Житомирський апеляційний суд
Справа №281/430/20 Головуючий у 1-й інст. Свинченко Г. Д.
Категорія 39 Доповідач Галацевич О. М.
04 листопада 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.,
суддів: Борисюка Р.М., Трояновської Г.С.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»,
на заочне рішення Лугинського районного суду Житомирської області, ухвалене 14 липня 2020 року суддею Свинченко Г.Д. у смт. Лугини,
у справі № 281/430/20 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк, АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом, у якому посилаючись на невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору №б/н від 17 листопада 2011 року, просило стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором станом на 24 березня 2020 року в сумі 11728,95 грн, з яких: 5681,29 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 2594,73 грн - заборгованість за процентами нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 2418,22 грн - пеня, 500 грн - штраф (фіксована частина), 534,71 грн - штраф (процентна складова) та судові витрати.
Заочним рішенням Лугинського районного суду Житомирської області від 14 липня 2020 року позов Банку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором №б/н від 17 листопада 2011 року у сумі 5681,29 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі представник Банку, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за процентами та штрафами, ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити позов Банку, вирішити питання розподілу судових витрат.
На його думку, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову у оскаржуваній частині, оскільки позичальник підписавши анкету-заяву, ознайомився з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, активував картку, користувався кредитними коштами, частково погашав заборгованість та звертався щодо перевипуску кредитної карти, що свідчить про укладення сторонами кредитного договору та погодження його умов.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Із матеріалів справи вбачається, що 17 листопада 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 26).
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Банком на обґрунтування своїх позовних вимог, розмір заборгованості за договором від 17 листопада 2011 року станом на 24 березня 2020 року складає 11728,95 грн, з яких: 5681,29 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 2594,73 грн - заборгованість за процентами нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 2418,22 грн - пеня, 500 грн - штраф (фіксована частина) та 534,71 грн - штраф (процентна складова).
Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення неустойки, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні договору з відповідачем Банком не дотримано вимог, передбачених ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження з споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк.
Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим судом обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно зазначив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані до позовної заяви Умови і Правила надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи 17 листопада 2011 року анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та розміру неустойки (штрафу, пені). Тому, з огляду на відсутність підпису ОСОБА_1 в Умовах та Правилах надання банківських послуг в ПриватБанку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та нарахування неустойки. Таким чином, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову Банку в частині стягнення пені та штрафів.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для стягнення неустойки та не можуть бути підставою для його скасування у цій частині.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позову щодо стягнення процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.
Так, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов'язаний сплатити неустойку та суми передбачені статтею 625 ЦК України.
За змістом ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як свідчить довідка Банку, яка не спростована відповідачем, строк кредитування закінчився 30 червня 2018 року (а.с. 25). Тобто, з цього моменту позичальник зобов'язаний сплатити суму процентів відповідно до ст.625 ЦК України, на яку посилався Банк у своїй позовній заяві.
Банком наданий розрахунок про нарахування 84 % річних на суму заборгованості, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому з відповідача на користь Банку, крім стягнутого судом першої інстанції простроченого тіла кредиту, яке не повернуто боржником, підлягає також стягненню заборгованість за процентами, нарахованими на прострочений кредит, із розрахунку три проценти річних за період з 30 червня 2018 року по 24 березня 2020 року (в межах позовних вимог, що складає 633 дні) в сумі 295,58 грн (5681,29х3х633/365/100=295,58 грн).
Отже, рішення суду у частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за процентами, нарахованими на прострочений кредит, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову у цій частині.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь Банку підлягає також стягненню 256,96 грн понесених судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог у оскаржуваній частині (102,78 грн судового збору за подання позову до суду та 154,18 грн - судового збору за подання апеляційної скарги при задоволенні вимог на 4,89 %).
Рішення суду у частині стягнення тіла кредиту не оскаржувалось, а тому судом апеляційної інстанції не переглядалось
Дана справа є малозначною, оскільки визначена у ній ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Тому, відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, судове рішення у частині, яка переглядалась судом апеляційної інстанції, не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 14 липня 2020 року у частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, скасувати, ухваливши нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: м.Київ, вул. Грушевського, 1-д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, за договором від 17 листопада 2011 року в сумі 295,58 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: м.Київ, вул. Грушевського, 1-д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в сумі 256,96грн.
Рішення суду у частині відмови у задоволенні позову про стягнення неустойки залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 04 листопада 2020 року.