Україна
Харківський апеляційний господарський суд
21 квітня 2010 року Справа № 58/94-09
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Карбань І.С.,
судді Бабакової Л.М.,
судді Шутенко І.А.- доповідач,
при секретарі - Москалець Д.В.,
за участю представників сторін:
позивача - Юрченко І.М. (дов. №59/10 від 28.12.2009р.),
відповідача - Версан А.В. (дов. №127 від 21.12.2009р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківського обласного комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури територій»(вх. № 624 Х/2-4) на рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2010р. по справі №58/94-09
за позовом Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ,
до Харківського обласного комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури територій», м. Харків,
про стягнення 2 840 551,18 грн.,
та за зустрічним позовом Харківського обласного комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури територій», м. Харків,
до Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ,
про визнання деяких пунктів договору недійсними, -
встановила:
21.04.2009р. ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ХОКП «Дирекція розвитку інфраструктури територій»2 840 551, 18 грн. заборгованості за договором на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання №06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р., в тому числі: 2328807,67 грн. основного боргу, 22935,68 грн. пені, 261025,59 грн. інфляційних та 3% річних в розмірі 27782,24 грн.
04.06.2009р. ХОКП «Дирекція розвитку інфраструктури територій»подало зустрічний позов, в якому просило визнати недійсним пункт договору №06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р. на постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання 6.1 в частині остаточного розрахунку, як такий, що порушує права та законні інтереси позивача за зустрічним позовом та не відповідає змісту діючих нормативних актів.
Рішенням господарського суду Харківської області від 12.02.2010р. по справі №58/94-09 (суддя Присяжнюк О.О.) первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ХОКП «Дирекція розвитку інфраструктури територій»на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України»суму інфляційних в розмірі 248 425,59 грн., 3% річних в сумі 23813,44 грн., пеню в сумі 191 088,48 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 14921,35грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн. В іншій частині в первісних позовних вимог -відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Відповідач за первісним позовом, ХОКП «Дирекція розвитку інфраструктури територій», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2010р. по справі № 58/94-09 в частині задоволення позовних вимог та відмови в зустрічному позові скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволені первісного позову відмовити повністю, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства та при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що відповідно до ст. 20 Закону України “Про теплопостачання” в редакції на момент виникнення правовідносин між сторонами по справі - тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Збитки теплопостачальних організацій внаслідок надання пільг з оплати за спожиту теплову енергію окремим категоріям споживачів, у разі якщо тариф на теплову енергію встановлений є нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, повністю відшкодується за рахунок джерел фінансування, визначених в порядку встановленому законодавством України. Тобто згідно ст. 102, п. б п. 4 ст. 89 Бюджетного кодексу України такі витрати безпосередньо фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України у порядку, визначеному КМ України та повинні бути передбачені Законом України “Про державний бюджет”.
Таким чином, апелянт зазначає, що він згідно діючого законодавства знаходиться у залежності від відшкодування збитків з державного бюджету України, тому, у повній мірі не міг розрахуватися зі своїми постачальниками, а саме, у відповідності до розрахунків обсяг заборгованості перед постачальниками з різниці в тарифах на теплову енергію станом на 09.04.2009р. склав суму у розмірі 9934493,00 грн.
Апелянт вказує, що його заборгованість за договором №06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р. виникла з різниці в тарифах, що виключає вину відповідача за первісним позовом (апелянт) у виникненні такої заборгованості. На думку апелянта, враховуючи, що його вина у виникненні заборгованості перед позивачем за первісним позовом за договором №06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р. відсутня, то відсутні і правові підстави для застосування до нього господарських санкцій у вигляді стягнення пені, інфляційних та річних.
Стосовно зустрічних позовних вимог апелянт зазначає, що розглядаючи зустрічний позов суд першої не звернув уваги на той факт, що п. 6.1 договору №06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р. в частині остаточного розрахунку, у відповідності до п. 2 ст. 207 ГК України, є нікчемними умовами господарського зобов'язання, тому, як порушують права та законні інтереси другої сторони за договором, оскільки фактично зобов'язують відповідача за первісним позовом виконати неможливе, у зв'язку з чим у відповідача за первісним позовом виникають негативні наслідки по виплаті позивачу за первісним позовом пені, інфляційних та річних.
Позивач за первісним позовом, ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України», надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2010р. по справі №58/94-09 вважає законним, обґрунтованим та не вбачає підстав для його скасування, в зв'язку з чим, рішення суду першої інстанції просить залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
В обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу позивач за первісним позовом стверджує, що положення договору на постачання природного газу не змінювались, додаткових угод щодо зміни порядку розрахунку за природний газ та звільнення від відповідальності не укладалось, а тому, твердження апелянта щодо звільнення від сплати заявленої суми втрат від інфляції, 3% річних та пені є необґрунтованими, адже останні передбаченні як чинним законодавством так і положеннями договору.
Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги, заслухавши доводи представників сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як судом першої інстанції так і під час апеляційного провадження встановлено, що 29.09.2008р. між ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»(постачальник) та ХОКП «Дирекція розвитку інфраструктури територій»було укладено договір № 06/08-1851 БО-32 на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання. (а.с. 11-16, т.1)
Відповідно до п. 1.1 та п. 2.1 договору № 06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р. постачальник зобов'язався з 01.10.2008р. по 31.12.2008р. передавати у власність покупцю природний газ в обсязі 3000 тис. куб.м., за наявності його обсягів, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.
Відповідно до абз. 2 п. 4.4 договору № 06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р., приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу.
В п. 5.1 договору № 06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р. сторони домовились, що ціна за 1000 куб.м. газу до сплати становить 1519,50 грн. з ПДВ.
У відповідності до п. 6.1 договору № 06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р. оплата за постачання природного газу проводиться грошовими коштами у такому порядку: перша оплата в розмірі 34% відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця, подальші оплати проводяться плановим платежем по 33 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки.
Згідно п. 11.1 договору № 06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р., цей договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.10.2008р. по 31.12.2008р., а в частині розрахунків за газ -до їх повного здійснення.
26.11.2008р. керуючись наказом Мінпаливенерго від 25.07.2008р. №396 із змінами, внесеними наказом Мінпаливенерго від 21.10.2008р. №517 та на виконання постанови КМУ від 29.04.2008р. №605 із змінами, внесеними постановою КМУ від 30.10.2008р. №998, сторони уклали додаткову угоду №1 до договору № 06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р. якою, зокрема, внесли зміни до п.5.1 договору № 06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р., а саме домовились, що з 07.11.2008р. ціна за 1000 куб.м. газу до сплати становитиме 1865,26 грн. з ПДВ, а з 15.11.2008р. ціна за 1000 куб.м. газу до сплати становитиме 1857,31 грн. з ПДВ (а.с. 17)
З матеріалів справи вбачається, що ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»передав, а ХОКП «Дирекція розвитку інфраструктури територій»прийняв імпортований протягом листопада-грудня 2008 року природний газ на загальну суму 6 498 807,67 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 30.11.2008р. та від 31.12.2008р., які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств (а.с. 20-21, т.1)
ХОКП «Дирекція розвитку інфраструктури територій»свої зобов'язання за договором № 06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р. в частині оплати за поставлений природний газ виконала частково, що і стало підставою для звернення ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»з позовом про стягнення з ХОКП «Дирекція розвитку інфраструктури територій»2328807,67 грн. основного боргу. (а.с. 2-5, т. 1)
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем за первісним позовом не враховані проведені відповідачем сплати суми основного боргу, що підтверджується платіжними дорученнями №1574 від 02.03.2009 р. на суму 600 000,00 грн., №1658 від 05.03.2009 р. на суму 100 000,00 грн., №1681 від 06.03.2009 р. на суму 100 000,00 грн., №1109 від 10.03.2009 р. на суму 100 000,00 грн. та №922 від 17.03.2009 р. на суму 400000,00 грн. (а.с. 2-6, т. 3)
Таким чином, заборгованість за спожитий відповідачем за первісним позовом природний газ станом на 21.04.2009р. - час звернення ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»до господарського суду Харківської області з позовною заявою, складала - 1028807,67 грн. (а.с. 2-6, т. 3)
Враховуючи, що заборгованість по основному боргу була частково сплачена ХОКП «Дирекція розвитку інфраструктури територій»до подання ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»позовної заяви, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення 1 300 000,00 грн. суми основного боргу за спожитий відповідачем за первісним позовом природний газ та вважає, що місцевий господарський суд законно та обґрунтовано відмовив в позові в цій частині.
Як було встановлено, на час звернення ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»до господарського суду Харківської області з позовною заявою сума основного боргу ХОКП «Дирекція розвитку інфраструктури територій» становила 1 028 807,67 грн.
Статтею 53 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” визначено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому КМ України, за рахунок надходжень від погашення податкової заборгованості підприємств до державного бюджету та додаткових податкових зобов'язань, які виникають у результаті виконання цієї статті. Розрахунки з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, з місцевих бюджетів можуть здійснюватись за рахунок належних їм додаткових податкових зобов'язань, які виникають у результаті виконання цієї статті.
Пунктом 1 Порядку визначено, що цей Порядок визначає механізм перерахування у 2009 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим (погодженим) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (далі - заборгованість з різниці в тарифах), за рахунок надходжень від погашення податкової заборгованості надавачів, виробників, виконавців послуг, інших підприємств або їх кредиторів - учасників розрахунків (далі - учасники розрахунків) до державного бюджету та додаткових податкових зобов'язань, які виникають у результаті виконання ст. 53 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, та за рахунок повернення заборгованості місцевих бюджетів перед державним бюджетом, що виникла у зв'язку з наданням Мінфіном фінансової допомоги Урядові Криму, облвиконкомам, Севастопольському міськвиконкому на підставі укладених між ними у 1994 р. договорів для підприємств теплоенергетики, що перебувають у комунальній власності, відповідно до постанови КМ України від 26.07.1994 р. № 510.
Згідно з п. 2 Порядку перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах (далі - розрахунки) здійснюється на умовах, визначених цим Порядком, на суму заборгованості з різниці в тарифах, що утворилася у період з 01.01.2000 р. по 01.01.2009 р. з урахуванням проведених у 2006 та 2008 роках розрахунків і не погашеної на дату складення довідки про розмір кредиторської заборгованості місцевих бюджетів та/або дебіторської заборгованості учасників розрахунків, у межах щомісячних лімітів, установлених Мінфіном для Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій згідно із затвердженим розподілом видатків Державного бюджету України на 2008 рік.
Також п. 3 Порядку визначено, що підставою для проведення розрахунків є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без врахування пені, штрафних та фінансових санкцій), форму якого затверджує Державне казначейство за погодженням з ДПА, інпаливенерго, Мінжитлокомунгоспом і Мінфіном.
Колегія суддів вказує, що сума спірного основного боргу відповідача за первісним позовом, ХОКП «Дирекція розвитку інфраструктури територій»за спожитий природний газ, за договором № 06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р. в розмірі 1 028 807,67 грн. виникла як різниця в тарифах на теплову енергію, що постачалися населенню, внаслідок невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування і на сплату якої держава перераховує субвенції.
Враховуючи викладене, між Головним Управлінням державного казначейства України в Харківській області, Головним фінансовим управлінням Харківської облдержадміністрації, Головним управлінням житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської облдержадміністрацій Харківським обласним комунальним підприємством “Дирекція розвитку інфраструктури території”, ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” та НАК “Нафтогаз України” був укладений договір №6/193 від 26.06.2009р. про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМ України від 05.03.2009р. № 193 “Порядок перерахування у 2009 р. субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування”. (а.с.8-10, т.3)
Згідно з п. 3.1. договору № 6/193 від 26.06.2009р., сторони зобов'язувались до проведення взаєморозрахунку не вчиняти дій щодо погашення заборгованості, яку передбачається погасити відповідно до цього договору.
Тобто, відповідач за первісним позовом не мав можливості сплатити заборгованість раніше, так як це порушило б п 3.1. вказаного договору.
Договір № 6/193 від 26.06.2009р. був підписаний уповноваженими представниками усіх сторін та скріплено їх печатками, що свідчить про згоду позивача із встановленим порядком перерахування відповідачем вказаної суми.
Таким чином, укладаючи вищевказаний договір № 6/193 від 26.06.2009р. про організацію взаєморозрахунків, позивачу за первісним позовом було відомо причини виникнення спірної заборгованості і порядок її погашення.
Відповідно до пунктів 7-12 Порядку Міністерство фінансів України повинно прийняти рішення про перерахування 1 020 000,00 грн. для проведення розрахунків згідно розділу 2 договору № 6/193 від 26.06.2009р., в якому зазначено, що на рахунок відповідача за первісним позовом буде перераховано вказану суму для погашення заборгованості перед позивачем за первісним позовом за постачання природного газу згідно з договором №06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р. за 2008 рік. В свою чергу, відповідач за первісним позовом перерахує на рахунок позивача за первісним позовом 1 020 000,00 грн. для погашення заборгованості за постачання природного газу за договором №06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р.
Матеріали справи свідчать, що перерахування суми в розмірі 1 020 000,00 грн. було здійснено в день надходження коштів на рахунок відповідача за первісним позовом платіжним дорученням № 101 від 01.07.2009р., в графі призначення платежу вказано, що платіж здійснено згідно зі ст. 53 Закону України “Про державний бюджет на 2009р.”, постанови КМ України № 193, договору № 6/193 від 26.06.2009р. за постачання природного газу згідно з договором №06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р. за 2008р. в тому числі ПДВ. (а.с. 7, 11, т.3)
Крім того, 14.07.2009р. відповідач за первісним позовом платіжним дорученням №1192 перерахував на рахунок позивача за первісним позовом 8 807,67 грн. залишкок суми основного боргу відповідача за первісним позовом за договором №06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р.
Враховуючи, що договір №6/193 про організацію взаєморозрахунків був укладений між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом вже після порушення 21.04.2009р. господарським судом Харківської області провадження у даній справі, а також, враховуючи, що вся сума основного боргу відповідача за первісним позовом за договором №06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р. в розмірі 1 028 807,67 грн. була погашена відповідачем за первісним позовом після порушення провадження у даній справі і до прийняття по ній відповідного рішення, то колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд законно та обґрунтовано припинив провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 1 028 807,67 грн. відповідно до ст. 80 п.1-1 ГПК України.
Стосовно первісних позовних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом пені, інфляційних та 3% річних колегія суддів вважає необхідним зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Колегія суддів зазначає, що господарське правопорушення -це винне, протиправне діяння, що завдає шкоди господарським відносинам, правам та інтересам суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин.
Враховуючи, що спірна сума заборгованості виникла не з вини відповідача за первісним позовом, а у зв'язку з несвоєчасним надходження відповідних коштів з бюджету, про що було відомо позивачу за первісним позовом і він з цим погодився, про що свідчить підписаний позивачем за первісним позовом договір №6/193 від 26.06.2009р. про організацію взаєморозрахунків, тому, вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення з відповідача за первісним позовом пені -не підлягає задоволенню.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми боргу. При цьому, слід зазначити, що інфляційні та річні є платою за користування чужими грошовими коштами.
Однак, в даному випадку, диспозиція статті 625 ЦК України не може бути застосована до правовідносин між сторонами за договором №06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р., оскільки відповідач за первісним позовом для розрахунків з позивачем за первісним позовом за договором №06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р. частину грошей отримує з Державного бюджету у вигляді субвенції на погашення заборгованості з різниці в тарифах, про що було відомо позивачу за первісним позовом і він з цим погодився, про що знову ж таки свідчить підписаний позивачем за первісним позовом договір №6/193 від 26.06.2009р. про організацію взаєморозрахунків.
Враховуючи, що відповідач за первісним позовом не користувався простроченою сумою грошового зобов'язання, оскільки ця сума заборгованості є різницею в тарифах, яка згідно діючого законодавства компенсується державою з Державного бюджету, то колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісних позовних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом суми інфляційних та 3% річних.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області в частині задоволення первісних позовних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом пені в розмірі 191 088,48 грн., 23813,44 грн. річних та 248425,59 грн. інфляційних підлягає скасуванню.
Що стосується зустрічних позовних вимог ХОКП «Дирекція розвитку інфраструктури територій»про визнання недійсним пункту 6.1. договору №06/08-1851БО-32 на постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання від 29.09.2008р. в частині остаточного розрахунку, як такий, що порушує права та законні інтереси позивача за зустрічним позовом та не відповідає змісту діючих нормативних актів, то колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною 4 вказаної статті встановлено, що правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Частина 5 ст. 203 ЦК вказує, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
З матеріалів справи вбачається, що договір №06/08-1851БО-32 від 29.09.2008р. укладений з дотриманням вимог, встановлених чинним законодавством, його мета не суперечить інтересам держави і суспільства, зміст договору містить усі істотні умови, визначені ст. 180 ГК України, а сам договір №06/08-1851БО-32 від 29.09.2008р. спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В частині 2 ст. 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування свої вимог та заперечень.
В обґрунтування зустрічної позовної заяви, ХОКП «Дирекція розвитку інфраструктури територій»(позивач за первісним позовом) в своїй заяві не зазначив, які саме норми діючого законодавства були порушені при викладенні п. 6.1 договору №06/08-1851БО-32 від 29.09.2008р. чи/та якій нормі права не відповідає пункт 6.1 договору №06/08-1851БО-32 від 29.09.2008р. Як не навів позивач за зустрічним позовом і жодного доказу в підтвердження того, що пункт 6.1 договору №06/08-1851БО-32 від 29.09.2008р. порушує його права та законні інтереси, або права та законні інтереси третіх осіб.
З зустрічного позову вбачається, що недійсність п.6.1 договору №06/08-1851БО-32 від 29.09.2008р., на думку позивача за зустрічним позовом, полягає в неможливості у зазначені в них строки оплатити отриманий ним природний газ.
Проте, слід зазначити, що у відповідності до ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється, зокрема, на підставі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності та власного комерційного ризику.
Тобто, суб'єкт підприємницької діяльності вправі вибирати спосіб здійснення ним підприємницької діяльності, здійснюючи її на свій ризик, і самостійно відповідати за результати своїх дій, підприємець вільний у виборі напрямків і методів роботи, незалежний у прийнятті рішень, діє своєю волею та за своїми інтересами, вільний у встановленні прав і обов'язків по договорам, що укладаються, у визначенні будь -яких умов договорів, що не суперечать закону.
Отже, вказані позивачем за зустрічним позовом обставини, зокрема, неможливості у зазначені в них строки оплатити отриманий ним природний газ, є саме комерційним ризиком та не можуть бути підставою для визнання недійсним пункту договору.
Крім того, колегія суддів вважає необхідним відмітити, що статтею 188 ГК України встановлений порядок зміни та розірвання господарських договорів. Зокрема, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення до суду.
Відповідно до п.10.2 договору №06/08-1851БО-32 від 29.09.2008р. всі зміни і доповнення до даного договору повинні бути зроблені в письмовій формі, підписані повноважними представниками сторін, крім випадків зазначених у пунктах 3.10,7.3,7.4,10.3 цього договору.
Таким чином, якщо позивач за зустрічним позовом вважав за необхідне внести зміни до п. 6.1 договору №06/08-1851БО-32 від 29.09.2008р. він повинен був звернутись до відповідача за зустрічним позовом (ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України») з відповідною пропозицією.
Докази того, що позивач за зустрічним позовом звертався до відповідача за зустрічним позовом з пропозицією щодо внесення змін в п. 6.1 договору №06/08-1851БО-32 від 29.09.2008р. про зміну строків оплати - в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним п.6.1 договору №06/08-1851 БО-32 від 29.09.2008р. в зв'язку з чим, господарський суд Харківської області законно та обґрунтовано відмовив в задоволенні зустрічного позову.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2010р. по справі №58/94-09 прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу Харківського обласного комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури територій»задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2010р. по справі №58/94-09 в частині задоволення первісних позовних вимог про стягнення з Харківського обласного комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури територій»на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" суми інфляційних у розмірі 248 425,59 грн., 3% річних в сумі 23 813,44 грн. та пені в сумі 191 088,48 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог.
В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2010р. по справі №58/94-09 залишити без змін.
Стягнути з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, р. № 26008301970 в ВАТ "Ощадбанк" м. Київ, МФО 300465, код ЄДРПОУ 31301827) на користь Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" (61022, м. Харків, Держпром, 3 під'їзд, 5 поверх, р/р 260023011273 Перша ХФ АКБ "Базис", МФО 351599, код ЄДРПОУ 03361721) 2316,63 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.
Зобов'язати господарський суд Харківської області на виконання постанови видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом місяця до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: І.С. Карбань
суддя Л.М. Бабакова
суддя І.А. Шутенко
Повний текст постанови підписано 26.04.2010р.