Справа: № 22-а-2857/09 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.
Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
Іменем України
"20" квітня 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Шведа Е.Ю., Попович О.В.,
при секретарі: Плаксі В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2008 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва про зобов'язання вчинити дії,-
У лютого 2008 року ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва про зобов'язання вчинити дії. Свої вимоги мотивує тим, що позивач є дитиною-сиротою, батько якої працював в органах прокуратури понад 20 років, і відповідно до законодавства позивач має право на призначення пенсії по втраті годувальника у розмірі 60 % від середньомісячного заробітку на одного члена сім'ї, однак відповідач не призначив вказану пенсію з дня, наступного за днем смерті годувальника, а з дня подання всіх необхідних для цього документів.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2008 року позов задоволено. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва призначити ОСОБА_2 пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі ч. 16 ст. 51-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ з дня, що настав за днем смерті годувальника.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову по суті справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції було встановлено наступне.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є студентом п'ятого курсу Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року, згідно свідоцтва про смерть від 04.07.2003 року серії: НОМЕР_1, померла ОСОБА_4, яка була матір'ю позивача.
ІНФОРМАЦІЯ_3 року, відповідно до свідоцтва про смерть від 29.01.2007 року серії: НОМЕР_2, помер ОСОБА_5, який був батьком позивача.
ОСОБА_5, відповідно до довідки Прокуратури м. Києва від 28.03.2007 №18/267, працював в Прокуратурі м. Києва на посаді прокурора Київської транспортної прокуратури, старшим радником юстиції, стаж його роботи в органах прокуратури становить понад 20 років.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на випадок втрати годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з 29.01.2007 року, тобто з дня, що настав за днем його втрати, за правилами визначеними Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 36 вищевказаного Закону, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування. Непрацездатними членами сім'ї вважаються, крім іншого, діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах І - IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.
Частинами 1, 2 ст. 37 даного Закону передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками. Дітям-сиротам пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірах, визначених частиною першою цієї статті, виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків.
Оскільки стаж роботи батька позивача в органах прокуратури становить понад 20 років, тому суспільні відносини, що складають предмет даного спору регулюються Законом України «Про прокуратуру», який є в даному випадку спеціальним.
Частиною 16 ст. 51-1 вищевказаного Закону передбачено, що членам сімей прокурора або слідчого (батькам, дружині, чоловіку, дітям, які не досягли 18 років або старшим цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення ними 18 років, а тим, які навчаються, - до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23-річного віку), які були на його утриманні на момент смерті, призначається пенсія на випадок втрати годувальника, за наявності у нього стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60 відсотків від середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім'ї, 80 відсотків - на двох і більше членів сім'ї.
Позивачка досягла 23-річного віку 29.01.2008 року.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що момент, з якого призначається пенсія на випадок втрати годувальника, визначено п. 3 ч. 1 ст. 45 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника, оскільки право на отримання пенсії позивача визначено Законом України «Про прокуратуру», який є спеціальною нормою, з урахуванням правил якої застосовуються вимоги і порядок обрахування й виплати пенсій, що встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Оскільки норми Закону України «Про прокуратуру» вносять зміни лише до суб'єктивного складу осіб та не вносять при цьому змін в порядок обрахування, який встановлений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що є базовим для визначення способу обчислення пенсії, а тому всі інші його положення, що не змінюються спеціальними нормами підлягають застосуванню щодо призначення позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Позивач 28.03.2007 року звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва, а отже, згідно фактичних обставин та чинного законодавства позивач має право на призначення пенсії на випадок втрати годувальника з 29.01.2007 року (з дня, що настав за днем смерті батька ОСОБА_5) до закінчення навчального закладу або до досягнення 23-річного віку.
Позивач 28.03.2007 року звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії, за результатом розгляду якої, відповідач відмовив в призначені пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі спеціальної норми передбаченої ч. 16 ст. 51-1 Закону України «Про прокуратуру», а призначив на загальних підставах відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач листом від 06.09.2007 року звернувся до Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві з вимогою призначити пенсію відповідно до ч. 16 ст. 51-1 Закону України «Про прокуратуру», за результатами розгляду якої Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві визнало за позивачем таке право, однак не з дня, що настав за днем втрати годувальника, а з дня подачі заяви зі всіма необхідними документами.
Крім цього, судом було встановлено, що між сторонами існує спір щодо дати, з якої такі виплати повинні здійснюватися відповідачем, оскільки з 28.03.2007 року по 29.01.2008 року, тобто по день досягнення ОСОБА_2 23-річного віку, дана пенсія позивачу була виплачена відповідачем у повному обсязі. Сторони не заперечують проти вказаного факту.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки право на отримання пенсії позивачем визначено Законом України «Про прокуратуру», а порядок нарахування даної пенсії визначається Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевказаним, а тому вона є такою, що задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 319, 323-325, 327 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2008 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Е.Ю. Швед
О.В. Попович