивільні позови ОСОБА_9 та ОСОБА_10 по суті заявлених вимог в порядку ч. 1 ст. 129 КПК України, при ухваленні обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 , колегією суддів визнається порушенням кримінального процесуального закону і підставою для скасування вироку Черкаського районного суду Черкаської області від 25.06.2020 в частині вирішення цивільних позовів останніх, з призначенням нового судового розгляду в порядку цивільного судочинства.
При цьому, колегія суддів позбавлена можливості вирішити по суті заявлені потерпілою ОСОБА_9 та цивільним позивачем ОСОБА_12 цивільні позови, оскільки їх представником в апеляційній скарзі не порушувалось питання про дослідження обставин, якими підтверджені заявлені вимоги, в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України, а суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями повторно досліджувати докази за власної ініціативі та давати їм оцінку.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 404, 405, п. 2 ч. 1 ст. 407, ст.ст. 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_9 та цивільного позивача ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 задовольнити частково.
Вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 25 червня 2020 року щодо ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, змінити, скасувавши його в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 та цивільного позивача ОСОБА_10 , та призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
У решті вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 25 червня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців в порядку, передбаченому ст. 426 КПК України.
Головуючий:
Судді: