Справа №755/15872/19
Провадження № 22-ц/824/2676/2020
іменем України
28 вересня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Суханової Є.М.,
суддів: Березовенко Р.В. Лівінський С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії Акціонерного товариства «Укрексімбанк» у м. Житомир на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року по справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Корольовський відділ державної виконавчої служби м. Житомир Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії Акціонерного товариства «Укрексімбанк» у м. Житомир, на дії державного виконавця, -
У жовтні 2019 року заявник ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із скаргою, заінтересовані особи: Корольовський відділ державної виконавчої служби м. Житомир Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії Акціонерного товариства «Укрексімбанк» у м. Житомир, на дії державного виконавця.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Корольовський відділ державної виконавчої служби м. Житомир Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в м. Житомир, на дії державного виконавця - прийнято до провадження суду першої інстанції.
Зупинено стягнення на підставі виконавчих документів № 755/29831/14 та № 2-3066/11 до набрання судовим рішенням у дані справі законної сили.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, апелянтом Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії Акціонерного товариства «Укрексімбанк» у м. Житомир подано до суду апеляційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просили скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року в частині зупинення стягнення на підставі виконавчих документів № 755/29831/14 та № 2-3066/11 до набрання судовим рішенням у дані справі законної сили.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що висновки суду першої інстанції є хибними, зроблені без урахування дійсних обставин справи. Зазначають, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваної ухвали було порушено вимоги норм ЦПК України, та Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши надані матеріали, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до змісту принципів верховенства права та пропорційності, ст.ст. 10, 11 ЦПК України, норми цивільного процесуального права мають застосовуватися судом відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., та практики Європейського суду з прав людини як джерела права, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Постановляючи ухвалу про зупинення в частині стягнення на підставі виконавчих листів №755/29831/14 та №2-3066/11 до набрання судовим рішення у справі №755/15872/19 законної сили, суд першої інстанції виходив з того, що скаржник звернувся до суду з вимогами щодо визнання дій старшого державного виконавця Королівського відділу державної виконавчої служби м. Житомир Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Журавель О.В. незаконними, а також, скасування даної постанови про відкриття виконавчого провадження, а тому невжиття вказаних у клопотанні заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав скаржника.
З такими висновками колегія суддів не погоджується, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно зі змістом чинного ЦПК України розгляд таких заяв відноситься до розділу VII. Судовий контроль за виконанням судових рішень.
Разом із тим, згідно з роз'ясненнями пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеними у п. 15 постанови від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою від 03 червня 2016 року № 4), при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду. Разом із тим до завершення розгляду скарги при наявності для цього підстав суд може зупинити стягнення на підставі виконавчого листа (п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»).
Статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано питання зупинення вчинення виконавчих дій, і це питання відноситься виключно до компетенції державного виконавця.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Згідно зі ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8, 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії зазначених обставин, а у випадках, передбачених пунктами 2, 3 і 5 частини першої статті 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті.
Як вбачається зі змісту вимог скарги, предметом оскарження є, дії державного виконавця щодо примусового виконання виконавчого листа №2-3066/11, а не оскарження самого виконавчого документа.
Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції, постановляючи Оскаржувану ухвалу в частині зупинення стягнення на підставі виконавчих документів №755/29831/14 та №2-3066/11 до набрання судовим рішенням у справі №755/15872/19 законної сили, порушив вимоги норм ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження», та вийшов за межі наданих законом повноважень суду.
Колегія суддів, також звертає увагу на те, що не зважаючи на відсутність правового механізму зупинення стягнення на підставі виконавчого листа, нормами чинного законодавства передбачено, що виконавець може зупинити стягнення на підставі виконавчого листа за наявності відповідного рішення суду, однак таке зупинення можливо лише до розгляду того чи іншого питання по суті, що не було враховано судом першої інстанції.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (п. 47 рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України» (DIYA 97 v. UKRAINE)», заява № 19164/04).
Як зазначалося, предметом оскарження в цій апеляційній скарзі є ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 03.10.2019 у справі №755/15872/19 в частині рішення про зупинення стягнення на підставі виконавчих документів.
Таким чином, оскільки ухвала суду щодо зупинення стягнення за виконавчим листом постановлена судом першої інстанції з перевищенням передбачених законом процесуальних повноважень, то вона підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. 7, 355, 356, 391 ЦК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії Акціонерного товариства «Укрексімбанк» у м. Житомир задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року в частині зупинення стягнення скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволені заяви ОСОБА_1 про зупинення стягнення на підставі виконавчих документів №755/29831/14 та 2-3066/11 до набрання судовим рішення у справі №755/15872/19 законної сили - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий: Є.М. Суханова
Судді Р.В. Березовенко
С.М. Лівінський