01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
27.04.2010 № 53/600-53/601-53/602-53/603-53/618
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"
на рішення Господарського суду м.Києва від 07.12.2009
у справі № 53/600-53/601-53/602-53/603-53/618 ( .....)
за позовом ТОВ "Компанія ТРІМ"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання частково недійсними договорів фінансового лізингу № 01-200/07-авт. від 06.12.2007 р., № 01-181/07-авт. від 14.11.2007 р., № 01-255/08-обл. від 12.08.2008 р., № 01-12/08-обл. від 08.02.2008 р., № 01-152/08-обл. від 23.06.2008 р.
Рішенням господарського суду м. Києва від 07.12.2009 р. по справі № 53/600-53/601-53/602-53/603-53/618 позов задоволено: визнано недійсними п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу договорів фінансового лізингу № 01-181/07-авт. від 14.11.2007р., № 01-200/07-авт. від 06.12.2007 р., № 01-255/08-обл. від 12.08.2008 р., № 01-12/08-обл. від 08.02.2008 р., № 01-152/08-обл. від 23.06.2008 р., укладених між ТОВ “Компанія ТРІМ” та ТОВ “Українська лізингова компанія”; з ТОВ “Українська лізингова компанія” стягнуто на користь ТОВ “Компанія ТРІМ” 425 грн. держмита та 1180 витрат на інформаціно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що при прийнятті рішення місцевим судом не взято до уваги п. 3.6 Загальних умов фінансового лізингу Договорів № 01-181/07-авт. від 14.11.2007 р., № 01-200/07-авт. від 06.12.2007 р., № 01-255/08-обл. від 12.08.2008 р., № 01-12/08-обл. від 08.02.2008 р., № 01-152/08-обл. від 23.06.2008 р., яким встановлено порядок та період сплати першого чергового лізингового платежу, а п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу цих Договорів - порядок та підставі зміни (коригування) розміру винагороди в інших (крім визначеного п. 3.6 Загальних умов фінансового лізингу Договорів) чергових лізингових платежах під час виконання Договорів, тому зміст оскаржених позивачем пунктів договорів не суперечать чинному законодавству, відсутні й підстави для визнання договорів частково недійсними, тощо.
В судових засіданнях представник апелянта доводи скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити за наведених в апеляційній скарзі підстав.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належно, про причини неявки не повідомив, клопотань про відкладення справи не надав, в попередніх судових засіданнях доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як підставне й обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню за таких обставин.
Так, 23.10.2009 р. ТОВ “Компанія ТРІМ” звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до ТОВ “Українська лізингова компанія” про визнання недійсним п.3.9 Загальних умов фінансового лізингу договору фінансового лізингу № 01-200/07-авт. від 06.12.2007 р. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що 06.12.2007 р. між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 01-200/07-авт. (далі Договір № 01-200/07-авт.), за умовами якого відповідач зобов'язався набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, а позивач - прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору. Відповідно до п. 3.1. цього Договору позивач зобов'язався виплачувати відповідачеві лізингові платежі згідно Графіку та вимог ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу (додатків № 4 до договору). Лізингові платежі складаються з авансового платежу, який включає суму, що відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: - суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу;- винагороду (комісію) відповідачеві за отриманий у лізинг предмет лізингу. Загальними умовами фінансового лізингу (п. 3.6.) передбачено порядок визначення розміру винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно, виходячи із вартості предмета лізингу, кількості днів за період з дня підписання акту до дати сплати чергового лізингового платежу та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період. Водночас, п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу встановлено формулу визначення додаткової винагороди відповідачу, на суму якої коригується черговий лізинговий платіж : “сума чергового лізингового платежу * на коефіцієнт - сума чергового лізингового платежу”. Коефіцієнт визначається як відношення встановленого НБУ курсу гривні до долару США за 5 календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу та збільшеного на 0,59 %, до курсу гривні до долару США, за яким АКБ “УкрСиббанк” по дорученню відповідача фактично здійснив продаж коштів у іноземній валюті, отриманих відповідачем для придбання предмету лізингу. Отже, винагорода на підставі положень п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу, виникає лише у випадку зміни курсу гривні до долара США згідно даних банку. Таким чином, п. 3.9 Договору № 01-200/07-авт. суперечить ч. 2 ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” № 723/97-ВР від 16.12.1997 р. (далі Закон № 723/97) та п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України “Про удосконалення порядку формування цін” № 1998 від 18.12.1998 р. (далі Постанова № 1998), тощо.
26.10.2009 р. ТОВ “Компанія ТРІМ” звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ “Українська лізингова компанія” про визнання недійсним п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу договору фінансового лізингу № 01-12/08-обл. від 08.02.2008 р. (далі Договір № 01-12/08-обл.) за наведених вище обставин.
27.10.2009 р. ТОВ “Компанія ТРІМ” звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ “Українська лізингова компанія” про визнання недійсним п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу договорів фінансового лізингу № 01-181/07-авт. від 14.11.2007 р. (далі Договір № 01-181/07-авт.) та № 01-255/08-обл. від 12.08.2008 р. (далі Договір № 01-255/08-обл.) з тих же підстав.
02.11.2009 р. ТОВ “Компанія ТРІМ” звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ “Українська лізингова компанія” про визнання недійсним п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу договору фінансового лізингу № 01-152/08-обл. від 23.06.2008 р. (далі Договір № 01-152/08-обл.) з наведеним вище обґрунтуванням.
До матеріалів справи долучено відзиви ТОВ “Українська лізингова компанія” на згадані вище позовні заяви, згідно яких п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу договорів фінансового лізингу не суперечить вимогам чинного законодавства й зокрема: ст.ст. 6, 203, 215, 533, 632 ЦК України, ст.ст. 189, 190, 191 ГК України, тощо.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.12.2009 р. позови об'єднано в провадження для спільного розгляду по суті.
Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані ними письмові докази й положення чинного законодавства, дійшов висновку про підставність й обґрунтованість позовних вимог, а відтак їх задовольнив.
Так, задовольняючи позов, місцевий суд посилався на положення п. 3.1. Договорів, якими позивач зобов'язався виплачувати відповідачеві лізингові платежі згідно Графіку та ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу (додатків № 4 до договорів). Лізингові платежі складаються з авансового платежу, який включає суму,що відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу; винагороду (комісію) відповідачеві за отриманий у лізинг предмет лізингу. Відповідно до п. 3.5. Загальних умов фінансового лізингу (додатків № 4 до договорів) та Графіками сплати лізингових платежів чергові лізингові платежі сплачуються щомісячно.
Загальними умовами фінансового лізингу (п. 3.6.) передбачено порядок визначення розміру винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно, виходячи із вартості предмета лізингу, кількості днів за період з дня підписання акту до дати сплати чергового лізингового платежу та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період.
Водночас, п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу встановлено формулу визначення додаткової винагороди відповідача, на суму якої коригується черговий лізинговий платіж : “сума чергового лізингового платежу * на коефіцієнт - сума чергового лізингового платежу”. Коефіцієнт визначається, як відношення встановленого НБУ курсу гривні до долару США за 5 календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу та збільшеного на 0,59 %, до курсу гривні до долару США, за яким АКБ “УкрСиббанк” по дорученню відповідача фактично здійснив продаж отриманих відповідачем для придбання предмету лізингу коштів у іноземній валюті.
Таким чином, винагорода на підставі положень п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу виникає лише у випадку зміни курсу гривні до долара США за даними банку. З огляду на наведене, місцевий суд дійшов висновку, що умовами Договорів позивача зобов'язано сплачувати на користь відповідача наступні платежі : авансовий платіж (п.3.1. Договорів, п. 3.2. Загальних умов фінансового лізингу, Графіки сплати лізингових платежів) та чергові лізингові платежі (п. 3.1. Договорів). В свою чергу лізингові платежі складаються з суми, якою відшкодовується (компенсується) частина вартості предмету лізингу (п. 3.1.1. Договорів, Графіки сплати лізингових платежів), суми винагороди відповідачу за отримане в лізинг майно (п. 3.1.2. Договорів, п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу, Графіки сплати лізингових платежів) та суми передбаченої п.3.9. Загальних умов фінансового лізингу винагороди.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону № 723/97 вичерпний перелік платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, передбачено умовами договору, а саме: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, які безпосередньо пов'язано з виконанням договору лізингу.
Таким чином, чинним законодавством передбачено можливість включення до лізингових платежів такого виду платежу як винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно. Такий вид винагороди сторонами передбачено п. 3.6. договорів Загальних умов фінансового лізингу, а також четвертою графою Графіку сплати лізингових платежів (додатки № 1 до договорів), отже розмір платежу, як винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно, сторонами погоджено у конкретному розмірі по кожному із договорів. При цьому, доводи відповідача щодо одноразового нарахування платежу з винагороди згідно п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу спростовуються положеннями п. 3.1.2. Договорів та п. 3.5. Загальних умов фінансового лізингу.
Загальними умовами фінансового лізингу (п. 3.9.) передбачено інший, ніж в п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу, вид платежу, оскільки за змістом цих пунктів встановлено різні порядки визначення розміру таких винагород.
Щодо доводів відповідача про визначення передбаченого п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу платежу як компенсації відсотків за кредитом або витрат відповідача, які безпосередньо пов'язано з виконанням договорів лізингу, то місцевий суд вважав недоведеним відповідачем факт, що такий кредит ним брався, зокрема, з метою укладення договорів фінансового лізингу і за відома позивача. Тим більше, факт отримання відповідачем кредиту для здійснення господарської діяльності в цілому не свідчить про можливість включення відсотків за такий кредит до конкретних договорів фінансового лізингу, які укладаються відповідачем при здійсненні ним господарської діяльності. Крім того, відповідачем не доведено, що ним понесено інші безпосередньо пов'язані з виконанням договорів фінансового лізингу витрати.
Таким чином, місцевим судом встановлено, що умовами договорів (п. 3.1.) в порядку ч.2 ст. 16 Закону № 723/97 у складі лізингових платежів передбачено суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, а положеннями п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу визначено платіж, який не передбачено ч. 2 ст. 16 згаданого Закону, - винагороду, яка виникає у відповідача виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні. Місцевий суд взяв до уваги доводи відповідача про те, що умови нарахування платежу згідно п. п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу не поширюються на формування інших платежів за Договорами, в зв'язку з чим дійшов висновку, що п.п. 3.6. і п.п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу передбачено два різніх види платежів як винагороду відповідача за отримані у лізинг предмети лізингу.
Доводи ж відповідача про те, що положеннями п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу передбачено разовий платіж, спростовуються п. 3.5. Загальних умов фінансового лізингу, відповідно до яких лізингові платежі (до яких умовами договорів включено й передбачену п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу винагороду) сплачуються щомісячно. Водночас, місцевий суд не взяв до уваги твердження позивача про те, що чинним законодавством заборонено сторонам у грошових зобов'язаннях використовувати як грошовий еквівалент гривні іноземну валюту, оскільки наведене спростовується положеннями ч. 2 ст. 524 ЦК України, адже сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) встановлених ч.ч.1-3, 5 та 6 с. 203 цього Кодексу вимог. Згідно цієї норми закону зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам судочинства.
Оскільки місцевий суд дійшов висновку про закріплення у договорах не передбаченого чинним законодавством України виду платежу, позовні вимоги про визнання договорів у визначених позивачем частинах недійсними, вважав обгунтованими та такими, що підлягають задоволенню, тощо.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування рішення суду немає.
Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, адже не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують висновків, викладених в судовому рішенні.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія” залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 07.12.2009 р. по справі № 53/600-53/601-53/602-53/603-53/618 - без змін.
Матеріали справи № 53/600-53/601-53/602-53/603-53/618 повернути до господарського суду м. Києва.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя
Судді
30.04.10 (відправлено)