справа № 753/22895/19
провадження № 22-ц/824/13314/2020
02 листопада 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Кирилюк Г.М.,
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 червня 2020 року в складі судді Сирбул О. Ф.,
встановив:
21.11.2019 Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» ( далі - АТ «КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 36 546, 31 грн за кредитним договором від 15.11.2017, що виникла станом на 18.08.2019 року.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору без номеру від 15.11.2017 відповідач отримав кредит у розмірі 18 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду, що підписана ним заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», « Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Дія вказаного договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використанням кредитних коштів.
Позивач стверджував, що свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту, проте відповідач порушив зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 18.08. 2019 становить 36 546 грн 31 коп. та складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 24 475 грн 27коп., за простроченим тілом кредиту у розмірі 8 451 грн 63 коп., за нарахованими відсотками - 1 402 грн 92 коп., а також штрафів у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 1 716 грн 49 коп. (процентна складова).
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати.
Позивач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки відповідач у анкеті-заяві висловив згоду на те, що заява разом з Умовами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві.
З моменту підписання заяви, між Банком та клієнтом був укладений договір в порядку частини 1 статті 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору.
Після підписання анкети - заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна», на яку встановлено початковий кредитний ліміт.
Згідно тарифу обслуговування кредитних карт «Універсальна» на момент оформлення кредиту Банком встановлено поточну процентну ставку, вказано розміри комісій та штрафів, розмір щомісячного платежу тощо.
Відповідач після отримання картки здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи.
На підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі, позивачем до апеляційної скарги надано виписку про рух коштів по рахунку відповідача.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України зазначена апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 15 листопада 2017 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в якій надав згоду, що заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами, становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 18.08.2019 у відповідача наявна заборгованість, яка становить 36 546 грн 31 коп. та складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 24 475 грн 27 коп., за простроченим тілом кредиту у розмірі 8 451 грн 63 коп., за нарахованими відсотками - 1 402 грн 92 коп., а також штрафів у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 1 716 грн 49 коп. (процентна складова).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не вбачається жодної інформації, яка б свідчила про укладення саме кредитного договору, в ній не міститься інформація про його істотні умови, про строк дії картки та її тип. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, крім особистих даних та підпису відповідача. Позивачем не надано доказів відкриття на ім'я відповідача рахунку, виписки по рахунку. Розрахунок заборгованості сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору, оскільки нічим іншим не підтверджується.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах та нормах процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно частини 4 статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Частиною 1 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Отже, істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, порядок його повернення, розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом.
Однак, ні анкета-заява, підписана ОСОБА_1 , ні Умови та Правила надання банківських послуг, які надані суду позивачем, не містять ні розміру кредиту, ні розміру процентів за користування кредитом, які погодили сторони при укладенні договору, ні строки та порядок погашення кредиту, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачем не надано доказів укладення з відповідачем саме кредитного договору.
Крім того, анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, яка підписана відповідачем, не містить прохання видати йому кредитну картку та встановити відповідний кредитний ліміт.
Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як зазначила Велика Палата Верховного суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Таких доказів позивачем суду першої інстанції надано не було. При цьому, наявний у матеріалах справи витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, не містить ні розміру кредитного ліміту, який був погоджений сторонами, ні розміру процентної ставки, який відповідач погодився сплачувати за користування кредитними коштами.
В наданому позивачем витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» зазначені декілька видів тарифів, які містять різні умови та відсоткові ставки за користування кредитним коштами, в залежності від виду кредитної картки.
Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, зобов'язання позичальника повернути кошти виникає тільки у разі надання таких коштів кредитодавцем, а відтак позивач повинен був надати суду першої інстанції докази у підтвердження видачі відповідачу кредитних коштів.
Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду першої інстанції копію анкети-заяви від 15.11.2017, яка підписана відповідачем, розрахунок заборгованості, який не підписаний посадовою особою банку, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку , які не містять дати їх прийняття або затвердження.
Доказів надання відповідачу кредитних коштів або користування кредитними коштами до позовної заяви додані позивачем не були.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про недоведеність позивачем, що сторони погодили істотні умови кредитного договору.
Доводи апеляційної скарги про те, що виконання банком своїх зобов'язань за кредитним договором та користування відповідачем кредитними коштами підтверджується розрахунком заборгованості, колегія суддів вважає безпідставними, так як розрахунок заборгованості не є належним документом у розумінні ч. 2 ст. 78 ЦПК України, який підтверджує видачу кредитної картки та користування кредитними коштами саме відповідачем.
Крім того, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем до тіла кредиту зараховувалися нараховані та не погашені проценти за користування кредитом та пеня за несвоєчасність сплати боргу, у зв'язку із чим був сформований розмір тіла кредиту на звітну дату та прострочений кредит, який у подальшому збільшувався на розмір нарахованих та не сплачених процентів за користування кредитом та пені, що суперечить положенням статті 1054 та 1049 ЦК України.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Разом з цим, у анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Також у анкеті-заяві не зазначений вид платіжної картки, яку видано відповідачу, що позбавляє можливості визначити, як належний доказ, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які містять різні розміри пені та штрафів, в залежності від виду кредитної картки, виданої позичальнику.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Враховуючи вказані обставини, а також те, що під час судового розгляду не було доведено розмір заборгованості за кредитом, підстави для стягнення пені та штрафів відсутні.
Відповідно до положень статті 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Звертаючись до суду першої інстанції з клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та у відсутність представника позивача, позивач був обізнаний, що зобов'язаний надати всі наявні у нього докази разом із позовною заявою. Однак свого обов'язку не виконав.
Колегія суддів не приймає додану до апеляційної скарги виписку по картковому рахунку, як доказу, виходячи з наступного.
За правилами частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивачем у апеляційній скарзі не зазначено, з яких підстав ним не були надані суду першої інстанції вказані документи, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для прийняття нових доказів.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції оцінив надані позивачем докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору, тому не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк