Провадження № 22-ц/803/7884/20 Справа № 212/2252/20 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
04 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Бондар Я.М.,
суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретар судового засідання-Євтодій К.С.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач- Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2020 року, ухваленого суддею Козловим Ю.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області,(відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),-
У квітні 2020 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бутко О.О. звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі Відповідач) про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві.
Просив стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», в рахунок компенсації відшкодування моральної шкоди, завданої смертю матері на виробництві в сумі 275 000 грн., без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
В обґрунтування позову зазначив, що 19 червня 1999 року о 19 годині 00 хвилин, на дільниці №12 шахти «Жовтнева» Криворізького державного залізорудного комбінату, правонаступником якого є Публічне акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» під час виконання своїх трудових обов'язків машиніста конвеєра загинула мати позивачки ОСОБА_2 , що підтверджується Актом форми Н-1, про нещасний випадок за №10 від 05.07.1999 року та свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Жовтневої районної ради м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 22 червня 1999 року.
Внаслідок смерті матері позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у наступному: вона втратила рідну їй людину, яку дуже любила. Смерть матері призвела до того, що позивачка тривалий час перебувала в напруженому психічному стані, думки про її смерть не залишають її навіть до теперішнього часу. На день смерті матері, позивачу виповнилось лише 11 років, вона залишилась без материнського піклування та матеріальної підтримки, оскільки заробіток матері був основним джерелом їх сім'ї. Вона залишилась проживати з вітчимом. Відчуття того, що Позивач ніколи не побачить своєї матері, постійно пригнічує її, що негативно позначається на психічному стані.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника внаслідок професійного захворювання задоволені частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю на виробництві її матері -200 000 (двісті тисяч) гривень, без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави - судовий збір в розмірі 2 000 гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення, порушення судом норм матеріального і процесуального права, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову позивачу ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі.
При цьому, скаржник зазначає, що комісією з розслідування нещасного випадку, який стався з матір'ю позивача була встановлена вина самої ОСОБА_2 , яка порушила вимоги законодавства про охорону праці при виконанні робіт, що і стало причиною настання нещасного випадку на виробництві. Вказує, що таким чином відсутня складова цивільно-правової відповідальності, як вина Відповідача, тому покладення судом першої інстанції обов'язку по відшкодуванню моральної шкоди на підприємство суперечить нормам чинного законодавства. Відповідач вважає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, якими б підтверджувався факт моральної шкоди, зокрема відсутній висновок відповідної МСЕК або іншої довідки, виданої медичним закладом, яка б підтверджувала факт звернення ОСОБА_1 за медичною допомогою з приводу депресії, стресу або іншого негативного стану здоров'я внаслідок загибелі на виробництві матері.
Окрім того, Відповідач звертає увагу суду на те, що сума моральної шкоди, що була стягнута судом з Відповідача є не спів мірною із сумами моральної шкоди, що були стягнуті по іншим аналогічним справам, оскільки цей розмір є значно завищеним, таким, що не відповідає критеріям розумності та справедливості.
Відзив на апеляційну скаргу Відповідача не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника відповідача Ніколенко К.В. , яка підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити з викладених у скарзі підстав, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Матеріалами справи і судом встановлено, що ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , 26 травня 1995 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №330, що підтверджено витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.
ОСОБА_4 є рідною матір'ю ОСОБА_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження.
ОСОБА_1 21.01.2011 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 , та змінила прізвище на « ОСОБА_1 », що підтверджено свідоцтвом про шлюбу виданого Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №21.
Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого відділом реєстрації актів громадського стану виконкому Жовтневої районної Ради м.Кривого Рогу Дніпропетровської області, 22 червня 1999 року, актовий запис №1071, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 35 років.
Згідно акту про нещасний випадок №10 від 19.06.1999 року, складеному Криворізьким залізорудним комбінатом ШУ «Октябрська», встановлени обставини за яких стався нещасний випадок: 19 червня 1997 року бригадир з правом видачі наряду ОСОБА_9 , видав наряд на П зміну (з 08:00 до 20:00 години) машиністу конвеєра ОСОБА_2 на обслуговування конвеєрів №14, №15, Б-10, машиністу живильника ОСОБА_10 на обслуговування конвеєрів 8 і 9. З 08:00 години до 13:00 години фабрика не працювала. В цей час ОСОБА_11 прибирала просипи на конвеєрах 14,15. З 13:00 годин до моменту нещасного випадку фабрика працювала за двома технологічними режимами, по переробці агло і кусковий руди.
Після запуску конвеєрів ОСОБА_2 згідно виданим наряду здійснювала спостереження за роботою конвеєрів 14,15. Приблизно о 17 годині 30 хвилин ОСОБА_9 , обходячи робочі місця бачив ОСОБА_2 на своєму робочому місці біля конвеєра 14.
Близько 19-ї години ОСОБА_10 , здійснюючи контроль за станом робочого конвеєра №8 пересувалася по трапу від приводний станції до натяжна. Підходячи до натяжна станції вона побачила ОСОБА_2 під конвеєром №8 затиснутою між холостий гілкою рухому стрічку і відхиляється барабаном.
На місці події нещасного випадку перебували лопата і віник. ОСОБА_10 зупинила Конвейер тросом автоматичного зупинення та по телефону повідомила оператору пульта управління ДСФ ОСОБА_12 про те, що трапилося.
ОСОБА_9 і робочі ДСФ демонтували відклонившийся барабан і витягли постраждалу. Прибулими лікарями швидкої допомоги була констатувала смерть ОСОБА_2 .
Причиною нещасного випадку зазначено перелік посадових осіб підприємства, які допустили порушення чинного законодавства з охорони праці наведених в додатку №2 до Акту форми Н-1 від 05.07.1999 року №10 Про нещасний випадок.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги позивача керувався нормами статей 440-1, 456 ЦК УРСР, й виходив з того, що смерть ОСОБА_2 сталася внаслідок нещасного випадку, що стався з нею під час виконання трудових обов'язків, у зв'язку із чим поклав обов'язок відшкодувати позивачу шкоду, завдану смертю матері на ПАТ «КЦРЗ».
Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та не погоджується із доводами відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову та наявності підстав у відмові позивачу у задоволенні його позовних вимог у зв'язку з подачею позову до неналежного відповідача, а також завищеним розміром відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке.
За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції у повній мірі з'ясував всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі є законним і належним чином обґрунтованим.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довеститі обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України, у п.5 Постанови «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
За ст.ст.440, 440-1 ЦК УРСР (в редакції 1963 року, що діяв на час виникнення спірних правовідносин), шкода, спричинена особі чи майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному об'ємі особою, яка завдала шкоди. Моральна шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.
Відповідно до ст.441 ЦК УРСР, організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.
За змістом ст.450 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), організації, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих, зобов'язані відшкодувати шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки.
Також, відповідно до ч.2 ст.456 ЦК УРСР в разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Нормами ч.1,3 ст.13 ЗУ «Про охорону праці», встановлено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників в галузі охорони праці.
Також, у відповідності до вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності згідно ст.83 ЦК України УРСР 1963 року не застосовуються.
Дана норма, також регламентується п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.
Відповідно ч.2 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Виходячи з аналізу зазначеної норми закону вбачається, що право на відшкодування моральної шкоди чоловікові, дружині, батькам, дітям, а також особам, які проживали з померлим однією сім'єю виникає у разі, якщо встановлено причинний зв'язок між смертю фізичної особи та ушкодженням здоров'я на виробництві.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008р. 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), визначено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст.1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Судом перевірено та встановлено, що смерть потерпілої ОСОБА_2 сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві Відповідача, який не створив безпечні умови праці, (нещасний випадок мав місце 19 червня 1999 року), позивачу на час смерті матері було 11 років, що надає позивачу право на відшкодування моральної шкоди, тому доводи відповідача щодо неправильного застосування норм матеріального права, які діяли на час настання нещасного випадку та відсутності підстав для покладення на ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», відповідальності за завдану позивачу моральну шкоду спричинену смертю її матері на виробництві, колегія суддів відхиляє, оскільки вони були предметом розгляду судом першої інстанції, що повно відображено у судовому рішенні.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв'язку із чим відхиляє доводи відповідача щодо завищеного розміру моральної шкоди.
Суд першої інстанції при визначенні розміру відшкодування позивачу моральної шкоди, врахував, характер та обсяг її душевних страждань, в зв'язку зі смертю близької людини, наслідки викликані заподіяною шкодою - смертю найбільш близької людини; перенесені та діючі у теперішній час душевні страждання та переживання; тривалість перенесених страждань; зміни в житті викликані смертю матері, час, що пройшов з моменту смерті близької людини та до моменту звернення до суду та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості визначив до стягнення 200 000,00 гривень, і колегія суддів повністю погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, тому відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо завищеного розміру моральної шкоди.
Слід зазначити, що встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга Відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу відповідача,Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 04 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: