Провадження № 22-ц/803/7836/20 Справа № 213/1173/20 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
04 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Бондар Я.М.,
суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретар судового засідання-Євтодій К.С.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач- Акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянувши у відкритому судовому засіданні, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Гузєва Ігоря Григоровича,відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2020 року, ухваленого суддею Поповим В.В в місті Кривому Розі Дніпропетровської області повний текст судового рішення складено 03 серпня 2020 року,-
У березні 2020 року представник позивача ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом заявою в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, завданої внаслідок смерті його дружини на виробництві у розмірі 472300,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що позивач є чоловіком ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку під час виконання своїх трудових обов'язків.
Смертю дружини йому завдано моральної шкоди, яка полягає у наступному: найбільших моральних страждань та переживань Позивач переніс у день смерті дружини. Він втратив свою дружину, яку сильно любив та поважав. Звістка про її смерть завдала йому глибоких моральних та душевних страждань. Внаслідок її смерті, Позивач зазнав сильне емоційне та психологічне потрясіння, яке відчуває до теперішнього часу і не може відновити свою душевну рівновагу. Після загибелі дружини, нормальні життєві зв'язки Позивача були знищенні, він постійно відчуває почуття туги та самітності і до теперішнього часу не може оговтатись від осягнутого його лиха, досі перебуває у напруженому психічному стані, адже думки про дружину постійно переслідують його. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказування іншими засобами доказування.
Рішенням Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві задоволені частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 200 000 (двісті тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю його дружини на виробництві без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судовий збір в розмірі 2000,00 грн.
В апеляційній скарзі представник позивача, адвокат Гузєв І.Г. посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне врахування висновків Верховного Суду викладених при вирішенні аналогічних справ та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення просить змінити в частині збільшення суми грошового відшкодування моральної шкоди, стягнутої з Відповідача на користь Позивача до заявлених у позові вимог, тобто до 472 300 грн.
При цьому, скаржник наголошує на тому, що Позивач внаслідок загибелі своєї дружини втратив безцінні блага, які перебувають під охоронюваною Конституцієй України та законодавством України. Представник позивача зазначає, що судом не взято до уваги, що душевні страждання Позивача мають значний обсяг та характеризуються безстроковістю, так як встановити ціну людського життя неможливо - воно безцінне, тим більш життя близької людини.
В апеляційній скарзі, Відповідач АТ "Українська залізниця", посилаючись на незаконність оскаржуваного судового рішення, ставить питання про його скасування з ухваленням нового рішенн6я про відмову Позивачеві в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач вважає, що суд першої інстанції, визначаючи суму у якості відшкодування моральної шкоди в порушення норм права належно не обґрунтував задоволений до стягнення розмір моральної шкоди, присуджена судом сума є надмірно завищеною, матеріали справи не містять жодних посилань на належні та допустимі докази завдання моральної шкоди саме в присудженому розмірі, який вважає таким, що не відповідає глибині моральних та фізичних страждань Позивача, враховуючи той факт, що нещасний випадок на виробництві стався у серпні 2011 року, а в суд з позовом Позивач звернувся у жовтні 2019 року, тобто зі спливом більше, ніж 8 років, що в черговий раз підтверджує позиці. Відповідача про не співмірність, присуджених коштів фактичним обставинам справи.
Відзиви на апеляційні скарги сторін не подано.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку позивача та представників позивача і відповідача в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, тоді, як апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині збільшення розміру моральної шкоди, стягнутої з Відповідача на користь Позивача, з наступних підстав.
Матеріалами справи і судом встановлено, що Позивач є чоловіком ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
Відповідно до Акту №1 про груповий нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом від 15.09.2011 року ( ОСОБА_4 ), 23 серпня 2011 року близько о 09 годин 45 хвилин, дружина Позивача - обхідник колії та штучних споруд 3 розряду відокремленого структурного підрозділу «Криворізька дистанція колії» Державного підприємства «Придніпровська залізниця», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця», померла під час виконання своїх трудових обов'язків на стрілочному переводі №15/17 станції Інгулець, внаслідок нещасного випадку - наїзду рухомого складу (тепловоз ЧМЕ-3 №1058 з групою вагонів у кількості 8 одиниць).
Дані обставини підтверджуються також Актом спеціального розслідування групового нещасного випадку від 15.09.2011 року (Форма Н-5). Висновком комісії визначений ряд осіб, дії або бездіяльність яких призвела до нещасного випадку. Вина ОСОБА_3 не встановлена.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, керувався нормами ст.153 КЗпП України, ст.13 Закону України «Про охорону праці» статтями 23, 1167, 1168 ЦК України, й виходив з того, що смертю дружини, яка загинула на робочому місці з вини відповідача, позивачу завдано моральної шкоди, у зв'язку з чим поклав на АТ "Українська залізниця" обов'язок по відшкодуванню Позивачеві моральної шкоди.
Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, а також погоджується із доводами представника позивача ОСОБА_2 щодо заниженого розміру стягнутої судом моральної шкоди, з огляду на наступне.
За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення частково відповідає зазначеним вище нормам закону.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Закону України «Про охорону праці», на підприємство покладено обов'язок забезпечити якісні та безпечні умови праці.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 №20рп-08 по справі №1-32/2008 встановлено, що громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мають право на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 1167 ЦК України таст.237-1 КЗпП України за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
У п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно дост.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до ст.1167 ЦК України - моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.
Пункт 2 частина 2 статті 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно п.3 ч.1ст.268 ЦК України відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності. У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці» від14 жовтня 1992 року N 2694-XII державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Відповідно до статті 153 КЗпП України з забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 23.08.2011 року під час виконання трудових обов'язків на підприємстві Відповідача з дружиною Позивача ОСОБА_3 стався нещасний випадок в результаті, якого остання загинула, що не заперечується сторонами та підтверджується наявними у справі доказами, зокрема Актом №1 про груповий нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом від 15.09.2011 (Форми Н-1) та Актом спеціального розслідування групового нещасного випадку від 15.09.2011 (Форми Н-5). Висновком комісії визначено ряд осіб, дії або бездіяльність яких призвела до нещасного випадку, при цьому вина ОСОБА_3 в настанні нещасного випадку не була встановлена.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач як підприємство, винне у смерті дружини Позивача, зобов'язано відповідати за завдану Позивачу шкоду, колегія суддів вважає правильним.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу, як чоловіку загиблої на виробництві дружини ОСОБА_3 заподіяна моральна шкода у зв'язку з втратою близької людини.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Виходячи з обставин, колегія суддів, ураховуючи ступінь вини відповідача в настанні нещасного випадку внаслідок, якого загинула дружина позивача, беручи до уваги характер і тривалість моральних страждань Позивача, які є довічними, враховуючи, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, який має Позивач від загибелі близької людини - дружини, характер немайнових витрат вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її розмір з 200 000 грн. до 280 000 грн.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що на підставі положень ст.376 ЦПК України судове рішення необхідно змінити в частині визначеного судом розміру моральної шкоди та збільшити розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача на користь позивача з 200 000 грн. до 280 000 грн.
Згідно положення, закріпленого в п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Пленум Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно з частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб. Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру.
Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої отриманим професійним захворюванням та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.
Зі змісту положень п.3 ч.3 ст.175, п.1.ч.1 ст.176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частина 6 ст.141 ЦПК України передбачає, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України..
Враховуючи, те, що суд апеляційної інстанції змінює рішення суду в частині збільшення суми моральної шкоди, відповідно збільшенню підлягає і сума судового збору, стягнутого з відповідача на користь держави, пропорційно задоволених позовних вимог, з 2000 грн. до 2800 грн., що становить 1% від суми задоволених судом апеляційної інстанції позовних вимог.
Керуючись ст.ст.367, 374, ст.376, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гузєва Ігоря Григоровича, задовольнити частково.
Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2020 рокув частині розміру моральної шкоди та судового збору, змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 з 200000 (двісті тисяч) до 280 000 (двісті вісімдесяти тисяч) грн.
Збільшити розмір судового збору, стягнутого з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави з 2000 (двох тисяч гривень) грн. до 2800 (двох тисяч вісімсот гривень) грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 04 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: