03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 380/1059/18
Головуючий у першій інстанції - Косович Т.П.
Номер провадження № 22-ц/824/11722/2020
28 жовтня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Владімірової О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 06 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділ в натурі частки майна із спільної часткової власності
та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Тетіївська державна нотаріальна контора Київської області про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину, -
В серпні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про виділ в натурі частки майна із спільної часткової власності, який обґрунтовував тим, що йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 березня 2011 року належить 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 . Інша половина будинку належить його рідній сестрі ОСОБА_1 .
Позивач вказував, що даний будинок сторони добровільно розділити в натурі не можуть, а тому він на підставі дослідження № 184 від 31 липня 2018 року, проведеного КП «Тетіївське бюро технічної інвентаризації» просив суд виділити йому в натурі 51/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами, а саме кімнату 1-3 площею 13,9 кв.м., кімнату 1-4 площею 10,2 кв.м., кімнату 1-5 площею7,8 кв.м., кімнату 1-6 площею 7,4 кв.м., частину хліва літ «Б» площею 21,3 кв.м. та вбиральню літ «Г»; ОСОБА_1 залишити у власність 49/100 частини будинку з надвірними спорудами, а саме кімнату 1-1 площею 6,8 кв.м., кімнату 1-2 площею 19,5 кв.м., веранду літ «а» площею 12,7 кв.м., частину хліва літ «Б» площею 12,5 кв.м., погріб літ «Б/п», хлів літ «В». Виділити ОСОБА_2 в натурі у власність 1/2 частини земельної ділянки в АДРЕСА_1 , кадастровий № 3224610100:01:096:0052, площею 0,05 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та стягнути з відповідачки судові витрати по справі.
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Тетіївська державна нотаріальна контора Київської області, в якому просила визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом ВРІ 025768 та ВРІ 025771, які видані Тетіївською державною нотаріальною конторою 11 березня 2011 року на ім'я ОСОБА_2 та на ім'я ОСОБА_1 в частині визначення спадщини цілого житлового будинку АДРЕСА_1 .
Свої позовні вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх із позивачем батько ОСОБА_3 , після смерті якого вони прийняли спадщину, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 в рівних долях.
Зазначала, що нотаріусом при оформленні спадщини невірно було визначено спадкове майно, не було враховано того факту, що померлий ОСОБА_3 мав право лише на 1/2 частину даного житлового будинку, оскільки будинок належав їм з дружиною ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності і на день його смерті остання була жива.
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 06 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на житловий будинок в АДРЕСА_1 . Виділено в натурі у власність ОСОБА_2 , 50/100 від загальної площі житлового будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1 , що становить 53/100 вартості домоволодіння в цілому, а саме виділено: приміщення 1-3 площею 13,9 кв.м. вартістю 40 626,00 грн., приміщення 1-4 площею 10,2 кв.м. вартістю 29 812,00 грн., приміщення 1-5 площею 7,8 кв.м. вартістю 22 797, 00 грн., приміщення 1-6 площею 7,4 кв.м. вартістю 21 628,00 грн., всього по житловому будинку виділити 39,3 кв.м. загальною вартістю 114 863,00 грн.; із господарських будівель та споруд виділено 1/2 частину хліва літ. «Б» вартістю 22 810,50 грн., хлів літ. «В» вартістю 10 415,00 грн., та вбиральню літ. «Г» вартістю 6 695,00 грн., всього господарських будівель та споруд виділено на суму 39 920,50 грн.
Виділено в натурі у власність ОСОБА_1 , 50/100 від загальної площі житлового будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1 , що становить 47/100 вартості домоволодіння в цілому, а саме виділено: приміщення 1-1 площею 6,8 кв.м. вартістю 19 875,00 грн., приміщення 1-2 площею 19,5 кв.м. вартістю 56 994,00 грн., приміщення I площею 9,5 кв.м. вартістю 17 893,00 грн., приміщення II площею 3,2 кв.м. вартістю 6 027,00 грн., всього по житловому будинку виділено 39 кв.м. загальною вартістю 100 789,00 грн.; із господарських будівель та споруд виділено 1/2 частину хліва літ. «Б» вартістю 22 810,50 грн., та погреб літ. «Б/п» вартістю 15 555,00 грн., всього господарських будівель та споруд виділено на суму 38 365,50 грн.
ОСОБА_2 для ізольованого користування виділеними приміщеннями в житловому будинку в АДРЕСА_1 влаштувати окремий вхід до будинку та замурувати дверні прорізи з приміщення 1-3 до приміщення 1-2, з приміщення 1-4 до приміщення 1-1 , та з приміщення 1-6 до приміщення 1-1.
Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , 7 814,50 грн. компенсації у зв'язку з відхиленням від ідеальних часток поділу житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 079,40 грн. судових витрат.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Тетіївська державна нотаріальна контора Київської області,про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та просила скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що судом було безпідставно порушено принцип диспозитивності та було ухвалено судове рішення на користь ОСОБА_2 за межами його позовних вимог. Частки в спірному майні було судом виділено в натурі, однак в позовних вимогах ОСОБА_2 не вимагав виділити йому саме в натурі у власність відповідні частини, просив виділити саме у власність. Також судом виділено в натурі апелянту у власність відповідні частини, так як в первісному позові позивач просив лише залишити у власності ОСОБА_1 частини житлового будинку. Разом з тим, деякі приміщення, що були розподілені судом, взагалі не вказувались позивачем у його вимогах.
Апелянт зазначає, що виділена їй судом частка житлового будинку по площі є меншою від мінімально можливої площі однокімнатної квартири, встановленої положеннями п. 5.19 «ДБН В.2.2-15 :2019. Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення» нижньої межі площі у 28 кв.м., оскільки судом фактично виділено у власність ОСОБА_1 39 кв.м., з яких веранда та комора - 12,7 кв.м. Вказує, що фактично площа виділеної їй частини будинку складає 26,3 кв.м. (39 кв.м. - 12,7 кв.м. = 26,3 кв.м.).
Разом з тим, вказує, що при вивченні первісного позову було з'ясовано, що при видачі сторонам свідоцтв про право на спадщину не було враховано належності на праві власності Ѕ частини будинку ОСОБА_4 - матері сторін. А тому частки, що розподілені між сторонами порівну в розмірі по Ѕ будинку, не відповідають дійсності та без урахування частки ОСОБА_4 .
Посилається апелянт й на те, що судом розподілено земельну ділянку з кадастровим номером 3224610100010960052, якої не існує та в матеріалах справи відсутня землевпорядна та технічна документація, не було проведено технічну експертизу земельної ділянки чи проект поділу такої ділянки, що дало б суду першої інстанції можливість прийняти рішення щодо поділу спірної земельної ділянки між сторонами.
На адресу апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_2 , що датований 18 вересня 2020 року. Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 02 вересня 2020 року встановлено строк на подання відзиву - п'ять днів з дня отримання такої ухвали, відповідно до відмітки на зворотному повідомленні поштового відстеження №0318630387590 ( т. 2, ас. 136) ОСОБА_2 було отримано ухвалу про відкриття провадження 12 вересня 2020 року, а тому останнім днем подачі відзиву було 17 вересня 2020 року. Разом з тим, відзив підписано 18 вересня 2020 року та направлено засобами поштового зв'язку 21 вересня 2020 року, у зв'язку із вказаним відзив не приймається до розгляду апеляційним судом, оскільки порушено строк на його подання.
При апеляційному розгляді справи відповідач у справі ОСОБА_1 підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити, оскільки вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив їй у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщина за законом. При цьому судом проігноровано той факт, що вона та позивач, успадковуючи по 1/2 частині житлового будинку АДРЕСА_1 фактично позбавили іншого із подружжя - їх матір ОСОБА_4 права на її частку у спільному майні подружжя, а тому з врахуванням вказаних обставин, вона вважає що частка позивача у вказаному домоволодіння становила б ј частину, а не Ѕ з врахуванням того, що він не приймав спадщину після смерті матері, та не проживав із нею на час відкриття спадщини.
Також просила врахувати, що суд виділив їй приміщення, яке не відповідає вимогам ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинку. Основні положення», оскільки виділив їй приміщення загальною площею 39.0 кв.м. при цьому веранду становить 12.7 кв.м.,тому житлова частина із двох житлових кімнат 19,5 та 6.8 кв.м. є меншою ніж це передбачено для однокімнатної квартири. Просила скасувати рішення в частині виділу частки позивача із спільної часткової власності, відмовити у задоволенні його позовних вимог та задовольнити поданий нею позов у повному обсязі.
Позивач у справі ОСОБА_2 заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , та вважає їх безпідставними. Зазначає, що оформлення спадщини після смерті їх з відповідачкою батька здійснювалося ними спільно із живою на той час їх матір'ю ОСОБА_4 і в її присутності, саме за волею обох батьків дане домоволодіння було поділено між ними порівну. Про вказане свідчить і заява їх матері до нотаріуса, в які вона відмовилася від своє частки у спадщині на їх користь та не претендувала і на частку в даному домоволодінні, як інший із подружжя, що пережив померлого. Тому вважає висновку суду першої інстанції законним та обґрунтованим в частині відмовив у задоволенні позовних вимог.
В частині виділу його частки із спільної часткової власності то зазначає, що він пропонував відповідачці будь-який із варіантів поділу запропонований експертом, однак вона категорично не погоджується на поділ спадкового майна в рівних в частках, а тому він вважає, що суд обґрунтовано поділив вказане майно між ними та виділив йому Ѕ частину вказаного майна за варіантом, який потребує добудову тамбуру та замурування проходів між житловими кімнатами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_1 , позивача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 11 березня 2011 року є власниками житлового будинку АДРЕСА_1 в рівних долях відповідно по 1/2 частині кожен (т. 1 а.с.8,9,49).
Сторони по справі, будучи співвласниками вказаного домоволодіння, не змогли досягти згоди щодо порядку поділу вказаного будинку між ними, у зв'язку з чим позивач просив виділити його частку із спільної часткової власності.
Відповідно до ухвали суду судовими експертами Українського незалежного інституту судових експертиз була проведена судова оціночно-будівельна та будівельно-технічна експертизи житлового будинку АДРЕСА_1 , наданий висновок експертів № 111/11-2019 від 10 січня 2020 року (т. 2 а.с. 1-55). Згідно вказаного висновку судом встановлено, що поділ будинку між його співвласниками згідно з фактичним порядком його користування є можливим.
Тому вирішуючи вказаний спір між співвласниками, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для поділу житлового будинку та господарських споруд в будинку АДРЕСА_1 шляхом виділу позивачу та відповідачу в натурі, як окреме домоволодіння по 1/2 частині житлового будинку, а саме розділити будинок по варіанту № 3 розділу житлового будинку та варіанту № 4 розділу господарських споруд у висновку експертів від 10 січня 2020 року.
Вирішуючи спір за зустрічними позовними вимогами суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач у справі ОСОБА_1 , звернувшись до суду із зустрічними позовними вимогами у вересні 2018 року просила визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом ВРІ025768 та ВРІ025771, які видані Тетіївською державною нотаріальною конторою 11 березня 2011 року, тобто після спливу строку позовної давності, а тому відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог з підстав, передбачених ч.4 ст. 267 ЦК України.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову, поданого ОСОБА_2 та не в повному обсязі погоджується із мотивами відмови у задоволенні зустрічного позову виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності не відповідає з огляду на наступне.
Так, спірні правовідносини в частині вирішення зустрічного позову врегульовані нормами Книги шостої ЦК України.
Згідно ст.1216 Цивільного Кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1218 Цивільного Кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися в наслідок його смерті.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергового (ч.1 ст.1258 ЦК України). У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця (ч.1 ст.1261 ЦК України).
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, їх розмір може бути змінений за взаємною згодою усіх спадкоємців (ст.1267 ЦК України). Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі (ст.1278 ЦК України).
Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 "Про судову тактику у справах про спадкування" від 30.05.2008 року за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
У пункті 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 "Про судову тактику у справах про спадкування" від 30.05.2008 року роз'яснено, що при поділі спадщини між спадкоємцями необхідно врахувати правило частини першої ст.1278 ЦК України про те, що коли спадкодавець у заповіті не розподілив спадщину між спадкоємцями, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними. При розподілі такої спадщини необхідно застосовувати норми, що регулюють відповідні правовідносини спільної часткової власності.
Так, із матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 06 серпня 2010 року відділом РАЦС Тетіївського РУЮ Київської області (а.с. 99 зв.б. т.1). Заповіту щодо порядку розпорядження спадковим майном ОСОБА_3 не складав.
13 листопада 2010 року до Тетіївської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 звернулася його дочка ОСОБА_1 ( відповідачка у вказаній справі) та його син ОСОБА_2 ( позивач у вказаній справі), що підтверджується їх заявами (а.с.98 т.1). На підставі вказаних заяв Тетіївською державної нотаріальної конторою Київської області відкрито спадкову справу №400/2010, копія якої міститься матеріалах справи ( а.с.96-108 т.1).
Також із матеріалів справи вбачається, що цього ж дня - 13 листопада 2010 року, до Тетіївської державної нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася його дружина ОСОБА_4 . Зазначеною заявою вона відмовилася від своєї частки у спадковому майні померлого. Крім того, в цій же заяві ОСОБА_4 зазначила, що їй роз'яснено положення ст.. 60, 673, 65 Сімейного кодексу України та ст.. 229-235, 1241, 1273 ЦК України і вона підтвердила, що спадкове майно належало на праві особистої власності чоловіку та вона не претендувала на видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному сумісному майні подружжя (а.с.97 зв.б т.1).
Також із матеріалів спадкової справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про право особистої власності на будівлі, виданого 29 березня 1968 року житловий будинок, що був предметом спадкування в АДРЕСА_2 ) був зареєстрований за ОСОБА_3 , як одноосібним власником (а.с.102 т.1).
Згідно до реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Тетіївським міжміським бюро технічної інвентаризації 03 березня 2011 року, домоволодіння належало ОСОБА_3 (а.с. 102 зв.б. та 103 т.1)
Також із матеріалів справи вбачається, що 11 березня 2011 року державним нотаріусом Тетіївської державної нотаріальної контори Січкарук М.В. видано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом по 1/2 частині кожному на спадщину після померлого ОСОБА_3 , що складається з житлового будинку з відповідними спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_3 ) (а.с.106, 107 зв.б. т.1).
З урахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку, що позивач та відповідач у справі, як спадкоємці першої черги, успадкували спірний житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_3 ) в рівних частках - по Ѕ частині, а тому вимоги ОСОБА_1 за зустрічним позовом про незаконність набуття ОСОБА_2 права на Ѕ частину вказаного будинку є безпідставними по суті та не підлягали задоволенню, саме із вказаних підстав, а не за пропуском строку позовної давності. Оскільки відмова в задоволенні позовних вимог із підстав пропуску строку позовної давності можлива лише до обґрунтованої вимоги.
Наведені вище обставини, ураховуючи положення ст. 376 ЦПК України, дають апеляційному суду підстави змінити рішення районного суду в частині вирішення зустрічного позову та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову за недоведеністю заявлених вимог.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині неправильності рішення суду першої інстанції про порядок виділу Ѕ частини, що належить учасникам спільної часткової власності сторін у домоволодінні АДРЕСА_1 , то колегія суддів вважає рішення місцевого суду законним, обґрунтованим та таким, що ухвалено з дотриманням норм матеріального права без порушення норм процесуального законодавства.
Так, загальні умови розподілу спільного майна встановлені нормами глави 26 Розділу І ЦК України.
Згідно із ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є, зокрема, вимога про виділ частки позивача ОСОБА_2 із домоволодіння АДРЕСА_1 .
