Справа № 757/10417/19 Головуючий 1 інстанція - Литвинова І.В.
Провадження № 22-ц/824/6129/2020 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.
іменем України
21 жовтня 2020 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді: Суханової Є.М.,
суддів: Гуля В.В., Сержанюка А.С.
за участю секретаря: Гордієнко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Северина Юрія Петровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про відновлення становища, яке існувало до порушення припинення правовідношення,-
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Северина Юрія Петровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про відновлення становища, яке існувало до порушення припинення правовідношення.
Свої вимоги обґрунтовують тим, що 11 липня 2013 року ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Камбіо» укладено кредитний договір № 982ф/01-2013 про надання кредиту у сумі 3 130 000, 00 грн на споживчі потреби, зі сплатою за користування кредитом 18, 5 % річних, строком повернення кредиту визначено 30 листопада 2015 року /а. с. 12-13/.
У якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості за кредитним договором, банком укладено з ОСОБА_3 договір іпотеки від 11 липня 2013 року щодо квартири АДРЕСА_1 та парковочне місце № 1 у цокольному поверсі блокованого секційного житлового будинку літ. А-5, що знаходиться за цією ж адресою, та ОСОБА_1 - договір поруки б/н від 11 липня 2013 року і договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) б/н від 20 серпня 2014 року, відповідно до якого предметом забезпечення виступають належні заставодавцю майнові права - право вимоги грошових коштів по договору № 20-306 строкового банківського вкладу (депозиту) «CLASSIC-НАКОПИЧУВАЛЬНИЙ» від 11 липня 2013 року (а. с. 15, 16, 17-18, 19, 20-35).
Постановою Правління Національного банку України від 19 серпня 2014 року № 510/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» шляхом призначення куратора», і заборонено банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки; зобов'язано банк здійснювати розрахунки у національній валюті виключно через кореспондентський рахунок № НОМЕР_1 , який відкритий в Національному банку України /а. с. 103-104/.
Зазначила, що 11 вересня 2014 року вона за погодженням з позичальником ОСОБА_2 , у зв'язку із погіршенням майнового стану останньої та з метою недопущення нарахування банком пені, внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, звернулася до банку із заявою про направлення належних їй грошових коштів, які були розміщені у банку, відповідно до депозитного договору та передані у заставу банку на підставі договору застави майнових прав у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 130 000, 00 грн (а. с. 36, 37-48).
Цього ж дня, 11 вересня 2014 року банк виконав вимоги заяви ОСОБА_1 і перерахував з її рахунку на рахунок позичальника - ОСОБА_2 суму у розмірі 3 130 000, 00 грн, якими погашено заборгованість за основною сумою кредиту і окремо за проценти - 01 вересня 2014 року 49 179, 59 грн, 03 вересня 2014 року 3 172, 88 грн, 11 вересня 2014 року 12 691, 51 грн.
Постановою Правління Національного банку України від 25 вересня 2014 року за № 603/БТ ПАТ «Банк Камбіо» віднесено до категорії проблемних і запроваджено обмеження у діяльності Банку, зокрема, погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями Банку, мало прийматись тільки в грошовій формі (крім набуття права власності на об'єкти застави) за погодженням із куратором банку /а. с. 96-98/.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 04 грудня 2014 року № 782 «Про віднесення ПАТ «Банк Камбіо» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 04 грудня 2014 року прийнято рішення № 140 про запровадження з 05 грудня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк Камбіо».
Вказала, що їй випадково стало відомо з відкритих джерел мережі Інтернет, а саме з паспорту відкритих торгів (аукціону) з продажу прав вимоги ПАТ «Банк Камбіо», запланованих на 11 березня 2019 року, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомляє про проведення відкритих торгів (голландського аукціону) з продажу наступних активів, що обліковуються на балансі ПАТ «Банк Камбіо», а саме (в тому числі) прав вимоги за кредитним договором 982ф/01-2013 від 11 липня 2013 року, укладеним з фізичною особою, в забезпечення якого передано квартиру, загальною площею 141,4 кв м, житловою площею 82, 0 кв м, що розташована за адресою АДРЕСА_2 та парковочне місце площею 46, 4 кв. м. у цокольному поверсі блокованого секційного житлового будинку, що розташоване за адресою АДРЕСА_2 , з номером лоту: F31GL38733 за початковою (стартовою ціною) 5 592 152, 33 грн та мінімальною - 1 118 430, 47 грн (а. с. 49-50, 51-52).
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Северина Юрія Петровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про відновлення становища, яке існувало до порушення припинення правовідношення - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції апелянт ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним та всебічним дослідженням всіх обставин справи та невідповідності висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилався на те, що судом першої інстанціїне досліджено всі докази по справі, а саме не надав належної оцінки випискам по особистим рахункам щодо погашення заборгованості за договором позики поручителя.
Окрім того, зазначила, що дії Уповноваженої особи Фонду, щодо перевірки правочинів поза законодавчо встановленими строками, а також акт комісії з перевірки правочинів на предмет нікчемності від 18.07.2018 року та наказ №109 від 18.07.2018 року суперечать нормам чинного законодавства, оскільки перевірка правочинів на предмет нікчемності відповідно до ст.. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» здійснюється протягом дії тимчасової адміністрації, а не ліквідації.
Тому просить рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовільнити повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом першої та апеляційної інстанції було встановлено, що 11 липня 2013 року ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Камбіо» укладено кредитний договір № 982ф/01-2013 про надання кредиту у сумі 3 130 000, 00 грн на споживчі потреби, зі сплатою за користування кредитом 18, 5 % річних, строком повернення кредиту визначено 30 листопада 2015 року (а. с. 12-13).
У якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості за кредитним договором, банком укладено з ОСОБА_3 договір іпотеки від 11 липня 2013 року щодо квартири АДРЕСА_1 та парковочне місце № 1 у цокольному поверсі блокованого секційного житлового будинку літ. А-5, що знаходиться за цією ж адресою, та ОСОБА_1 - договір поруки б/н від 11 липня 2013 року і договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) б/н від 20 серпня 2014 року, відповідно до якого предметом забезпечення виступають належні заставодавцю майнові права - право вимоги грошових коштів по договору № 20-306 строкового банківського вкладу (депозиту) «CLASSIC-НАКОПИЧУВАЛЬНИЙ» від 11 липня 2013 року (а. с. 15, 16, 17-18, 19, 20-35).
Постановою Правління Національного банку України від 19 серпня 2014 року № 510/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» шляхом призначення куратора», і заборонено банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки; зобов'язано банк здійснювати розрахунки у національній валюті виключно через кореспондентський рахунок № НОМЕР_1 , який відкритий в Національному банку України /а. с. 103-104/.
Також встановлено, що 11 вересня 2014 року ОСОБА_1 за погодженням з позичальником ОСОБА_2 , у зв'язку із погіршенням майнового стану останньої та з метою недопущення нарахування банком пені, внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, звернулася до банку із заявою про направлення належних їй грошових коштів, які були розміщені у банку, відповідно до депозитного договору та передані у заставу банку на підставі договору застави майнових прав у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 130 000, 00 грн (а. с. 36, 37-48).
Постановою Правління Національного банку України від 25 вересня 2014 року за № 603/БТ ПАТ «Банк Камбіо» віднесено до категорії проблемних і запроваджено обмеження у діяльності Банку, зокрема, погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями Банку, мало прийматись тільки в грошовій формі (крім набуття права власності на об'єкти застави) за погодженням із куратором банку (а. с. 96-98).
На підставі постанови Правління Національного банку України від 04 грудня 2014 року № 782 «Про віднесення ПАТ «Банк Камбіо» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 04 грудня 2014 року прийнято рішення № 140 про запровадження з 05 грудня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк Камбіо».
16 липня 2018 року банком видано наказ № 108, яким було створено комісію для підготовки, аналізу та узагальнення аналітичної інформації щодо правочинів укладених Банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації Банку, які можуть містити ознаки нікчемності (а. с. 109-110).
За результатами проведеної перевірки 18 липня 2018 року складено Акт комісії з перевірки правочинів. У даному Акті Комісія зробила висновок, що окремим кредиторам було надано переваги (пільги), не передбачені для них Законом, у тому числі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , шляхом відступлення права вимоги за кредитним договором.
Встановлено, що позивачу випадково стало відомо з відкритих джерел мережі Інтернет, а саме з паспорту відкритих торгів (аукціону) з продажу прав вимоги ПАТ «Банк Камбіо», запланованих на 11 березня 2019 року, який розміщено за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомляє про проведення відкритих торгів (голландського аукціону) з продажу наступних активів, що обліковуються на балансі ПАТ «Банк Камбіо», а саме (в тому числі) прав вимоги за кредитним договором 982ф/01-2013 від 11 липня 2013 року, укладеним з фізичною особою, в забезпечення якого передано квартиру, загальною площею 141,4 кв м, житловою площею 82, 0 кв м, що розташована за адресою АДРЕСА_2 та парковочне місце площею 46, 4 кв м у цокольному поверсі блокованого секційного житлового будинку, що розташоване за адресою АДРЕСА_2 , з номером лоту: F31GL38733 за початковою (стартовою ціною) 5 592 152, 33 грн та мінімальною - 1 118 430, 47 грн (а. с. 49-50, 51-52).
Залишаючи без задоволення позов ОСОБА_1 ,суд першої інстанції виходив з того, що позов є не обґрунтований, тому, що реальне надходження коштів на рахунок банку не відбувся, а тому і не відбулося виконання спірного правичону.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України.
У відповідності з частиною першою ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що були встановлені договором.
Частиною другою ст. 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України.
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першої ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з ст. 216 Цивільний кодекс України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсності.
Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Правління Національного банку України від 19 серпня 2014 року № 510/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ «Банк Камбіо» шляхом призначення куратора», яка визнана такою, що втратила чинність, на підставі Постанови Правління Національного банку України від 25 вересня 2014 року № 603/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Камбіо» до категорії проблемних /а. с. 96-98/, було:
- заборонено банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки;
- зобов'язано банк здійснювати розрахунки у національній валюті виключно через кореспондентський рахунок № НОМЕР_1 , який відкритий в Національному банку України.
Постановою Правління Національного банку України від 25 вересня 2014 року № 603/БТ ПАТ «Банк Камбіо» віднесено до категорії проблемних, запроваджено певні обмеження у діяльності Банку, зокрема погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями Банку, мало прийматись тільки в грошовій формі (крім набуття права власності на об'єкти застави) за погодженням із куратором Банку.
З урахуванням обмежень, встановлених постановою Правління НБУ №510/БТ від 19 серпня 2014 року, саме з консолідованого кореспондентського рахунку мали б списуватись кошти під час проведення транзакцій з перерахування коштів з рахунків клієнтів банку, і саме на цьому рахунку кошти мали б відображатись у разі їх фактичного надходження.
Погашення ж заборгованості за кредитними договорами, укладеними між банком та боржником, відбувалось за рахунок коштів поручителя, зважаючи на те, що перерахування коштів здійснювалось в межах банку, в період неспроможності виконання ним своїх грошових зобов'язань (11 вересня 2014 року, у період чинності постанови Правління Національного банку України від 19 серпня 2014 року № 510/БТ), без залучення реальних коштів на погашення кредиту, а тому таким погашенням було порушено суть та мету встановлених постановою правління Національного банку України № 603/БТ від 25 вересня 2014 року обмежень щодо прийняття погашення заборгованості виключно у грошовій формі.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції, бере до уваги висновок зроблений Верховним Судом та викладеному у постанові від 26 липня 2018 року у справі № 911/954/16, з огляду на законодавче визначення їх саме як «критеріїв для визначення нікчемними договорів (правочинів)», вважає, що здійснюючи судовий контроль на предмет нікчемності правочинів за ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», судам належить перевіряти усі критерії визначені законодавцем відповідно до даної норми.
Відповідно до приписів пункту 1 частини третьої ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема, у разі, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.
Колегія суддів, звертає свою увагу на те, що погашення заборгованості за кредитним договором відбувалось за рахунок депозитних коштів, зважаючи на те, що перерахування коштів проводилось в межах банку, в період очевидної неспроможності виконання ним своїх грошових зобов'язань, без залучення реальних коштів на оплату договору.
Отже, таким погашенням було порушено суть та мету встановлених постановою Правління Національного банку України № 510/БТ від 19 серпня 2014 року обмежень щодо прийняття розрахунків за договорами виключно через кореспондентський рахунок НБУ.
Оскільки здійснення розрахунку за вищезазначеними договорами відбулося у межах банку, реального надходження коштів на рахунок банку не відбулося, а було здійснено коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань.
Крім того, сама лише наявність умови у договорах щодо подальшої оплати не дає підстави вважати правочин оплаченим, в даному випадку навіть за наявності відмітки банку про проведення банківської операції без належного урахування наведеного вище.
Враховуючи реальну спроможність банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами (вкладниками), пряму заборону використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки, обов'язок здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у Національному банку України, 11 вересня 2014 року відбулось передчасне звернення стягнення на предмет застави без направлення коштів на кореспондентський рахунок Національного банку України.
Таким чином, незважаючи на те, що у банку були підтверджені низькі показники ліквідності, а Кредитний договір уже був забезпечений згідно договорів іпотеки, строк виконання Кредитного зобов'язання не настав, відбулось умовне звернення стягнення на предмет застави - яке фактично було безоплатним відступленням права вимоги за Кредитним договором, без реального надходження грошових коштів.
Отже колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції вирішуючи даний спір дійшов до обґрунтованого висновку, що заборгованість за кредитними договорами, укладеними між банком та боржником, відбувалось за рахунок коштів поручителя, зважаючи на те, що перерахування коштів здійснювалось в межах банку, в період неспроможності виконання ним своїх грошових зобов'язань (11 вересня 2014 року, у період чинності постанови Правління Національного банку України від 19 серпня 2014 року № 510/БТ), без залучення реальних коштів на погашення кредиту, а тому таким погашенням було порушено суть та мету встановлених постановою правління Національного банку України № 603/БТ від 25 вересня 2014 року обмежень щодо прийняття погашення заборгованості виключно у грошовій формі.
Колегія суддів, апеляційної інстанції враховуючи вище викладене, погоджується з висновком суду першої інстанції, який відповідає обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а саме те, що реальне надходження коштів на рахунок банку не відбулося, а тому і не відбулося виконання спірного правочину.
Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, а докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статтей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.
Тому, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
РішенняПечерського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Є.М. Суханова
Судді: В.В. Гуль
А.С. Сержанюк