Справа № 754/6382/20 Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3414/2020 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
іменем України
22 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю: прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника -адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 8 вересня 2020 року, -
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 8 вересня 2020 року задоволено клопотання прокурора та продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 строком на 2 місяці, тобто до 6.11.2020 року.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину під час іспитового строку, у разі доведення вини обвинуваченого, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 6 років, продовжують існувати ризики, що він може ухилятися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення. Крім того, ОСОБА_7 не визнає своєї вини в інкримінованому йому злочині, у зв'язку з чим може впливати на потерпілого, свідка, які ще не допитані, тому передбачені ч. 1 ст. 177 КК України, більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не забезпечить дотримання обвинуваченим процесуальних обов'язків під час судового розгляду.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції,як незаконну. Обґрунтована тим, що суд першої інстанції незаконно продовжив запобіжний захід ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою, зважаючи на відсутність законних підстав тримання останнього під вартою. Зокрема, апелянт із посиланням на практику Європеського суду з прав людини, вказує на те, що прокурором не наведено жодного доказу, що існують ризики вчинення ОСОБА_7 втечі, перешкоджання здійсненню кримінального провадження.
Твердження прокурора про наявність ризиків, передбачених КПК України, є нічим не обґрунтованими, оскільки не можливо зважати лише на ризик щодо ступеню тяжкості можливого покарання. Зазначає, що суд безпідставно продовжив строк триманні під вартою ОСОБА_7 на підставі заявленого (усного) клопотання прокурора, грубо порушивши вимоги КПК України. Вважає, що на даний час відсутні будь-які ризики, визначені ст. 177 КПК України, оскільки обвинувачений не має наміру переховуватись від суду, незаконно впливати на свідка, потерпілого чи перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином.
Заслухавши доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до матеріалів провадження, 08 вересня 2020 року під час судового розгляду по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, прокурор заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з наданням обґрунтування про те, що продовжують існувати ризики, які були підставою для обрання та продовження ОСОБА_7 строків тримання під вартою.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 8 вересня 2020 року продовжено строк тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 до 6 листопада 2020року з утриманням в ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р., рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991р.).
Колегія суддів вважає, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Під час розгляду клопотання прокурора суд першої інстанції, не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винуватості обвинуваченого в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, який відноситься до тяжких злочинів, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому в разі визнання його винним, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, дійшов висновку, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати, зокрема судовому розгляду. Так, на даний час існування обґрунтованого обвинувачення вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину перевіряється судом, на даний час з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами не закінчені. Відносно обвинуваченого продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, колегія суддів погоджується, що під час розгляду клопотання прокурора суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений зможе переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка або вчинити інше кримінальне правопорушення. ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких кримінальних правопорушень, які мають високий ступінь суспільної небезпеки та за який, в разі визнання його винуватим, може бути засудженим до позбавлення волі на тривалий термін.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також його твердження, що стороною обвинувачення не доведено, що заявлені ризики не зменшились або з'явились нові обставини, колегія суддів вважає безпідставними. При розгляді клопотання прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 та встановлена наявність ризиків, визначених ст. 177 КПК України.
Апеляційні доводи захисника під час перегляду ухвали суду першої інстанції, про необхідність її скасування, з огляду необґрунтованості та незаконності, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються матеріалами справи.
За наявності встановлених ризиків, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_7 перебувати на волі, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, оскільки відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні.
За таких обставин доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на наявних матеріалах провадження.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення, у зв'язку з чим апеляційна скарга захисника до задоволення не підлягає.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 8 вересня 2020 року про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: