30 жовтня 2020 року Справа № 160/8403/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І.В.
розглянувши в письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
22.07.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нездійснення ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно заяви від 28.02.2020 року на підставі довідки про суддівську винагороду від 24 лютого 2020 року, виданої Територіальним управлінням державної судової адміністрації України в Дніпропетровській, області за № Б-с-376.
- рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.07.2020 року № 606/03-14/27 про відмову у перерахунку довічного утримання суддів у відставці - скасувати.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та в подальшому проводити виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на підставі довідки про суддівську винагороду від 24 лютого 2020 року, наданої Територіальним управлінням державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області за № Б-с-376., виходячи з розміру 143 776 грн., 80 коп., в тому числі: посадовий оклад - 75672,00грн., доплата за вислугу років (80%) - 60537,60 грн., доплата за перебування на адміністративній посаді у суді 7 567,20 грн. починаючи з 19 лютого 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
У позовній заяві свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що є суддею у відставці. Зазначає, що звернулася до відповідача з заявою про перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання, виходячи із вказаного розміру суддівської винагороди.
Проте, в перерахунку їй було відмовлено, та зазначено, що заявник набуде право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Позивач вказану відмову вважає протиправною, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 року № 4-рп/2016, у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Просить суд задовольнити позовні вимоги та зобов'язати відповідача зробити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), що підтверджується матеріалами справи.
Ухвалою суду від 27.07.2020 року відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Станом на 07.09.2020 року в матеріалах справи відсутні докази отримання учасниками справи ухвали суду від 27.07.2020 року про відкриття провадження у даній справі, (відповідачем) разом з копією позовної заяви. Також до суду не надходили витребувані ухвалою від 27.07.2020 року докази.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 року вирішено подальший розгляд адміністративної справи №160/8403/20 здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено 05 жовтня 2020 року об 11:40 год.
16.09.2020 року від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого вважає рішення про відмову в перерахунку довічного грошового утримання судді таким, що не підлягає скасуванню, оскільки право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді або визначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше 3 роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивач у лютому 2020 року особистою заявою та довідкою виданою Державною судовою адміністрацією України від 24.02.2020 №Б-с-376 звернулась до відповідача за проведенням перерахунку грошового утримання. З 18.02.2020 року порядок визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці регулюється статтею 142 Закону №1402-VIII, згідно з якою розмір щомісячного довічного грошового утримання не залежить від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду судді за результатами конкурсу. Питання щодо перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці вирішується відповідно до норм частини 4 статті 142 Закону №1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Суддям у відставці, яким за зверненням до 18.02.2020 року перерахунок проведено з 01.01.2020 року виходячи з розміру суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VІ, перерахунок буде здійснюватися при збільшенні розміру суддівської винагороди після 18.02.2020 року. Враховуючи наведені положення норм чинного законодавства, у відповідача відсутні законні підстави для перерахунку довічного грошового утримання за заявою від 24.02.2020 року позивачу.
05.10.2020 року в підготовче судове засідання сторони не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. До суду надійшла заява позивача в якій остання підтримала позовні вимоги та просила розглядати справу без її участі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 року закрито підготовче провадження у справі №160/8403/20, призначено справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянкою України та суддею у відставці Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, має стаж роботи судді 33 роки 9 місяців.
З 01.01.2007 року позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
28.02.2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці, до якої додала довідка, видану Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області від 24.02.2020 № Б-с-376 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Вказана довідка видана ОСОБА_1 відповідно до Закону №1402-VIII про те, що станом на 18.02.2020 року суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку її щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці складає 143776,80 грн, у тому числі:
Посадовий оклад - 75672,00 грн;
Доплата за вислугу років (80%) - 60537,60 грн;
Доплата за перебування на адміністративній посаді в суді 7567,20 грн;
Доплата за науковий ступінь - 0,00 грн;
Доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 0,00 грн;
Щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" - 0,00 грн.
Листом Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 606/03-14/27 від 10.07.2020 року відмовило позивачу в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, проте, після 18.02.2020 нормативно-правових актів про підвищення розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, не приймалося. Виходячи з цього, відповідач прийшов до висновку, що здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки від 24.02.2020 № Б-с-376 виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області.
Вважаючи безпідставною відмову у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Також у статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п'ятої).
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон №1402-VIII.
Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
На підставі частини першою статті 142 Закону №1402-VIІІ судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (частина друга статті 142 Закону №1402-VIІІ).
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIІІ щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною четвертою та п'ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, розділом ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII).
Законом України від 16.10.2019 №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII).
Пунктом 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя йде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14.12.2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 року № 6-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 року № 2-р/2020.
Так, Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII зі змінами.
У вказаному Рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли 65-річного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У зв'язку з викладеним, Конституційний Суд України Рішенням від 18.02.2020 року у справі №2-р/2020 пункт 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13.07.2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 року № 2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 року у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 року у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Разом з цим, суд зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов'язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
Таким чином, перерахунок, який просить здійснити позивач з 19.02.2020 року, обумовлений відновленням раніше порушених його прав з дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 року у справі 2-р/2020.
Отже, саме з 19.02.2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020 у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статті 17, частини п'ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Цneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08.04.2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15.09.2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (ToscutaandOthers v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» («Doran v. Ireland», заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» («SalahSheekh v TheNetherlands»; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
До того ж, міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 року від 13.12.1985 року), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989 року), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998 року), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999 року, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Крім того, відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов'язків. Ці фактори є невід'ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 року та 13.12.1985 року) «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в Конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її».
Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
Різниця у правах суддів у відставці на перерахунок їх довічного грошового утримання судді в залежності від проходження ними кваліфікаційного оцінювання під час перебування на посаді судді та (або) необхідності пропрацювати на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Така правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №620/1116/20 від 16.06.2020 року, що за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 07.08.2020 року.
Враховуючи, що справа №160/10114/20 є типовою, суд у відповідності до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України застосовує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/1116/20.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 вийшла у відставку з посади судді і отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, грошове утримання має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя районного суду.
Стосовно позовних вимог, щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату щомісячного довічного грошового утримання в подальшому без обмеження граничним розміром суд зазначає, що під час прийняття оскаржуваного у даній справі рішення відповідачем не вирішувалось питання обмеження розміру щомісячного довічного грошового утримання судді граничним розміром, що свідчить про передчасність даної позовної вимоги з огляду на обставини не проведення відповідачем перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Відтак, позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією №2028-3639-6153-0533 від 21.07.2020, яка міститься в матеріалах справи.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, а саме 2 позовні вимоги з трьох, сплачений судовий збір за подачу позову до суду підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 560,53 грн.
Керуючись ст.ст. 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РОНКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49024, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.07.2020 року № 606/03-14/27 про відмову ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно заяви від 28.02.2020 року на підставі довідки про суддівську винагороду від 24 лютого 2020 року, виданої Територіальним управлінням державної судової адміністрації України в Дніпропетровській, області за № Б-с-376.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на підставі довідки про суддівську винагороду від 24 лютого 2020 року, наданої Територіальним управлінням державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області за № Б-с-376., виходячи з розміру 143 776 грн., 80 коп., в тому числі: посадовий оклад - 75672,00грн., доплата за вислугу років (80%) - 60537,60 грн., доплата за перебування на адміністративній посаді у суді 7 567,20 грн. починаючи з 19 лютого 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальному розмірі 560,53 грн. (п'ятсот шістдесят гривень п'ятдесят три копійки).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу Перехідних положень КАС України.
Суддя І.В. Юхно