Справа №: 343/1841/20
Провадження №: 2/0343/696/20
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 листопада 2020 року м. Долина
Долинський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді - Тураша В. А.,
секретаря судового засідання - Лукань О.З.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засiданнi в залі Долинського районного суду Івано-Франківської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користуванням житловим приміщенням, суд -
Позивачка просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням (квартирою), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої вимоги мотивує тим, що їй, ОСОБА_1 , належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 .
По вказаній адресі зареєстровані крім неї, також: син - ОСОБА_3 , дочка - ОСОБА_4 та її колишній чоловік, відповідач по справі - ОСОБА_2 .
Відповідно до рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 18 серпня 2020 року шлюб між нею та ОСОБА_2 було розірвано, неповнолітніх дітей залишено проживати з нею.
Факт не проживання відповідача у цій квартирі з березня 2020 року підтверджується Актом обстеження матеріально-побутових умові та сімейних обставин від 21.09.2020 року.
Вважає, що формальна реєстрація відповідача порушує її право,як власника цього житла, вільно користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а також вона вимушена нести додаткові витрати по оплаті комунальних послуг, тим більше, останнім часом вони значно зросли. Крім цього, вона також не може оформити субсидію. Вищевказані обставини змушують її звернутись до суду за захистом своїх прав.
Позивачка ОСОБА_1 , в підготовчому судовому засіданні позовні вимоги підтримала, зіславшись на викладені в позовній заяві обставини. Просила позов задоволити.
Відповідач ОСОБА_2 , в підготовчому судовому засіданні позовні вимоги визнав в повному об'ємі, не заперечив проти задоволення позову.
Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 206 ЦПК України, судом перевірено, що визнання позову відповідачкою не суперечать закону, не порушує права, свободи та інтересів інших осіб.
Суд, вислухавши думку учасників процесу,дослідивши та оцінивши здобуті та перевірені в підготовчому судовому засіданні докази в їх сукупності, вважає, що в матеріалах справи достатньо даних, для вирішення спору. Даний позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного:
Ч.ч.1, 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 41 Конституції України - кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю.
Ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках або порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 402, ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Відповідно до ч.ч.1,4 статті 156 ЖК УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири) , які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
До членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч.2 ст. 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Згідно ст.395 ЦК речовими правами на чуже майно є: зокрема, 1) право володіння; 2) право користування (сервітут).
Відповідно до ст.401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Згідно ч.3 ст.404 ЦК України право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Копія свідоцтва про право власності індексний номер:34429530 від 03.03.2015 року (а.с.6), свідчить про те, що позивачці ОСОБА_1 , на праві приватної власності належить квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Довідка №5835 про місце реєстрації та склад сім'ї видана Долинською міською радою Івано-Франківської області 21.09.2020 року свідчить про те, що ОСОБА_1 , зареєстрована в АДРЕСА_1 . До складу сім'ї (зареєстрованих) входять : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - уповноважений власник; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - син; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - дочка; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - чоловік (а.с.7).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 вселився у належну позивачці квартиру, як член її сім'ї - чоловік, оскільки сторони проживали однією сім'єю, а тому відповідач у встановленому законом порядку набув право користування вказаною квартирою.
Таким чином, на період проживання у шлюбі чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 набув особистого сервітуту, що полягав у праві користування квартирою належною на праві приватної власності позивачці, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Такий сервітут є тимчасовим.
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 18.08.2020 року в справі №343/855/20, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 17 грудня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Долинського районного управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис № 242 - розірвано (а.с.12-14).
Акт обстеження від 21.09.2020 року (а.с.8) свідчить про те, що зі слів ОСОБА_1 , громадянин ОСОБА_2 , з 15.03.2020 року, не проживає за адресою АДРЕСА_1 .
Оскільки підставою для встановлення особистого сервітуту було факт реєстрації шлюбу у поєднанні з фактом добровільного вселення відповідача до квартири позивачки, то факт припинення сімейних відносин тягне за собою підставу припинення особистого сервітуту, оскільки ОСОБА_2 , який зареєстрований у квартирі, що належить ОСОБА_1 , втратив статус члена сім'ї власника.
Відповідно до ч.2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
ОСОБА_2 спільним побутом із ОСОБА_1 не пов'язаний, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі пункту 4 частини першої, частини другої статті 406 ЦК України.
У постанові від 16 листопада 2016 року Верховний Суд вирішував справу № 6-709цс16 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, і зняття з реєстрації та вказав на те, що положення статей 383, 391, 405 ЦК України, статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК УРСР передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, зокрема у випадку втрати власником права власності, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Такі по суті висновки містяться у постановах Верховного Суду від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-13113цс16 (753/481/15-ц), від 09 жовтня 2019 року у справі №695/2427/16-ц.
Отже, вирішуючи спір, суд враховує вищевказані обставини та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та дійшов до висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин ст.ст.405, 406 ЦК України.
Таким чином, судом встановлено, що позивачка є власником майна - квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 і в силу ст.391 ЦК України, як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном, а відповідач ОСОБА_2 , втратив статус члена сім'ї, а тому право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі пункту 4 частини першої статті 406 ЦК України.
Суд вважає, що реєстрація відповідача у квартирі , яка належить позивачці на праві власності , порушує права останньої, оскільки перешкоджає здійсненню нею права користування та розпорядження своїм майном, як складовими частинами права власності.
У зв'язку з викладеним суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою по АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.
Крім того, згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності до того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Щодо вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного:
Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб,
які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до п.9 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачка ОСОБА_1 , звільнений від сплати судового збору, оскільки як встановлено в судовому засіданні вона являється законним представником дитини з інвалідністю (а.с.9).
За таких обставин судовий збір у розмірі 840,80 гривень слід стягнути з відповдача на користь держави.
На підставі ст. 41 Конституції України,ст.72 ЖК України, ст.ст. 391, 402, 405,406 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 133, 141, 200, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користуванням житловим приміщенням - задоволити .
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 840.80 грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Долинський районний суд Івано-Франківської області.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивачка : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителька АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,РНОКПП НОМЕР_1 зареєстрований: АДРЕСА_1 , житель: АДРЕСА_4 .
Суддя Долинського районного суду В.А.Тураш