Номер провадження: 22-ц/813/1321/20
Номер справи місцевого суду: 522/16324/17
Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.
Доповідач Громік Р. Д.
21.10.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Дрішлюка А.І.,
за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, з позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виступу у програмі з назвою (рос. мовою) « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка транслювалася у прямому ефірі ТРК «Моя Одеса» у мережі Інтернет на веб-сайті з назвою (англ.): «ІНФОРМАЦІЯ_3 » на якому декілька веб-сторінок. доступних у мережі Інтернет, об'єднаних за змістом, за логотипом (рос.): « ОСОБА_3 », та за навігацією, зокрема веб-сторінці з назвою (англ.) «ІНФОРМАЦІЯ_4 » близько 21. години 31 хвилин поширив інформацію, яка не відповідає дійсності та ганьбить честь достоїнство та ділову репутацію ОСОБА_2 як законослухняного громадянина України, засновника відомого підприємства, колишнього співробітника правоохоронних органів.
Даний виступ зафіксований у запису, оприлюднений 12 серпня 2017 року, близько 8.17 на вказаній веб-сторінці, зберігається у архівному матеріалі, є загально доступним будь якому користувачу мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5
Під час зазначеного виступу відповідач розповідаючи по конфліктну ситуацію, яка склалася у м. Одеса навколо будинку по АДРЕСА_1 між ним та громадянами ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , а також про нібито пов'язані з цим конфліктом перевірки його «бізнесу» з боку міських, обласних екологічних інспекцій починаючи, приблизно, з 12 хв. 44 сек до 13 хв. 03 сек., висловив фактичне твердження, зазначивши таке (рос. мовою) «...Со стороны ОСОБА_4 в нашем дворе и не только, были массовые нарушения закона. Такие как уничтожение имущества общего пользования, захват имущества общего пользования, стрельба во дворе,...,я уже не говорю, что мне сожгли машину...» Отже в наслідок даного фактичного твердження ОСОБА_1 у будь якої особи яка отримала цю інформацію, у тому числі і особисто у ОСОБА_2 сформулювалося думка про нібито скоєння ним протиправних, які підпадають під визначення кримінальних правопорушень.
Представник відповідача у відзиві зазначає, що відповідач лише розповідав про своє відношення до конфліктної ситуації що склалася навколо будинку по АДРЕСА_1 , у зв'язку з незаконною реконструкцією Гробовим будинку.
Короткий зміст рішення першої інстанції.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано інформацію, яка розповсюджена ОСОБА_1 під час прямої трансляції у програмі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у мережі Інтернет на веб-сторінці з назвою (англ.) « ІНФОРМАЦІЯ_3 » про те що « ІНФОРМАЦІЯ_6 , были массовые нарушения закона. Такие как уничтожение имущества общего пользования, Захват имущества общего пользования, стрельба во дворе,...,я уже не говорю, что мне сожгли машину...» такою, що не відповідає дійсності та принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 . Зобов'язано ОСОБА_1 спростувати відомості про причетність ОСОБА_2 , до масових порушень закону, здійснення захвату, та знищення майна загального користування, а також причетності до фактів стрільби та спалення автомобіля ОСОБА_1 у такий точно спосіб, яким ця інформація була поширена. В іншій частині позову відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції невірно встановив обставини справи та дійшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 .
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо моральної шкоди та ухвалити нове, яким у вказаній частині позов задовольнити, та стягнути на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 1 гривня, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції встановлено факт порушення його прав у зв'язку з розповсюдженням інформації, яка не відповідає дійсності та принижує його честь, гідність та ділову репутацію, а тому підлягає стягненню моральна шкоду.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційних скаргах, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 11 серпня 2017 року відповідач ОСОБА_1 під час виступу у програмі з назвою (рос. мовою) « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка транслювалася у прямому ефірі ТРК «Моя Одеса» у мережі Інтернет на веб-сайті з назвою (англ.): « ІНФОРМАЦІЯ_3 », розповідав про конфліктну ситуацію, яка склалася навколо будинку по АДРЕСА_1 .
Дана програма доступна для перегляду у мережі Інтернет на веб-сайті з назвою (англ.): « ІНФОРМАЦІЯ_3 », за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5
Під час зазначеного виступу відповідач розповідаючи про конфліктну ситуацію, яка склалася у м. Одеса навколо будинку по вул. Успенська, 17 між ним та позивачем громадянином - ОСОБА_4 у проміжок часу від початку програми, приблизно, з 12 хв. 44 сек. до 13 хв. 03 сек., висловився про таке (мовою оргіналу) «...Со стороны ОСОБА_4 в нашем дворе и не только, были массовые нарушения закона. Такие как уничтожение имущества общего пользования, захват имущества общего пользования, стрельба во дворе,...,я уже не говорю, что мне сожгли машину...».
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Під час розгляду спору судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачам безпосередньо зазначається прізвище ОСОБА_4 як фізичної особи, як під час виступу, і зокрема під час формулювання фраз про які зазначено у позові, тому суд доходить про наявність у позивача права звернутися з позовом до відповідача у розумінні ст. 15 ЦК України.
Також судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач ОСОБА_6 виступає від себе особисто, тому суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про належний склад сторін.
У відповідності із положеннями статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно положень статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
За змістом частини першої статті 277 ЦК України особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення недостовірної інформації про неї та (або) членів її сім'ї, має право звернутися до суду за спростуванням цієї інформації як щодо себе, так і членів родини, якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує її особисті немайнові права.
У частині четвертій статті 277 ЦК України передбачено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
У спірних правовідносинах відповідач ОСОБА_1 поширює інформацію щодо особисто позивача ОСОБА_2 інформація стосується його честі та ділової репутації як фізичної особи, оскільки формує його морально-етичний портрет в очах громадськості, а тому це узгоджуються із вимогами статті 277 ЦК України, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність у позивача ОСОБА_2 права вимагати визнання розповсюдженої інформації недостовірною, а також вимагати її спростування.
Стосовно твердження представника відповідача, про те що вся інформація про яку повідомляв відповідач ОСОБА_1 є лише його ( ОСОБА_1 ) особистою точкою зору - оціночними судженнями, суд першої інстанції зазначив наступне.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про інформацію» реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно ч 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року встановлюють, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Відповідно до роз'яснень, які викладені у пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року за № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Правова позиція Верховного Суду, викладеної у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц (провадження № 61-38478св18) визначає, що відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
Аналізуючи змістовно-лексичну побудову фраз та тверджень відповідача ОСОБА_1 , які є предметом позову, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що твердження (мовою оригінала) «...Со стороны ОСОБА_4 в нашем дворе и не только, были массовые нарушения закона. Такие как уничтожение имущества общего пользования, захват имущества общего пользования, стрельба во дворе,...,я уже не говорю, что мне сожгли машину...», не може тлумачитися як оціночне судження, оскільки у даному випадку ідеться про конкретні факти вчинення та причетності ОСОБА_4 до конкретних правопорушень, а саме знищення та захвату майна загального користування, застосування зброї, спалення автомобіля відповідача.
Також суд першої інстанції вірно зауважив про відсутність під час монологу ОСОБА_1 , який є предметом позову таких словосполучень: «на мій погляд», «на мою особисту думку» та ін., які б давали змогу незалежному спостерігачу зробити висновок про те, що відповідач дійсно висловлює своє особисте відношення (думку) до певних фактів.
Посилання представника відповідача на певні кримінальні провадження, що знаходяться на стадії досудового розслідування, а також цивільні та адміністративні справи, які розглядаються судами різних інстанцій, не тільки не спростовують вказаний висновок суду, а навпаки надають суду змогу констатувати про вірність висновків, оскільки таке твердження представника відповідача підтверджує наявність певних фактів, про які зазначає позивач, а відсутність вироків - про невідповідність дійсності тверджень відповідача.
Таким чином суд першої інстанції дійшов до переконливого висновку про необхідність задоволення позовних вимог стосовно визнання інформації, яка є предметом позову, недостовірною та про необхідність її спростування особою яка її поширила.
Щодо вимог позову про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно зазначив наступне.
Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Судом враховується, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17 та від 29 серпня 2018 року у справі № 686/16161/16-ц.
Отже, у даному випадку необхідною умовою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
На підставі наведеного суд першої інстанції вірно вважав, що позивачем не було доведено спричинення моральної шкоди, а тому ці вимоги задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржники не довели обставини, на які посилались як на підставу своїх апеляційних скарг, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надали.
Твердження скаржників в апеляційних скаргах про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційних скарг його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 02 листопада 2020 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
А.І. Дрішлюк