ЄУНС № 759/4117/20 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Справа № 11-кп/824/3475/2020
Категорія ст. 331 КПК України
27 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7 , який приймає участь у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв?язку з ДУ «Київський слідчий ізолятор»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
ОСОБА_7 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Октябрське Чунського району Іркутської області РФ, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий,
на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 10 вересня 2020 року у кримінальному провадженні №12020100080000511,
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 10 вересня 2020 року задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів з утриманням в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України до 08 листопада 2020 року включно.
Таке рішення, з урахуванням стадії судового розгляду, тяжкості злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 та даних про його особу, суд мотивував тим, що продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме переховування від суду, незаконного впливу на потерпілого і свідків, вчинення іншого злочину, та інші більш м'які запобіжні заходи не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , посилаючись на порушення судом вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.
Як вважає апелянт, суд, задовольнивши клопотання прокурора, яке було подано в день судового засідання, тобто з порушенням вимог ч. 1 ст. 199 КПК України, необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу та взагалі не розглянув питання щодо можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, а саме у вигляді домашнього арешту. Поза увагою суду залишилося те, що він має постійне місце проживання та в умовах перебування у слідчому ізоляторі, де не надається належне лікування, погіршився стан його здоров'я.
Обвинувачений також звертає увагу на те, що суд продовжив йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на максимальний термін, хоча повинен провести і завершити судовий розгляд у розумні строки.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, заперечення прокурора щодо апеляційного прохання, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд першої інстанції незалежно від наявності клопотань зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно з абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
За змістом ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Системний аналіз положень ст. 331 КПК України у взаємозв'язку з визначеним кримінальним процесуальним законом порядком застосування, зміни, продовження запобіжних засобів дає підстави для висновку про те, що сторона обвинувачення не позбавлена можливості порушувати під час судового розгляду перед судом питання про продовження тримання під вартою обвинуваченого, тобто доцільності продовження такого запобіжного заходу, якщо судове провадження не було завершено до його спливу. Водночас за змістом ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду сторони мають право заявляти клопотання про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Таким чином, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як убачається з матеріалів провадження, Святошинським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Суд першої інстанції, досліджуючи питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, з урахуванням доводів прокурора, викладених у клопотанні, щодо наявності достатніх підстав для продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, визнавши при цьому наявність високої ймовірності переховування ОСОБА_7 від суду, вчинення незаконного впливу на потерпілого і свідків, а також вчинення іншого кримінального правопорушення, дійшов висновку, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може завадити спробам обвинуваченого вчиняти дії щодо перешкоджання здійсненню правосуддя, отже відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт та прийняв рішення про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
З таким висновком суду погоджується і колегія суддів, оскільки вважає, що судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Враховуючи характер висунутого ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, який поєднаний із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, але має підвищений ступінь суспільної небезпеки, наявність якої потребує забезпечення не лише прав ОСОБА_7 , але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, а також тяжкість покарання, яка загрожує обвинуваченому у разі визнання винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні та всі наявні в матеріалах провадження дані про його особу, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_7 може переховуватися від суду, такий ризик не зменшився і виправдовує подальше його тримання під вартою.
З огляду на попередні судимості ОСОБА_7 , які не погашені на час вчинення інкримінованого йому злочину, враховуючи стадію судового розгляду, з великою ймовірністю також існують ризики вчинення іншого кримінального правопорушення та незаконного впливу на потерпілого і свідків.
За вказаних обставин застосування більш м'якого запобіжного заходу, на переконання колегії суддів, не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії.
Доводи обвинуваченого про те, що значно погіршився стан його здоров'я та в умовах перебування у слідчому ізоляторі він не отримує належного лікування нічим не підтверджені, оскільки суду не були надані жодні відомості про те, що за станом здоров'я ОСОБА_7 не може утримуватися під вартою.
Посилання ОСОБА_7 на те, що суд не дослідив доводи сторони захисту щодо доцільності зміни йому запобіжного заходу на домашній арешт та задовольнив немотивоване клопотання прокурора, не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються на матеріалах провадження та суперечать зафіксованим у журналі та на технічному носії інформації даним перебігу судового засідання, які переконливо свідчать, що суд першої інстанції при вирішенні питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, вирішуючи з цього приводу клопотання сторони обвинувачення та сторони захисту, дотримав вимог ст. 22 КПК України. При цьому відомості про те, що від часу прийняття рішення про обрання запобіжного заходу ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою зменшилися ризики, які врахував суд, в провадженні відсутні.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при прийнятті судом рішення про продовження тримання обвинуваченого під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не встановила.
За вказаних обставин колегія суддів вважає, що ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 10 вересня 2020 року є законною, обґрунтованою і вмотивованою, тому апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 10 вересня 2020 року, якою ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів з утриманням в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України до 08 листопада 2020 року включно - без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня оголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_________________ __________________ __________________
ОСОБА_4 ОСОБА_3 ОСОБА_2