Номер провадження: 11-сс/813/1767/20
Номер справи місцевого суду: 522/17878/20 1-кс/522/13567/20
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
28.10.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 13 жовтня 2020 року про відмову в застосуванні до підозрюваної ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосування до неї запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12020162500001432 від 11 жовтня 2020 року за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, -
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2020 року було відмовлено в задоволенні клопотання слідчого СВ Портофранківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 про застосування до ОСОБА_8 , підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, запобіжного заходу у виді тримання під вартою та до неї застосований запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з застосуванням засобу електронного контролю та покладанням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України. Строк дії ухвали до 09 грудня 2020 року включно.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, прокурор Одеської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до підозрюваної ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який їй може загрожувати реальний термін ув'язнення.
Крім того, підозрювана не має міцних соціальних зв'язків, вона хоч і одружена, але більше двох років не проживає у шлюбі, офіційно не працевлаштована. Після вчинення злочину, ОСОБА_8 зникла з місця вчинення злочину, що доводить існування ризику, передбаченого п.1) ч.1 ст.177 КПК України.
Більш того, прокурор наполягає на існуванні ризику, передбаченого п.3) ч.1 ст.177 КПК України, оскільки на теперішній час не встановлені і не допитані всі очевидці кримінального правопорушення, а отже підозрювана може здійснювати на них вплив.
Більш того, підозрювана може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки місцезнаходження знаряддя вчинення злочину на даний час не встановлено і ОСОБА_8 може його приховати, або взагалі знищити.
До початку апеляційного розгляду захисник ОСОБА_7 подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в яких зазначив, що вважає ухвалу слідчого судді від 13 жовтня 2020 року законною та обґрунтованою і просив залишити її без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора ОСОБА_6 , який підтримав доводи своєї апеляційної скарги, думку захисника ОСОБА_7 , який заперечував проти її задоволення, дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.
Статтею 194 КПК України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя при розгляді клопотання слідчого виконав вищезазначені вимоги кримінального процесуального закону та врахував їх при постановленні оскарженої ухвали.
При розгляді зазначеної апеляційної скарги, у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
В рішенні «Єлоєв проти України» Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 4 статті 5 забезпечує заарештованим чи затриманим особам право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов, які з погляду Конвенції, є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, яка стала підставою для затримання, а також мети, з якою застосовувалося затримання (також справа «Буткевічюс проти Литви»).
Разом з тим відповідно до п.175 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine) від 21 квітня 2011 р., заява № 42310/04 суд наголошує, що термін “обґрунтована підозра” означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання
під вартою. Більше того, за відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри (див. рішення у справі «Чеботарі проти Молдови» (Cebotari v. Moldova), N 35615/06, п.48, від 13 листопада 2007 року).
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України за таких обставин.
Так, 11 жовтня 2020 року приблизно о 14:00 годині потерпілий ОСОБА_10 підійшов до будинку АДРЕСА_1 з метою провідати сина ОСОБА_11 , 2010 року народження.
В цей час біля будинку знаходилась ОСОБА_8 , разом зі свідком ОСОБА_12 з яким вона тимчасово співмешкає. В подальшому між ОСОБА_10 та ОСОБА_12 виник словесний конфлікт, на ґрунті особистих неприязних відносин, який в наступному переріс у бійку.
Під час виниклої бійки у ОСОБА_8 , яка знаходилась поряд, раптово виник злочинний умисел, направлений на спричинення умисних тяжких тілесних ушкоджень своєму чоловіку ОСОБА_10 , з яким у неї були неприязні відносини.
Так, ОСОБА_8 , діючи умисно, протиправно, з метою спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , дістала заздалегідь заготовлений невстановлений предмет з колючо-ріжучими властивостями, та тримаючи вказаний предмет у правій руці, нанесла один удар вище вказаним предметом в грудну клітину, проникаючий в праву плевральну порожнину потерпілому ОСОБА_10 , спричинивши тим самим останньому тяжкі тілесні ушкодження.
11 жовтня 2020 року ОСОБА_8 було затримано в порядку ст.208 КПК України та на наступний день 12 жовтня 2020 року їй було оголошено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні вказаного злочину підтверджується комплексом зібраних у кримінальному провадженні доказів, а саме: протоколом огляду місця події за адресою: м. Одеса, вул. Розкидайлівська, 41; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_10 , в ході якого останні повідомив про фактичні обставини вчиненого відносно нього злочину; протоколами допиту свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,, ОСОБА_15 ; довідкою з Міської клінічної лікарні №11, згідно якої потерпілого ОСОБА_10 у тяжкому стані було госпіталізовано до реанімації з діагнозом - колото-різана рана правої грудної клітини, пневмоторакс справа; іншими доказами наявними в матеріалах кримінального провадження.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування вказані докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй злочину.
При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено.
Прокурор, як на обставину, що дає підставу вважати про наявність ризику того, що підозрювана ОСОБА_8 може вчиняти дії направленні на переховування від органу досудового розслідування посилався на те, що вона обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, за який їй може бути призначене реальне покарання у виді позбавлення волі.
Однак посилання прокурора на тяжкість злочину та покарання, яке загрожує підозрюваній апеляційний суд вважає недостатніми для застосування найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, шо сама по собі тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його вини не може бути підставою для застосування до нього найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В рішенні «Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia) 7064/05 від 01 червня 2006 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
Апеляційний суд погоджується з доводами прокурора про наявність ризику, передбаченого п.3) ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що підозрювана може незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, з метою зміни своїх первинних показань, що в свою чергу буде перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, а також повному, всебічному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи.
Разом з тим, на думку апеляційного суду, застосований до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту цілком запобігає вказаному ризику, оскільки обмежує право підозрюваної на свободу пересування під час здійснення досудового розслідування.
Прокурор не зміг надати будь-яких доказів про те, що ОСОБА_8 , з моменту застосування до неї запобіжного заходу у виді домашнього арешту, здійснювала спроби незаконно впливати на потерпілого та свідків, або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_8 раніше не судима, має постійне місце проживання в м. Одесі, на утриманні у неї знаходиться малолітня дитина. Також апеляційний суд враховує стан здоров'я підозрюваної, яка хворіє на туберкульоз.
Слід зазначити, ОСОБА_8 самостійно з'явилась до Портофранківського ВП Приморського ВП в м. Одесі, де і була затримана в порядку ст.208 КПК України.
Вказані обставини беззаперечно зменшують ступінь існування ризику її переховування від органу досудового розслідування та суду.
В судовому засіданні апеляційного суду прокурор не зміг обґрунтувати, чому інші більш м'які запобіжні заходи, а ніж тримання під вартою не зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, на які слідчий посилався у своєму клопотанні, та не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваної.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що слідчий суддя об'єктивно врахував всі обставини кримінального провадження, дані про особу підозрюваної та дійшов правильного висновку про те, що під час досудового розслідування до підозрюваної ОСОБА_8 може бути застосований запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку про те, що ухвала слідчого судді є законною і обґрунтованою, а тому не вбачає підстав для її скасування.
Відповідно до п.1) ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 181, 193, 194, 309, 376, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 13 жовтня 2020 року, якою було відмовлено в задоволенні клопотання слідчого СВ Портофранківського ВП Приморського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 про застосування до ОСОБА_8 , підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, запобіжного заходу у виді тримання під вартою та до неї застосований запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з застосуванням засобу електронного контролю та покладанням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України строком до 09 грудня 2020 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4