Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"20" квітня 2010 року Справа № 9/334-09
Колегія суддів у складі:
головуючого судді Істоміна О.А., судді Такмаков Ю.В., Плужник О.ВІ.
при секретарі Пироженко І.В.
за участю представників сторін:
позивача - Соколова О.О., дов. б/н від 30.07.2009р.
відповідача - Цимбала Б.П., дов. б/н від 18.04.2009р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Андрекс», м. Суми (вх. № 881 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 22 лютого 2010 року по справі № 9/334-09
за позовом Приватної фірми «Будтехмонтаж», м. Суми
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Андрекс», м. Суми
про стягнення 30000 грн., -
встановила:
У грудні 2009 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість по договору підряду № 23/05-06 від 23 травня 2006 року в сумі 30000 грн., а також з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, пеню у розмірі 2554,52 грн., 18060 -інфляційних збитків, 2778,90 грн. -3% річних та судові витрати по справі.
22 лютого 2010 року позивач надав до господарського суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій заявник просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 3243,29 грн., інфляційній збитки в сумі 18060 грн., 3% річних в сумі 2704,93 грн.
Рішенням господарського суду Сумської області від 22 лютого 2010 року по справі № 9/334-09 (суддя Лущик М.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Андрекс" на користь ПФ "Будтехмонтаж" 2704,93 грн. -3% річних, інфляційні витрати в сумі 18060 грн., 3243,29 грн. - пені; витрати по сплаті державного мита в розмірі 540,08 грн. та 236 грн. витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. В частині стягнення 30000 грн. основного боргу провадження у справі припинено на підставі пункту 1.1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач з рішенням господарського суду не погодився, надав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для справи, порушенні норми матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що при збільшенні позовних вимог щодо нарахування пені, інфляційних нарахувань та 3% річних позивачем був пропущений строк позовної давності на пред'явлення цих вимог. Просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення 2704,93 грн. -3% річних, інфляційні витрати в сумі 18060 грн., 3243,29 грн. -пені та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в зазначеній частині.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає її необґрунтованою та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального права. Свою позицію обґрунтовує посиланням на приписи статті 264 Цивільного кодексу України, посилається на те, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовна давність за спірними правовідносинами була перервана внаслідок дій відповідача по визнанню ним боргу і її перебіг до моменту звернення позивача до суду не закінчився. На цій підставі просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду -без змін.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 22 лютого 2010 року -без змін, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Сумської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених обставин спору, за якими встановлено, що 23 травня 2006 року між ПФ «Будтехмотаж»(надалі підрядник -позивач у справі) та ТОВ «Андрекс»(надалі замовник -відповідач у справі) було укладено договір підряду № 23/05-06. Відповідно до умов договору підрядник взяв на себе зобов'язання виконати на свій ризик комплекс робіт по улаштуванню наливних підлог в приміщенні цеху в с. Чернеччина, а замовник зобов'язався прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позивач виконав роботи за договором на загальну суму 209718,00 грн., у тому числі ПДВ у сумі 34953 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання виконаних підрядних робіт за травень 2006 року, липень 2006 року, вересень 2006 року, листопад 2006 року.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач виконані позивачем роботи прийняв, але сплатив їх вартість за актом приймання виконаних підрядних робіт за листопад 2006 року частково у сумі 11346 грн., тобто на час звернення позивача до господарського суду заборгованість відповідача за договором складала 30000 грн.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або Інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язання встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Пунктом 3.2 договору сторони передбачили, що оплата виконаних робіт здійснюється протягом 5 днів з дня підписання актів приймання виконаних робіт.
Однак, відповідач виконані позивачем підрядні роботи відповідно до акту за листопад 2006 року повністю сплатив лише 03 лютого 2010 року, що підтверджується платіжним дорученням № 2736.
Слід зазначити, що в частині стягнення основного боргу в розмірі 30000 грн. провадження у справі судом першої інстанції обґрунтовано припинено на підставі пункту 1.1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.
Отже, відповідач своїми діями повністю визнав борг перед позивачем та є таким, що прострочив виконання зобов'язання у визначений договором строк.
Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарчого зобов'язання.
Статтями 546, 548 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання забезпечується неустойкою (штрафом, пенею), якщо це встановлено договором або законом.
Пунктом 5.3 договору передбачена відповідальність відповідача. Так, за несвоєчасне проведення розрахунків по даному договору замовник (відповідач у справі) сплачує підряднику (позивач у справі) пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, яка діяла в період, за який стягується пеня, від суми заборгованості, за кожен день допущення прострочення.
З урахуванням умов договору та вимог чинного законодавства, господарський суд обґрунтовано визнав вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3243,29 грн. пені такими, що підлягають задоволенню, оскільки із матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті товару у визначений термін, а нарахована пеня відповідає вимогам чинного законодавства, а саме: частині 6 статті 232 Господарського кодексу України та підтверджується наданим позивачем розрахунком.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги в сумі 18060 грн., нараховані за індексами інфляції на суму основного боргу, а також 2704,93 грн. річних підтверджуються матеріалами справи, відповідають діючому законодавству, тому обґрунтовано визнані місцевим господарським судом такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач в обґрунтування викладених заперечень посилається на те, що позивачем при нарахуванні пені, інфляційних нарахувань та 3% річних був пропущений строк позовної давності на пред'явлення цих вимог, оскільки, за його твердженнями, пеня, інфляційні втрати та річні були нараховані на прострочений борг.
Колегія суддів визнає безпідставність наведених тверджень, оскільки відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Тобто, в даному випадку позивач скористався наданим йому правом на стягнення з боржника (відповідача у справі) не лише основної суми боргу, а й обумовленою договором суми пені, а також передбаченими чинним законодавством річними та інфляційними втратами, які виникли внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Таким чином, позовна давність за спірними правовідносинами сторін була перервана внаслідок дій самого відповідача, який сплатив під час розгляду справи 03 лютого 2010 року суму основного боргу позивачу.
При цьому, дана стаття передбачає переривання строку позовної давності як до основної, так і до додаткової вимоги.
Згідно з частиною 3 цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Зі змісту статтей 546, 548, 549 Цивільного кодексу України вбачається, що штрафні санкції є похідними зобов'язаннями від основного боргу, тому для перериву строку позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, достатньо вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи, ґрунтуються лише на міркування та припущеннях, та не підтверджені ні документальними доказами, ні матеріальними нормами права.
За таких обставин, відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Сумської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених в апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Сумської області від 22 лютого 2010 року.
На підставі викладеного та керуючись статтями 264, 526, 530, 546, 548, 549, 625 Цивільного кодексу України, статтями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-
постановила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Андрекс», м. Суми залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 22 лютого 2010 року по справі № 9/334-09 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в місячний термін.
Повний текст постанови підписано 22 квітня 2010 року.
Головуючий суддя Істоміна О.А.
суддя Такмаков Ю.В.
суддя Плужник О.В.