Справа №22ц-5014/2009 Головуючий у І інстанції Слюсар Л.П.
Категорія 41 Доповідач Приходченко А.П.
09 листопада 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Приходченко А.П.
суддів - Кузнєцова В.О., Лаченкової О.В.
при секретарі - Журавель Ю.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2009 року за позовом ОСОБА_1 до ремонтно-будівельного експлуатаційного управління «Наш дім» державного підприємства Дніпропетровський домобудівельний комбінат, ОСОБА_2 про визнання ордеру недійсним і виселення,
встановила:
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01.07.2009 p., яким їй відмовлено у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом неналежним чином досліджені обставини справи, що привело до ухвалення незаконного рішення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд, виходячи з наступного.
У позовній заяві ОСОБА_1 ставила питання про визнання недійсним ордеру та про виселення ОСОБА_1 Відповідно до ст.18 ЖК України належним відповідачем у спорах про визнання недійсним ордеру може бути лише власник будинку чи уповноважений ним орган, а не житлово-експлуатаційна організація, яка згідно з положеннями ст.61 ЖК України є стороною у спорах, що виникають з договорів найму укладених на підставі видного власником ордеру.
Суд не звернув увагу на зазначені обставини, до участі у справі не залучив Дніпропетровський домобудівельний комбінат, спір розглянув лише за участю РБЕУ «Наш Дім», який не є власником гуртожитку, де розташована спірна кімната.
В частині вимог щодо визнання ордеру недійсним судом ухвалене суперечливе рішення. Прийшовши до висновку про неправомірність видачі ордеру 28.08.2007 р., суд відмовив у визнанні його недійсним, посилаючись тільки на те, що позивачка не ставить питання про зняття відповідача з реєстрації, за період з 2003 р. по 2007 р. ОСОБА_1 не визнавався таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а оспорюваний ордер видавався йому для вирішення питання щодо постійної реєстрації.
До таких висновків суд прийшов без детального аналізу та дослідження обставин спору. Суд не з»ясував, яким чином відповідача було зареєстровано у кімнаті № 628 в будинку № 106 по проспекту ім. газети «Правда» у м. Дніпропетровську у 2004 р. / з 02.03.2004 р. по 02.05.2004 р./ у 2005 р. /з 01.11.2005 р. по 01.11.2006 р./ та 04.09.2007 р. постійно після закінчення тимчасової реєстрації 18.09.2002 p., написання ним заяви 08.12.2003 р. про переоформлення особового рахунку на ОСОБА_1, розірвання шлюбу між сторонами за рішенням суду від 25.02.2003 р. та отримання позивачкою свідоцтва про розірвання шлюбу 10.04.2007 р. Зважаючи на те, що позивачка була постійно зареєстрована у спірній кімнаті 02.07.2002 р. ще до закінчення тимчасової реєстрації, суд не вияснив, чи була її згода на реєстрацію відповідача у цій кімнаті.
Враховуючи наведене, а також допущені судом порушення п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України, рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 303,307, п.4 ст.311 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2009 року скасувати, справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.