Також при розгляді справи встановлено, що частки обох сторін у спільній власності є рівними і сторонами не досягнуто згоди щодо порядку виділу часток із вказаного домоволодіння.
З метою визнання вартості часток та можливих варіантів виділу вказаного майна, 24 червня 2019 року місцевим судом у вказаній справі призначено судову будівельно-технічну експертизу.
10 січня 2020 року на підставі ухвали Тетіївського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року судовими експертами Українського незалежного інституту судових експертиз проведена судова оціночно-будівельна та будівельно-технічна експертизи житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі якої визначено кілька варіантів розділу житлового будинку та господарських споруд в натурі, визначена вартість житлового будинку в цілому та кожної з виділених частин, вартість господарських споруд та надано рекомендації для забезпечення ізольованого користування приміщеннями (а.с.1-55 т.2).
Оцінивши наведений висновок експертів за результатами проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи за правилами ст. 89 ЦПК України, суд першої інстанції не знайшов обставин, які б дозволяли відхилити даний висновок, технічні помилки, на які вказує відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 , суд до уваги не взяв, оскільки вони не вплинули на результати проведеної експертизи.
Вирішуючи між сторонами спір щодо порядку виділу майна позивача суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для поділу житлового будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1 шляхом виділу позивачу та відповідачу в натурі, як окреме домоволодіння по 1/2 частині житлового будинку, а саме розділити будинок по варіанту № 3 розділу житлового будинку та варіанту № 4 розділу господарських споруд у висновку експертів від 10.01.2020 року, оскільки сторони в добровільному порядку не дійшли згоди щодо варіанту розділу будинку. Вказаний варіант є найбільш близький до поділу вказаного домоволодіння до часток сторін та при цьому судом виділено позивачу частину домоволодіння, яка потребує здійснення будівельних робіт з приводу чого він не заперечував.
Верховний Суд України у постанові від 03 квітня 2013 року в справі № 6-12цс13 дійшов висновок, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).
Крім того, Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року в справі № 6-1443цс16 дійшов висновку висновок, що "виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно".
Згідно з ДБН В.2.2-15-2005 "Будинки і споруди. Житлові будинки." у квартирах повинні бути передбачені такі приміщення: житлові кімнати і підсобні приміщення - кухня, передпокій, санвузли, внутрішньоквартирні коридори, вбудовані комори, антресолі, літні приміщення тощо (пункт 2.22).
Площа загальної кімнати в однокімнатній квартирі повинна бути не меншою 15 кв. м, в інших квартирах - не менше 17 кв. м. Мінімальна площа спальні на одну особу - 10 кв. м, на дві - 14 кв. м. Мінімальна площа кухні в однокімнатній квартирі - 7 кв. м, у дво- та більше кімнатних - 8 кв. м (пункт 2.24).
Згідно до рішення місцевого суду відповідачці у справу виділено приміщення на підставі висновку від 10 січня 2020 року № 111/11-2019 судової будівельно-технічної експертизи, проведеної експертами Українського незалежного інституту судових експертиз, приміщення 1-1 площею 6,8 кв.м. вартістю 19 875,00 грн., приміщення 1-2 площею 19,5 кв.м. вартістю 56 994,00 грн., приміщення I площею 9,5 кв.м. вартістю 17 893,00 грн., приміщення IIплощею 3,2 кв.м. вартістю 6 027,00 грн., всього по житловому будинку виділено 39 кв.м. загальною вартістю 100 789,00 грн., тобто житлове приміщення 1-2 площею 19.5 кв.м. відповідає розмірі житлового приміщення необхідного для облаштування житлової кімнати, а решта приміщень, з врахуванням їх площ, є необхідними для влаштування кухні та санвузла.
Тому вказані доводи апелянта не спростовують законність та обґрунтованість ухваленого рішення у частині вирішення судом першої інстанції первісних вимог ОСОБА_2 .
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Рішення суду в цій частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 06 липня 2020 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Тетіївська державна нотаріальна контора Київської області про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину змінити виклавши його у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Тетіївського районного суду Київської області від 06 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 30 жовтня 2020 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв