03 листопада 2020 року ЛуцькСправа № 140/12390/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, індексацію грошового забезпечення за період з 2014 року по 2018 рік.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом в військовій частині НОМЕР_1 . За час проходження служби позивачу не нараховувалася та не виплачувалась індексація грошового забезпечення з 2014 по 2018 рік, а також станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 рік, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Дані дії військової частини НОМЕР_1 позивач вважає протиправними, оскільки індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Також, у випадку звільнення з військової служби повинна виплачуватися компенсація за всі невикористанні ним дні щорічної та додаткової відпустки, у зв'язку із чим просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою судді від 31.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
17.09.2020 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву від 10.09.2020 №4182 у якому зазначено, що згідно карток особового рахунку позивачу впродовж 2014 року було виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 333, 72 грн. у 2015 році індексація грошового забезпечення не проводилася у зв'язку із збільшенням грошового забезпечення. В межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України не було. Крім того, позивач під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 з приводу виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період часу 2015-2018 роки не звертався.
А відтак, підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні, у зв'язку із чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 26.11.2014 по 22.01.2018, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2020 №705.(а.с.11)
Наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 від 22.01.2018 №16 молодшого сержанта за контрактом ОСОБА_1 , командира відділення групи інженерного забезпечення, звільненого наказом командира 14 окремої механізованої бригади від 06.01.2018 №6-РС з військової служби у запас відповідно до пункту 1 підпункту «і» частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із закінченням строку військової служби та з 22.01.2018 виключено зі списків особового складу, з усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Володимир-Волинського об'єднаного РВК Волинської області.(а.с.12)
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_2 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_2 від 09.02.2015, згідно з яким він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.
Вважаючи бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення та невиплати компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку протиправною, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно із статтями 18, 19 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Закон України від 03 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону №1282-XII цифри « 101» замінено цифрами « 103».
Частинами першою, другою статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).
Статтею 9 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення встановлено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078 (зі змінами, далі - Порядок №1078).
Як визначено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно із пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. У свою чергу, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина НОМЕР_1 , кошти на індексацію грошового забезпечення за вказаний у позові період були відсутні.
При вирішенні даного спору відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Таким чином, вказані відповідачем у відзиві обставини не позбавляють їх обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 26.11.2014 по 22.01.2018.
Згідно долучених до матеріалів справи представником відповідача копій карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2014-2018 роки, позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за 2014 рік в сумі 333, 70 грн.
Разом з тим, суд частково погоджується з доводами відповідача, що у 2015 році грошове забезпечення позивача індексації не підлягало, оскільки в 2015 році відбулося збільшення грошового забезпечення, у зв'язку із переведенням його на іншу посаду, виходячи з наступного.
З картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2015 рік вбачається, що в червні 2015 року відбулося збільшення грошового забезпечення останнього, у зв'язку із переведенням на іншу посаду.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу у місяці підвищення приймається за 1 або 100 %, тобто місяць підвищення вважається базовим і індексація в цьому місяці не проводиться, якщо сума підвищення заробітної плати (у базовому місяці враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру) перевищить суму індексації. Починаючи з наступного за базовим місяця наростаючим підсумком розраховується індекс для проведення подальшої індексації.
Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, величина індексу споживчих цін у 2015 році становила: у січні 2015 року - 103, 1, у лютому 2015 року - 105, 3, у березні 2015 року - 110, 8, у квітні 2015 року - 114, в травні 2015 року - 102, 2, в червні 2015 року - 100, 4, в липні 2015 року - 99, в серпні 2015 року - 99, 2, в вересні 2015 року - 102, 3, у жовтні 2015 року - 98, 7, в листопаді 2015 року - 102, в грудні 2015 року - 100, 7.
Таким чином, величина індексу споживчих цін з липня 2015 року по грудень 2015 року не перевищувала поріг індексації.
Водночас, згідно даних Державної служби статистики України, величина індексу споживчих цін до 01.06.2015 року перевищувала поріг індексації, а відтак позивач мав право на отримання індексації грошового забезпечення з 01.01.2015 по 01.06.2015, тобто до місяця у якому відбулося збільшення розміру грошового забезпечення.
Крім того, відповідачем не підтверджено факт отримання позивачем індексації грошового забезпечення за період з 2016 року по 2018 рік.
Таким чином, всупереч вимогам наведених вище нормативно-правових актів позивачу не була нарахована та виплачена відповідачем індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 01.06.2015 та з 2016 по 2018 роки.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Виходячи із приписів частини першої статті 10 Закону №1282-ХІІ та пункту 6 Порядку №1078, нарахування та виплата індексації проводиться за місцем проходження військової служби, та відповідна військова частина самостійно здійснює розрахунок розміру індексації.
Відтак, з наведених вище мотивів та підстав, позовні вимоги, в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, належить задовольнити частково, шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 01.06.2015 та з 2016 по 2018 роки та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити таку грошову компенсацію, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII), відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (стаття 5 Закону №3551-XII).
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно із пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно із пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон №1932-XII).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Також, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, саме у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм за останнім місцем служби виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, право на які набув військовослужбовець під час військової служби незалежно від місця такої служби та періоду набуття права на відпустку.
Така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18.
Як встановлено судом, 09.02.2015 ОСОБА_1 отримав посвідчення серії НОМЕР_2 , згідно з яким позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.
Таким чином, позивач набув право на додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ за період 2015-2018 роки під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 26.11.2014 по 22.01.2018.
З огляду на те, що позивача було звільнено з військової служби та проведено з ним остаточний розрахунок військовою частиною НОМЕР_1 , то і виплату компенсації за всі невикористані ним дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, в період, визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону №2011-XII, мала здійснити саме військова частина НОМЕР_1 .
Таким чином, суд вважає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Відтак, позовні вимоги, в частині нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, належить задовольнити шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки включно та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу таку грошову компенсацію, виходячи з грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на день звільнення з військової служби.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 01.06.2015 та з 2016 по 2018 роки та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 01.06.2015 та з 2016 по 2018 роки та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя Ю.Ю. Сорока