03 листопада 2020 року ЛуцькСправа № 140/12888/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 27.09.2016 по 27.09.2019; зобов'язання встановити для нарахування індексації грошового забезпечення з 27.09.2016 базовий місяць січень 2008 року, а з 01.03.2018 фіксовану суму індексації в розмірі 3854,69 грн.; зобов'язання нарахувати та виплатити з урахуванням січня 2008 року як базового місяця та фіксованої суми індексації в розмірі 3854,69 індексацію грошового забезпечення за період з 27.09.2016 по 27.09.2019 в сумі 135300,58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 з 27.09.2016 по 27.09.2019, однак відповідач у період з 27.09.2016 по 27.09.2019 протиправно та не в повному обсязі здійснював нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу, а в деякий період і взагалі не здійснював нарахування, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та вказує, що січень 2008 року є місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а тому відповідно до Порядку №1078 січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, а тому, загальна сума індексації грошового забезпечення, яка не була виплачена відповідачем за період з 27.09.2016 по 28.02.2018 становить 63631,10 грн. Щодо періоду з 01.03.2018 по 27.09.2019, то з 01.03.2018 вступила в дію постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, якою було затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців. Позивач зазначає, що відповідач всупереч абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078, починаючи з 01.03.2018 не виплачував йому фіксовану суму індексації грошового забезпечення в розмірі 3854,69 грн., а у разі, коли величину індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103 відсотка, та в підвищеному розмірі відповідно до чинного законодавства, аж до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення грошового забезпечення (заробітної плати) перевищить фіксовану суму індексації. Однак, всупереч Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ, постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 №1078, відповідачем за період з 01.03.2018 по 27.09.2019 не було виплачено індексації грошового забезпечення на суму 74018,19 грн. Таким чином, в період з 27.09.2016 по 27.09.2019 сума невиплаченої індексації грошового забезпечення становить 135300,58 грн.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач у відзиві на позовну заяву не погоджується з позовними вимогами позивача, оскільки індексація - це часткова компенсація населенню подорожчання споживчих товарів і послуг. Провадиться зазначена виплата відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Виплата залежить від обсягу фінансування на відповідний рік. У свою чергу, представник відповідача вказує, що для виплати індексації в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Крім того, Порядок №1078 не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди.
Також, представник відповідача вказує, що коштів на реєстраційні рахунки в/ч НОМЕР_1 для виплати індексації грошового забезпечення не надходило, а тому немає підстав вважати, що в/ч НОМЕР_1 ухиляється від забезпечення соціального захисту військовослужбовця чи здійснює протиправну бездіяльність. Відповідно до абзацу 2 статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» військова частина, як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису, а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України. Таким чином, в/ч НОМЕР_1 не може нести відповідальності за не виділення коштів з держаного бюджету за боку довольчих органів. А тому, позивач не отримав індексацію грошового забезпечення не внаслідок бездіяльності відповідача, а у зв'язку з не виділенням коштів з державного бюджету України на рахунок в/ч НОМЕР_1 .
Крім того, представник відповідача зазначає, що враховуючи той факт, що позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 з 27.09.2016 по 27.09.2019 базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення слід встановити день прийняття на військову службу за контрактом у в/ч НОМЕР_1 та з дня прийому справ та посади - 27.09.2016, а не з 2008 року, як вважає представник позивача.
Також представник відповідача вказує, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 встановлено нові тарифні розряди для військовослужбовців Збройних Сил України, а тому наступний базовий місяць є березень 2018 року. Грошове забезпечення позивача дійсно збільшилось з березня 2018 року, проте не лише за рахунок збільшення посадових окладів, як вважає представник позивача. З березня 2018 року нарахування та величина грошового забезпечення здійснюється по новому для військовослужбовців та складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату індексації грошового забезпечення усім військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 почала виплачувати в грудні 2018 року у зв'язку з встановленим та опублікованим коефіцієнтом індексації у грудні місяці 2018 року - 3,7 (з квітня 2018 року по листопад 2018 року - коефіцієнт індексації становив - 0). Підстав для виплати індексації грошового забезпечення в період з березня місяця 2018 року по листопад місяць 2018 не було. Виплата належної позивачу індексації грошового забезпечення з березня 2018 року здійснювалась у відповідності до вимог законодавства України. З наведених підстав, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.
У відповіді на відзив представник позивача вказує, що Міністерство оборони України приймає безпосередню участь у формуванні державного бюджету на відповідний рік разом із своїми підпорядкованими установами (розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня), які здійснюють відповідні розрахунки та подають на погодження головному розпоряднику бюджетних коштів. Враховуючи становище держави у 2015-2018 роках, видатки на оборону, в тому числі на виплату грошового забезпечення затверджувалися в повному обсязі і жодним чином не обмежувалися, а тому посилання відповідача на те, що у нього були відсутні відповідні бюджетні асигнування та кошторисні призначення взагалі не можуть прийматися до уваги, так як відповідач безпосередньо приймав участь у формуванні кошторису на відповідний рік, а також здійснював розрахунок фонду грошового забезпечення, і в подальшому на основі своїх розрахунків і отримав кошторисні призначення на відповідний рік.
Жодних заявок, розрахунків на фінансування індексації грошового забезпечення у 2015, 2016, 2017, 2018 роках, які були надіслані відповідачем до забезпечувального фінансового органу і у яких відповідачу було б відмовлено у даному фінансуванні - надано не було. Посилання відповідача на те, що відповідними Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, виплата індексації не передбачалась є абсурдним і взагалі не можуть братися до уваги, оскільки жодними Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, окрема сума на виплату індексації грошового забезпечення не закладається. Те, що відповідач не спланував і не здійснював витребування бюджетних коштів на виплату індексації грошового забезпечення не може трактуватися, як відсутність бюджетних асигнувань, кошторисних призначень чи бюджетних коштів, а тому посилання на те, що у Міністерства оборони України був відсутній фінансовий ресурс для здійснення фінансування конкретно індексації грошового забезпечення є необґрунтованим.
Крім того, представник позивача зазначає, що розрахунок доданий відповідачем не відповідає дійсності, оскільки протиправно з 27.09.2016 не встановлено базовий місяць січень 2008 року, а з 01.03.2018 не враховано абзаци 4,6 пункту 5 Порядку №1078, внаслідок чого невірно порахована величина приросту індексу споживчих цін та сума індексації. Також, представник позивача, з посиланням на роз'яснення Мінсоцполітики, вказав, що правила нарахування та виплати індексації починаючи з грудня 2015 року одинакові для усіх без виключення та новоприйняті або переведені військовослужбовці жодним чином не можуть бути обмежені у виплаті, оскільки обчислення індексу споживчих цін проводиться з місяця наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою згідно рішень Уряду.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представником відповідача, ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 з 27.09.2016 по 27.09.2019.
Зокрема, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 27.09.2016 №208 ОСОБА_1 з 27.09.2016 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення (а.с.11).
У свою чергу, згідно з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2019 №226 ОСОБА_1 з 27.09.2019 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Шацького РВК Волинської області (а.с.12).
Як вбачається з карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 , позивачу у 2016 та 2017 роках індексація грошового забезпечення не виплачувалась, у свою чергу у грудні 2018 року було виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 71,08 грн., у 2019 році - у загальному розмірі 1279,53 грн. (у лютому 2019 року - 71,08 грн., у березні 2019 року - 71,08 грн., у квітні 2019 року - 134,47 грн., у травні 2019 року - 268,94 грн., у червні 2019 року - 134,47 грн., у липні 2019 року - 206,72 грн., у серпні 2019 року - 206,72 грн., у жовтні 2019 року - 186,05 грн.).
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення протиправною, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року №2017-III (далі - Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 року №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Як визначено статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24.12.2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону №1282-XII цифри «101» замінено цифрами «103».
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Приписами частини другої статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Як встановлено пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку №1078).
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Суд не погоджується з посиланнями відповідача на пункт 6 Порядку №1078 та статтю 5 Закону №1282-XII, якими визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки невиплата індексації є обмеженням права позивача на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.
Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Як вбачається з матеріалів справи єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення стала відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення. Однак, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується в/ч НОМЕР_1 , кошти на індексацію грошового забезпечення за вказаний період були відсутні.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.
Крім того, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При цьому, суд при розгляді даної справи враховує практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Щодо встановлення для нарахування індексації грошового забезпечення з 27.09.2016 базовий місяць січень 2008 року, суд зазначає наступне.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. При цьому, питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, також належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
За таких обставин, у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов'язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця «січень 2008 року» відсутні.
Крім того, суд звертає увагу, що у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови №1013 від 09.12.2015, яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.
Серед іншого, внесеними змінами передбачено ряд новел в порядку проведення індексації грошових доходів населення. Зокрема, якщо раніше базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), то після прийняття Постанови № 1013 від 09.12.2015 місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного грошового утримання, стипендій, виплат із соціального страхування (пункт 5 Порядку № 1078). Крім того, якщо раніше базовий місяць (місяць підвищення) визначався в разі коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати, то після внесення змін - тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад).
В редакції Постанови № 1013 від 09.12.2015 пункт 5 Порядку № 1078 викладено у такій редакції: «У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…».
Таким чином, починаючи з 01.12.2015 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі військовослужбовець.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
З системного аналізу наведених релевантних норм випливає, що законодавством встановлений обов'язок для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Крім того, суд зауважує, що постановою №1013 від 09.12.2015 пункт 10-2 Порядку № 1078 викладено в новій редакції: «Для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник». Таким чином, з грудня 2015 року змінилися правила індексації для новоприйнятих працівників. Для них тепер потрібно орієнтуватись не на місяць, що передує місяцю прийому на роботу, а на місяць останнього підвищення окладу за займаною ним посадою. А отже, відповідачу необхідно встановити останнє підвищення посадового окладу позивача для визначення базового місяця для нарахування індексації.
Щодо зобов'язання відповідача встановити з 01.03.2018 фіксовану суму індексації в розмірі 3854,69 грн. слід зазначити таке.
Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку № 1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Так, 01.03.2018 вступила в дію постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Порядок № 704), якою було затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців.
Пунктом 2 Порядку № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 року по 27.09.2019 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 необхідно застосовувати березень 2018 року.
Також суд звертає увагу, що здійснення розрахунку суми індексації належить до компетенції відповідача як роботодавця. Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період, а не стягнення твердої суми заборгованості, а тому позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в сумі 135300,58 грн. не підлягають до задоволення.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року по справі №420/1207/19.
Разом з тим, відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 27.09.2016 по 27.09.2019, однак, як встановлено із карток особового рахунку військовослужбовця позивач частково отримував індексацію грошового забезпечення у грудні 2018 року у розмірі 71,08 грн., у 2019 році - у загальному розмірі 1279,53 грн. (у лютому 2019 року - 71,08 грн., у березні 2019 року - 71,08 грн., у квітні 2019 року - 134,47 грн., у травні 2019 року - 268,94 грн., у червні 2019 року - 134,47 грн., у липні 2019 року - 206,72 грн., у серпні 2019 року - 206,72 грн., у жовтні 2019 року - 186,05 грн.).
Таким чином, враховуючи те, що позивач проходив військову службу у відповідача з 27.09.2016 по 27.09.2019, з метою належного захисту порушеного права позивача, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 27.09.2016 по 27.09.2019 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 27.09.2016 по 27.09.2019, з урахуванням виплачених сум та висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27 вересня 2016 року по 27 вересня 2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 27 вересня 2016 року по 27 вересня 2019 року, з урахуванням виплачених сум та висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя О. О. Андрусенко