02 листопада 2020 року м. Київ
Справа №753/14462/19
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Довгополої А.В.
учасники справи: позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва ухваленого у складі судді Заставенко М.О. 22 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням, -
Справа №753/14462/19
№ апеляційного провадження:22-ц/824/9297/2020
Головуючий у суді першої інстанції:Заставенко М.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.
У липні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши йому в користування, ізольовану житлову кімнату площею 18,0 кв.м та лоджію біля вказаної кімнати, а в користування відповідача - житлові кімнати площами 11,8 кв.м. та 12,1 кв.м та лоджію біля останньої кімнати, в свою чергу коридор площею 5,6 кв.м, хол площею 12,3 м.кв., коридор площею 4,1 кв.м, кухню площею 8,0 кв.м., убиральню 1,3 кв.м та ванну кімнату площею 3,0 кв.м залишити у спільному користуванні.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він є власником Ѕ частини квартири та відповідач є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 . Маючи напружені стосунки з відповідачем, з моменту винесення рішення від 20.11.2014, він фактично зміг користуватись належним йому майном лише з серпня 2016 року, вселення до квартири відбувалось у присутності поліції. Згідно технічного паспорту на квартиру вона складається з 3-х житлових кімнат площами 11,8 м.кв., 12,1 м.кв. та 18,0 м.кв. На даний час, після його вселення до квартири, він фактично користується лише найменшою кімнатою 11,8 м.кв., що не відповідає його частці в Ѕ частини квартири, яка належить йому на праві власності. Вказане порушує його права, як власника, оскільки позбавляє його права на користування та розпорядження його власністю. Відповідачу на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 , в той час як для нього, квартира АДРЕСА_1 є єдиним житлом для проживання. Визначення вказаного порядку користування є цілком розумним та справедливим та не призведе до порушення прав, свобод чи інтересів ні відповідача, ні його. В свій час, він мав захворювання на туберкульоз, а тому з того часу він намагається притримуватись рекомендацій лікарів та постійно провітрювати приміщення, знаходитись на свіжому повітрі, маленька кімната без балкона, в якій він зараз проживає, лише погіршує стан його здоров'я. Також, він має намір укласти договір з обслуговуючими організаціями, однак вказане вбачається за можливе лише після встановлення порядку користування квартирою. Спроби врегулювати спір у позасудовому порядку шляхом перемовин залишились невдалими.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 квітня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визначено порядок користування квартирою, виділивши у користування ОСОБА_1 ізольовану житлову кімнату площею 18,0 кв.м (за планом 3) та лоджію площею 3,6 кв.м (за планом I) в квартирі АДРЕСА_1 .
Виділено у користування ОСОБА_2 ізольовану кімнатну площею 11,8 кв.м (за планом 8), ізольовану кімнату площею 12,1 кв.м (за планом 9) та балкон площею 1,14 кв.м (за планом II) в квартирі АДРЕСА_1 .
Залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приміщення: коридор площею 5.6 кв.м (за планом 1), хол площею 12,3 кв.м (за планом 2), коридор площею 4,1 кв.м (за планом 4), кухня площею 8,0 кв.м (за планом 5), убиральня площею 1,3 кв.м (за планом 6), ванна площею 3,0 кв.м (за планом 7) в квартирі АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 768 грн. 40 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачем ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що рішення суду не відповідає вимогам закону, винесено з порушенням норм процесуального і невірним застосуванням норм матеріального права, без надання достатньої уваги всім встановленим обставинам справи.
В судове засідання учасники справи не з'явилися.
Колегія суддів враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов'язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.
Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з'явитися до суду і захистити свої права.
Судова повістка, яка надсилалися позивачу ОСОБА_1 , повернулася до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідач ОСОБА_2 про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином (а.с.124).
За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов'язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.
Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.
Оскільки розгляд справи відбувається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, Квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності у розмірі по Ѕ частині позивачу ОСОБА_1 та у розмірі по Ѕ частині відповідачу ОСОБА_2 , що підтверджується рішенням Дарницького районного суду м. Києві від 20.11.2014 у справі № 753/8313/14, яке набрало законної сили 12.03.2015 (а.с. 10-12) та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.12.2018 (а.с.8).
Загальна площа квартири - 81,2 кв.м, житлова - 41,9 кв.м (а.с.8, 14).
Відповідно до технічного паспорта на квартиру вона розташована на 7 поверсі 15 поверхового будинку, та складається з 3 кімнат житловою площею 41.9 кв.м, у тому числі: 3 житлова кімната -18,0 кв.м, 8 житлова кімната -11,8 кв.м, 9 житлова кімната - 12,1 кв.м. Коридор - 5.6 кв.м, 2 хол - 12,3 кв.м, 4 коридор - 4,1 кв.м, 5 кухня - 8,0 кв.м, 6 убиральня -1,3 кв.м, 7 ванна - 3,0 кв.м, I лоджія - 3,6 кв.м, II балкон -1,4 кв.м. Загальна площа - 81,2 кв.м.
ОСОБА_1 користується житловою кімнатою площею 11,8 кв.м.
З рішення суду, яке набрало законної сили судом встановлено, що сторони з 05.03. 1982 року по 05.03.2013 перебували у шлюбі, мають двох повнолітніх синів: ОСОБА_3 , 1982 р.н та ОСОБА_4 , 1994 р.н. (а.с. 10).
В судовому засіданні, 27 листопада 2019 року ОСОБА_1 повідомив суд про те, що в спірній квартирі зареєстрований він, відповідач, та два сина, але фактично проживають лише він та відповідач (а.с. 68).
ОСОБА_2 має на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 16).
Твердження позивача про його стан здоров'я підтверджується медичними документами. (а.с. 26).
Між сторонами виникла конфліктна ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільною квартирою між співвласниками.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Частиною 3 ст. 319 ЦК України передбачено, що усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно.
При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.
Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, оскільки, з враховунням розміру часток співвласників у власності, розміру житлової площі, яка припадає на кожного співвласника, стать співвласників квартири, їх стан здоров'я, встановлений порядок користування квартирою на даний момент, встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 : а саме виділення у користування ОСОБА_1 ізольовану житлову кімнату площею 18,0 кв.м (за планом 3) та лоджію площею 3,6 кв.м (за планом I) та виділення у користування ОСОБА_2 ізольовану кімнатну площею 11,8 кв.м (за планом 8), ізольовану кімнату площею 12,1 кв.м (за планом 9) та балкон площею 1,14 кв.м (за планом II) та залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приміщення: коридор - 5.6 кв.м (за планом 1), хол площею 12,3 кв.м (за планом 2), коридор площею 4,1 кв.м (за планом 4), кухня площею 8,0 кв.м (за планом 5), убиральня площею 1,3 кв.м (за планом 6), ванна площею 3,0 кв.м (за планом 7), саме такий варіант порядку користування квартирою найбільш враховує частки сторін у власності на спірне житлове приміщення та інтереси членів сім'ї сторін які мають право користуватись житлом.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 квітня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна