справа № 761/43589/19
провадження № 22-ц/824/12414/2020
02 листопада 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Кирилюк Г.М.
суддів: Рейнарт І.М., Семенюк Т.А.,
розглянув в порядку письмового провадження справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року в складі судді Юзькової О. Л.,
встановив :
31.10.2019 Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 02.03.2011 року в розмірі 17 615, 70 грн та судові витрати по сплаті судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 02.03.2011 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.uа/terms/pages/70, складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Позивач свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах кредитного ліміту.
Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості.
У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач станом на 30.09.2019 має заборгованість 17 615, 70 грн, з яких: 499, 20 грн - заборгованість за кредитом, 12 241, 47 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 560 грн - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн (фіксована частина); 815,03 грн (процентна складова).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» - Крилова О. Л., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, також стягнути з відповідача судові витрати.
Свої доводи мотивує тим, що при укладенні договору сторони керувались положеннями частини 1 статті 634 ЦК України, який визначає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Відповідач разом з Анкетою-заявою підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій зазначено: тип карти; тип кредитної лінії; базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5%); розмір щомісячних платежів у розмірі 7% від заборгованості; строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним; порядок нарахування пені за невчасне погашення заборгованості, а саме пеня = пеня (1) + пеня (2), де пеня (1) =(базова % ставка за договором)/30 - нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня (2) = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн в місяць, нараховується раз в місяць, за наявності прострочення по кредиту або відсоткам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн та більше); розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більше ніж 30 днів, а саме (500 грн +5% від суми заборгованості по кредитному договору, із врахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій; розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів.
Натомість суд вказав, що жодної з істотних умов у договорі не зазначено, що не відповідає дійсним обставинам справи.
Позичальник отримав кредитний ліміт на кредитну картку та користувався кредитним лімітом банку, що підтверджується випискою про рух коштів, а також прослідковується у розрахунку заборгованості.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 02 березня 2011 року між сторонами укладений договір про надання банківських послуг, який складається з заяви відповідача, Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою.
Згідно умов укладеного договору, на підставі заяви відповідача, позивач надав останньому кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 500 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом, передбачених «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку».
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що в анкеті-заяві позичальник своїм підписом підтвердив, що він ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами ПриватБанку, та взяв на себе зобов'язання виконувати вимоги та Правила надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку. Разом з тим, у заяві позичальника процентна ставка не зазначена. Крім цього, у вказаній заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме з даними Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку ознайомився та погодився відповідач, а також, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів та неустойки саме у тому розмірі і порядку нарахування, про який зазначає позивач.
Колегія суддів не може повністю погодитись з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У наданій банком довідці про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 02.03.2011, яка підписана відповідачем, зазначена базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5 %), розмір щомісячних платежів (7 %) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, порядок нарахування пені за невчасне погашення заборгованості, а саме пеня = пеня (1) + пеня (2), де пеня (1) =(базова % ставка за договором)/30 - нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня (2) = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн в місяць, нараховується раз в місяць, за наявності прострочення по кредиту або відсоткам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн та більше); розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більше ніж 30 днів, а саме (500 грн +5% від суми заборгованості по кредитному договору, із врахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій; розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів (а.с. 8).
Відповідно до частини першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами, заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк».
Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16 цс 15 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно виходив із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які надав банк, відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Разом з тим, ураховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, наявні правові підстави для стягнення з відповідача суми непогашеного кредиту у розмірі 499,20 грн.
Відповідачем не спростовано фактичне користування кредитними коштами, що слідує з виписки по його картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи (а. с.67-69), яка є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18-ц (провадження № 61-9618св19).
Колегія суддів також не може погодитись з іншими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Зазначаючи, що надані позивачем, докази взагалі не містили умов, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у заяві позичальника від 02.03.2011, яку надав суду банк, а також у довідці про умови кредитування від 02.03.2011 з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» зазначено процентну ставку в розмірі 2,5 %, розмір щомісячних платежів (7 %) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, порядок нарахування та розмір пені та штрафів за порушення термінів платежів.
Підписавши заяву та довідку (міститься два підписи позичальника), які є складовими частинами кредитного договору, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодив такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов'язання, а тому твердження про те, що жодних документів, які б підтверджували погодження із ним сплату процентів чи інших сум, він не підписував, не відповідає фактичним обставинам справи.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що банком не доведено існування між ним та відповідачем кредитних правовідносин, оскільки належним чином не дослідив надані банком докази щодо видачі відповідачу кредиту, користування ним кредитними коштами, що доведено відповідними розрахунками, наявністю заборгованості за кредитом та не врахував, що зазначені докази відповідачем не спростовано, що є його, а не суду, процесуальним обов'язком.
Судом встановлено, що відповідачу була видана картка терміном дії до 12/14 (а.с. 70).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, що узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, проценти за користування кредитними коштами нараховані поза межами строку кредитування, що не ґрунтується на законі.
Враховуючи вказану обставину, наявні правові підстави для частково задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості по процентам за період з 02.03.2011 по 31.12.2014 року в сумі 1 118,84 грн (а.с.4-5).
Вирішуючи питання щодо покладення на відповідача відповідальності за невиконання взятого на себе зобов'язання у виді стягнення заборгованості за пенею та комісією, а також штрафами, колегія суддів враховує наступне.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Системний аналіз наведеної норми права свідчить про те, що одночасне застосування штрафу і пені, які є одним видом цивільно-правової відповідальності, за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, суперечить положенням, закріпленим у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Позовні вимоги банку у частині стягнення заборгованості за комісією задоволенню також не підлягають із таких підстав.
Відповідно до довідки про умови кредитування, яка підписана позичальником, договором передбачено комісію за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 зробив висновок, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій за надання грошових коштів є нікчемним, оскільки надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику. Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено номативно-правовими актами.
Оскільки умова укладеного між сторонами кредитного договору щодо сплати комісії за надання кредитних коштів є нікчемною, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом з позичальника у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Таким чином, позовні вимоги банку у частині стягнення комісії є необґрунтованими з вищевказаних підстав і задоволенню не підлягають.
З огляду на розмір заборгованості по тілу кредиту та процентам, позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню частково, в сумі 500 грн + 80,90 грн (5% від суми заборгованості), всього 580,90 грн.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ «КБ «ПриватБанк» не повернуті, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, оскільки банк має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а також процентів в межах строку кредитування, та штрафів, обов'язок зі сплати яких встановлений у довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана позичальником. Вказана сума відповідачем не спростована.
Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержання норм матеріального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини першої вказаної статті).
З огляду на те, що апеляційну скаргу позивача задоволено частково та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог (12,48%) за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 599,35 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року скасувати.
Постановити нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) заборгованість за тілом кредиту в сумі 499,20 грн, за процентами за користування кредитом в сумі 1 118,84 грн, за штрафами в сумі 580,90 грн, всього на загальну суму 2 198,94 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 599,35 грн.
В решті позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк