02 листопада 2020 року м. Чернігів Справа № 320/6442/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Тихоненко О.М.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом громадянина Федеративної Республіки Нігерії ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення,
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.07.2020 передано за підсудністю до Чернігівського окружного адміністративного суду справу № 320/6442/20 за позовом громадянина Федеративної Республіки Нігерії ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про скасування рішення ДМС України № 105-20 від 10.06.2020; наказу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про відмову в оформленні документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти в оформлення документи про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що маючи побоювання повернення на Батьківщину, побоювань за своє життя через загальне насильство, побоювань стати жертвою переслідувань через свою християнську релігію, існування терористичних та сепаратистських угруповань, що може зробити його життя неможливим звернувся з заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте 17.07.2020 отримав повідомлення про відхилення скарги на рішення територіального органу Державної міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якому зазначено, що підставою для відхилення скарги є рішення ДМС України № 105-20 від 10.06.2020.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
В межах встановленого судом строку, представником відповідача подано відзив, в якому остання просить відмовити позивачу в задоволенні позову та зазначає, що відсутні правові підстави для скасування рішення ДМС України № 105-20 від 10.06.2020, оскільки вказаним рішенням відхилено скаргу на наказ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 24.02.2020 № 17 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Нігерії ОСОБА_1 , який в свою чергу був предметом розгляду у справі № 620/1283/20. Вказує, що оскаржуване рішення прийнято на підставі та у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття таких рішень.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 представнику ДМС України відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову має бути відмовлено з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є громадянином Федеративної Республіки Нігерія, що підтверджується копією паспорту (а.с.66).
Відповідно до відомостей державної міграційної служби позивач перетнув кордон України в 2012 році на підставі візи № Y05643154.
З огляду на матеріали справи, 30.01.2017 за порушення правил перебування на території України Головним Управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області було прийнято рішення про примусове повернення позивача за межі України та зобов'язано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити територію України в строк до 10.12.2017.
Надалі, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.10.2019 у справі №638/16705/19 позивача затримано з метою примусового видворення за межі території України із поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні строком на 6 місяців.
04.02.2020, перебуваючи у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.57).
У зв'язку із наведеним, позивачем та посадовими особами міграційної служби, відповідно до встановленого порядку, було заповнено ряд документів: анкету, протокол співбесіди та реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про надання статусу біженця, та інші (а.с.60-61, 67-68, 86-89).
24.02.2020 спеціалістом УДМСУ в Чернігівській області сформовано висновок, у якому зазначено про доцільність відмови громадянину Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі ч. 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового та тимчасового захисту", як особі заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону (а.с.90-95).
На підставі аналізу наявних у справі №2020CN0002 матеріалів та вищевказаного висновку, керуючись ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового та тимчасового захисту", начальником УДМСУ в Чернігівській області прийнято наказ від 24.02.2020 №17 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Нігерії біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" (а.с.96).
На підставі вказаного наказу першим заступником начальника Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийнято повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №99 (а.с.97).
Вважаючи наказ УДМСУ в Чернігівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправним, ОСОБА_1 13.04.2020 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі № 620/1283/20 в задоволенні позовних вимог громадянину Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування наказу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 24.02.2020 №17 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2020 апеляційну скаргу громадянина Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року - без змін.
21.09.2020 рішення у справі № 620/1283/20 набрало законної сили.
При цьому, як слідує з матеріалів справи 04.03.2020 представником позивача подано скаргу на рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій останній просить:
скасувати рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене наказом № 17 від 24.02.2020 Управління ДМС у Чернігівській області;
вирішити питання щодо оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або зобов'язати вирішити таке питання Управління ДМС у Чернігівській області (а.с.105-106).
10.06.2020 ДМС України прийнято рішення № 105-20 про відхилення скарги на рішення (наказ від 24.02.2020 № 17) територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.104) та висновок за результатами розгляду скарги від 10.06.2020 (а.с.107-112).
На підставі зазначеного 23.06.2020 першим заступником начальника Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийнято повідомлення про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 104 (а.с.113).
Вважаючи рішення від 10.06.2020 № 105-20 таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні встановлено Законом України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №3671-VI).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з приписами частини другої статті 5 Закону, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 3671-VI, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина сьома статті 7 Закону № 3671-VI).
Згідно із Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Тобто, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником (частина друга статті 9 Закону № 3671-VI).
Частиною шостою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.
Згідно із частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 № 3, згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками. які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Слід зауважити, що обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Таким чином, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає вищевказаним критеріям. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884, затверджено "Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" (далі - Правила).
Відповідно до підпункту 6.1 пункту 6 Правил у разі надходження до Державної міграційної служби України особової справи заявника та письмового висновку територіального органу ДМС протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29.04.2009 "Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається", яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Суд звертає увагу, що єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" або зазнати серйозної шкоди, пов'язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини першої статті 1 вищевказаного Закону.
При цьому, завдана особі шкода має бути досить серйозною - сягати рівня небезпеки самого існування особи або втрати нею свободи виключно з причин належності до певної раси, релігії, національності, соціальної групи та політичних переконань, як то визначено пунктом 51 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців (згідно Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців), або з причин, зазначених у Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU.
Так, як вбачається із пояснень, які позивач надав під час співбесіди, причиною небажання ОСОБА_1 повертатися в країну громадянської належності є те, що в країні громадянської належності він і його батьки займалися проповідуванням християнства, через що зазнали нападу, під час якого батьків позивача було вбито, а він отримав ушкодження, через яке був госпіталізований та вже через 4 тижні, покинув Федеративну Республіку Нігерія та вилетів до України.
Відповідно до розповіді позивача, протягом близько п'яти років він проповідував християнство з групами місіонерів у мусульманському селищі поблизу м. Порт-Харкорт. Під час останнього візиту до селища йому погрожувала група мусульман і у той же день на нього був здійснений напад, під час якого позивача поранили, а його батьків вбили.
Разом з тим, позивач не зміг визначити, в який період відбувалися зазначені проповіді, у тому числі останній візит, коли стався напад, та з якої саме церкви були місіонери, які його супроводжували. Щодо обставин загибелі батьків позивач пояснив, що він проповідував разом із ним у 1991 році, і саме тоді трапився напад. Оскільки позивач народився у 1993 році, йому було запропоновано уточнити дату, на що він спочатку відповів, що не пам'ятає, після чого повідомив, що приблизно 5-6 років тому. Враховуючи, що позивач проживає в Україні протягом 8 років, на повторну пропозицію згадати дату події він заявив, що це трапилось за 5-6 років до переїзду в Україну і на той час йому було 20 років.
Вищенаведені свідчення позивача не узгоджуються між собою та не відповідають дійсності, оскільки за 5-6 років до виїзду з країни громадянської належності йому було не 20, а було 12-13 років. Крім того, позивач не зміг пояснити, яким чином напад на нього і його батьків міг трапитися за 5-6 років до того, як він покинув Федеративну Республіку Нігерія, якщо за його словами після того ж нападу він перебував у лікарні 4 тижні, одразу після чого виїхав до України.
Під час співбесіди позивач також повідомив, що його дружина і діти проживають у Федеративній Республіці Нігерія в м. Порт-Харкорт, де їм безпечно. У той же час він заявив про наявність небезпеки для нього у місцевості, де він раніше мешкав. Однак, зі слів позивача відомо, що він народився і проживав за тією ж адресою, де зараз мешкає його родина. Загалом, згідно із поясненнями позивача всі його родичі є християнами, не зазнають переслідувань і проживають у місцях, де відсутні проблеми з безпекою.
Слід звернути увагу, що при розповіді про його переслідування у країні громадянської належності під час співбесіди позивач взагалі не згадує про обставини, зазначені ним у своїй заяві, а саме про наявність загрози для нього з боку груп Біафріан та Фулані Хенчмен , що свідчить про непослідовність та неузгодженість наданих ним відомостей.
Суд звертає увагу, що стосовно позивача відсутні будь-які фактичні дані про те, що йому загрожує смертна кара чи приведення її до виконання у Федеративній Республіці Нігерія. Так, як вбачається із наявного у матеріалах справи протоколу співбесіди, позивач зазначив, що жодних випадків переслідування або дискримінації, випадків насильства через внутрішній збройний конфлікт чи терористичний акт під час проживання у Нигерії він не зазнав. Катування чи тортури до нього не застосовувались.
Згідно інформації Європейського офісу з питань надання притулку щодо переслідування окремих осіб у Федеративній Республіці Нігерія від 01.11.2018 встановлено, що у країні громадянської належності позивача існує конфлікт між плем'ям фулані та іншими племенами, проте даний конфлікт має локальний характер і не. розповсюджується на штат Ріверс, де проживав позивач та на даний час мешкає його родина, що спростовує його твердження стосовно можливого переслідування з боку представників племені фулані.
Доповідь Amnesty International 2017/18: Права людини у сучасному світі від 01.01.2018 не містить інформації щодо Федеративної Республіки Нігерія, яка кореспондується з твердженнями заявника про його переслідування через релігійні переконання і поняттями "біженець" та "особа, яка потребує додаткового захисту".
Позивач не належить до жодної з категорій населення, про конфлікти між яким повідомляється у вищезазначеній інформації по країні громадянської належності, регіон його походження, в якому проживає його родина, є безпечним, а отже твердження позивача про його переслідування, зокрема про їх вірогідність у майбутньому, є неправдоподібними та мають характер необґрунтованих припущень.
Крім того, наявність у передмісті м. Порт-Харкорт міжнародного аеропорту свідчить про можливість позивача обрати відповідний маршрут до місця проживання своєї родини та уникнути переміщення іншими регіонами Федеративної Республіки Нігерія.
Таким чином, суд погоджується із відповідачем, що надані позивачем відомості щодо переслідування його та батьків через релігійні переконання непослідовні і неузгоджені, суперечать інформації по країні громадянської належності позивача, тому є всі підстави вважати їх недостовірними.
Крім того, у заяві зазначено, що позивач є неодруженим та не має дітей, водночас під час співбесіди він повідомив про свою дружину та дітей, які проживають в країні його громадянської належності, що свідчить про недостовірність наданої ним інформації.
Пункт 62 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців відповідно до Конвенції і Протоколу 1967 року дозволяє відрізнити поняття мігранта від біженця, а саме: якщо особа, добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.
Суд звертає увагу, що позивач протягом тривалого часу нелегально перебував на території України (з 2012 року), проте із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, звернувся лише після прийняття стосовно нього рішення про примусове видворення за межі території України та поміщення до ПТПІ.
Враховуючи наведене, позивачем не надано відомостей у достатньому обсязі щодо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками, а виїзд ОСОБА_1 з Федеративної Республіки Нігерія через причини особистого характеру не дозволяють відносити його до категорії "біженець".
Посилання позивача на загальну ситуацію в Федеративній Республіці Нігерія не може саме по собі слугувати підставою для однозначного висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянської належності позивачу буде загрожувати індивідуальна серйозна шкода у вигляді тортур, нелюдського, або принизливого поводження чи покарання.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що ОСОБА_1 у випадку повернення до Нігерії не зазнає переслідувань у розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року, пункту першого статті 1 Закону №3671-VI, а тому відсутні підстави для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно із підпунктом 4.3 пункту 4 Правил, на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:
а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом територіального органу ДМС (додаток 14) (пп. 4.4 п. 4 Правил).
Згідно частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до підпункту 4.6 пункту 4 Правил у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття територіальний орган ДМС надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 15), з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень (додаток 16).
Аналогічні норми містяться в частині 7 статті 8 Закону № 3671-VI.
Частиною першою статті 12 Закону № 3671-VI встановлено, що рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до ч. 5 ст.12 Закону № 3671-VI рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято на підставі та у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, як наслідок відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, прийшов до висновку, що в задоволенні позову громадянину Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
Відповідно до положень пункту 14 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог громадянину Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: Громадянин Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Державна міграційна служба України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, 37508470).
Дата складення повного рішення суду - 02.11.2020.
Суддя О.М. Тихоненко