справа № 757/61857/19-ц
головуючий у суді І інстанції Волкова С.Я.
провадження № 22-ц/824/8042/2020
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
28 вересня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Волошиної В.М., Слюсар Т.А.,
за участю секретаря судового засідання Сердюк К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шишкіна Віталія Миколайовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 квітня 2020 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення процентів та інфляційних збитків, -
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до АТ КБ «ПриватБанк», у якому просила стягнути нараховані проценти за договором у розмірі 293 746 грн 20 коп., інфляційні збитки у розмірі 371 521 грн 44 коп., а всього 665 267 грн 64 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (який є правонаступником АТ КБ «ПриватБанк») було укладено договір № SAMDN01000726462201, за яким позивач передала банку 330 000 грн.
Позивач звернулася до відповідача та повідомила про намір розірвати договір, отримати суму вкладу, нараховані проценти, що зроблено не було.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у справі № 201/7671/14-ц від 13 травня 2016 року з ПАТ «КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDN01000726462201 від 13 червня 2012 року було стягнуто 417 065 грн 75 коп., що складаються з суми вкладу у розмірі 330 000 грн., процентів за договором у розмірі 87 065 грн 75 коп.;
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 травня 2016 року було стягнуто інфляційні збитки, а проценти, стягнуті судом, були нараховані за період з 13 червня 2013 року по 01 грудня 2014 року.
Не виконання рішення суду стосовно повернення вкладу є підставою для подальшого нарахування процентів. Втім ані основний борг, ані проценти відповідачем не сплачені, невиконання рішення суду є підставою для подальшого нарахування процентів, які нараховуються за період з 02 грудня 2014 року по 10 листопада 2019 року за 1805 днів на суму вкладу, та інфляційних збитків, які нараховуються за період з грудня 2014 року по жовтень 2019 року включно.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 квітня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 проценти за договором № SAMDN01000726462201 від 13 червня 2012 року у розмірі 8 066 грн 45 коп., інфляційні збитки у розмірі 101 046 грн., а всього - 109 112 грн 45 коп.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави суму судового збору у розмірі 1 091 грн 12 коп.
Суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що рішення суду про повернення вкладу не виконано, вклад у розмірі 330 000 грн не повернуто на день звернення до суду 22 листопада 2019 року, тому враховуючи заяву відповідача про застосування позовної давності, позовні вимоги про стягнення інфляційних збитків підлягають задоволенню у розмірі 101 04 грн за період з 22 грудня 2016 року по 31 жовтня 2019 року та позовні вимоги про стягнення процентів за користування вкладом підлягають задоволенню за період з 02 грудня 2014 року по 10 листопада 2019 року у розмірі 8 066 грн 45 коп., враховуючи накази АТ КБ «ПриватБанк», якими була встановлена відсоткова ставка по вкладу на вимогу у розмірі 1 % період з 02 грудня 2014 року по 03 травня 2015 року та у розмірі 0,01 % за період з 04 травня 2015 року по 10 листопада 2019 року,
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Шишкін В.М. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 квітня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у оскаржуваному рішенні мають місце невідповідність висновків суду матеріалам справи та неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, а саме:
умови додаткової угоди до договору від 28 серпня 2013 року в частині визначення процентної ставки у розмірі 18% на момент звернення до суду були чинними та підлягали застосуванню;
строк позовної давності було застосовано неправильно, оскільки стягнуто інфляційні збитки не за той період, який зазначений у позовній заяві, а за три роки, які передують зверненню з позовом до суду, тобто з 22 грудня 2016 року по 22 грудня 2019 року;
рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у справі № 201/7671/14-ц від 13 травня 2016 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у цій справі від 30 травня 2016 року, ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2016 року, ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2016 року, були оскаржені та ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05 жовтня 2016 року та 20 грудня 2016 року виконання рішень судів першої та апеляційної інстанцій було зупинено. Постановою Верховного суду України від 05 червня 2019 року у справі № 201/7671/14-ц касаційні скарги ПАТ КБ «Приватбанк» залишені без задоволення, а рішення залишено без змін;
позивач ОСОБА_1 , протягом усього строку перебування справи на розгляді у суді касаційної інстанції, тобто до 05 червня 2019 року не знала і не могла дізнатися про порушення свого права, і лише винесення Верховним судом Постанови, якою остаточно встановлено порушення її права, стало підставою для звернення до суду з позовом про захист свого права. Таким чином, перебіг позовної давності повинен починатися з 05 червня 2019 року.
аналіз тексту оскаржуваного рішення, у якому відсутні посилання на заяву, дозволяє зробити висновок про відсутність заяви відповідача про застосування позовної давності, що є порушенням пункту 3 статті 267 ЦК України;
не поширення позовної давності до основної вимоги, не поширює її і на додаткові вимоги, зокрема, стягнення інфляційних збитків, тому застосування судом позовної давності є незаконним;
сплачений судовий збір треба стягувати з АТ КБ «Приватбанк» не на користь держави, а на користь ОСОБА_1
АТ КБ «Приватбанк» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а подана апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).
Судом встановлено, що 13 червня 2012 року між позивачем і відповідачем укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000726462201, відповідно до якого позивач передала відповідачу грошові кошти у сумі 330 000 грн зі сплатою 16 % річних на строк до 13 червня 2013 року включно (а.с. 32). На підтвердження внесення коштів на депозит позивачу видано електронну ощадну книжку № НОМЕР_1 .
Згідно із додатковою угодою до договору банківського вкладу № SAMDN01000726462201, укладеною 28 серпня 2013 року, строк дії банківського вкладу продовжено до 13 червня 2014 року, розмір процентної ставки за користування грошовим вкладом становить 18% (а.с. 33).
Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 травня 2016 року, що набрало законної сили, у справі № 201/7671/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «ПриватБанк», третя особа: Національний банк України, про розірвання депозитних договорів, повернення банківських вкладів, стягнення відсотків і витрат по договорам позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ПАТ «КБ «ПриватБанк» на її користь грошові кошти за договором № SAMDN01000726462201 від 13 червня 2012 року у розмірі 417 065 грн 75 коп., які складаються з суми вкладу у розмірі 330 000 грн., процентів за договором у розмірі 87 065 грн 75 коп. (а.с. 9-11).
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 травня 2016 року, що набрало законної сили, у справі № 201/7671/14-ц стягнуто з ПАТ «КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки за договором № SAMDN01000726462201 від 13 червня 2012 року у розмірі 224 931 грн 28 коп. за період з травня 2014 року до грудня 2015 року (а.с. 12).
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» належним чином не виконав умови договору банківського вкладу від 13 червня 2012 року № SAMDN01000726462201, у зв'язку з чим із відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати, передбачені статтею 625 ЦК України.
Згідно із частинами 1, 2 статті 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Відповідно до пункту 16 договору банківського вкладу сторони передбачили право достроково розірвати договір на вимогу клієнта (повідомивши про це банк за два банківські дні до дати розірвання договору).
Позивач ОСОБА_1 відповідно до пункту 16 договору 13 травня 2014 року через свого представника направила на адресу відповідача заяву про розірвання договору та повернення розміщених грошових коштів з нарахованими процентами.
Обставина щодо дострокового розірвання позивачем договору банківського вкладу встановлена судовим рішенням у справі № 201/7671/14-ц та врахована при ухваленні оскаржуваного рішення.
Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду про стягнення процентів за період з 02 грудня 2014 року по 10 листопада 2019 року у розмірі 293 746 грн 20 коп., обґрунтовувала такий розрахунок процентною ставкою за користування грошовим вкладом, зазначеною у додатковій угоді від 28 серпня 2013 року до договору у розмірі 18%.
Разом з тим, договір банківського вкладу та додаткова угода до нього не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язань за договором після закінчення терміну його дії.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (стаття 1068 ЦК України).
Закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64 цс 19), у якій Велика Палата погодилася із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-36цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-2861цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-302цс16.
Відповідно до наказу N 07 від 05 січня 2004 року голови Правління ПАТ «КБ «ПриватБанк» була встановлена відсоткова ставка по вкладам «на вимогу» у розмірі 1% річних (а.с. 52).
Відповідно до витягу з протоколу Комітету управління активами і пасивами ПАТ «КБ «ПриватБанк» від 25 квітня 2017 року з 04 травня 2017 року було змінено відсоткові ставки по депозитах фізичних осіб в національній та іноземній валюті - рахунок «до запитання» - у розмірі 0,01% річних (а.с. 53).
Таким чином, у разі неналежного виконання договору банківського вкладу та неповернення вкладу, за період часу коли договір вже є розірваним на вимогу вкладника, банк повинен нарахувати та виплатити клієнту проценти у розмірі, що звичайно сплачуються банком за вкладом на вимогу відповідно до частини 2 статті 1070 ЦК України.
Враховуючи викладене, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування вкладом підлягають задоволенню за період з 02 грудня 2014 року по 10 листопада 2019 року у розмірі 8 066 грн 45 коп., враховуючи накази АТ КБ «ПриватБанк», якими була встановлена відсоткова ставка по вкладу на вимогу у розмірі 1 % період з 02 грудня 2014 року по 03 травня 2015 року та у розмірі 0,01 % за період з 04 травня 2015 року по 10 листопада 2019 року,
Положеннями частини другої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду про стягнення інфляційних втрат за період з 01 грудня 2014 року по 31 жовтня 2019 року у розмірі 371 521 грн 44 коп., обґрунтовувала такий розрахунок статтею 625 ЦК України.
Що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності, колегія апеляційного суду зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 253 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як вбачається з пункту 1 прохальної частини відзиву на позовну заяву від 23 грудня 2019 року, ПАТ «КБ «ПриватБанк» просив застосувати строк загальної позовної давності до вимоги про стягнення інфляційних збитків (а.с. 46-51). Вказаний відзив був направлений позивачу (а.с. 57).
Отже, доводи апелянта про відсутність заяви сторони про застосування позовної давності спростовуються матеріалами справи.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Враховуючи, що підставою для звернення до суду ОСОБА_1 (справа № 201/7671/14-ц) стало порушення її прав внаслідок невиконання банком своїх зобов'язань за договором банківського вкладу, колегія апеляційного суду вважає безпідставним посилання позивача на те, що про порушене право дізналась лише після отримання остаточного рішення Верховного Суду у цій справі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 268 ЦПК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу.
Колегія апеляційного суду вважає, що вказаною нормою встановлено неможливість поширення позовної давності виключно до вимоги про стягнення вкладу та не допускає її іншого тлумачення, а саме щодо можливості її застосування до інших заявлених до банку вимог, в тому числі і до вимоги про стягнення інфляційних нарахувань. Вимога про стягнення інфляційний нарахувань у будь-якому випадку є похідною вимогою, яка заявляється у разі порушення певного грошового зобов'язання, і це не може означати, що строк позовної давності щодо стягнення інфляційних нарахувань повинен ототожнюватись із строком позовної давності щодо основного зобов'язання (вимоги про повернення вкладу).
Встановивши невиконання відповідачем умов договору банківського вкладу, рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 травня 2016 року та додаткового рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 травня 2016 року, суд першої інстанції відповідно до статті 625 ЦК України дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, про наявність підстав для стягнення інфляційних збитків у розмірі 101 04 грн за період з 22 грудня 2016 року по 31 жовтня 2019 року.
Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія апеляційного суду враховує таке.
За положеннями статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Відповідно до статті частини 3 статті 651 ЦК України визначено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже підсумовуючи, оскільки пунктом 16 договору банківського вкладу визначено право сторони достроково в односторонньому порядку розірвати договір шляхом направлення повідомлення про це іншій стороні, умова про необхідність отримання будь-якої згоди іншої сторони про це у договорі відсутня.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц згідно з якою вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до банку (виконавця фінансових послуг) за захистом своїх порушених прав, зокрема, у зв'язку з неналежним виконанням договору банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону).
Таким чином, судом першої інстанції правильно стягнуто судовий збір з відповідача на користь держави.
Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Таким чином, колегія апеляційного суду роз'яснює заявнику право на подання заяви про повернення сплаченого судового збору до суду відповідної інстанції відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Шишкіна Віталія Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 квітня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку крім випадків передбачених статтею 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 03 листопада 2020 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді В.М. Волошина
Т.А. Слюсар