м. Вінниця
02 листопада 2020 р. Справа № 120/995/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 09.01.2020 він звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, на території Скаржинецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.
За наслідками розгляду клопотання Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято наказ №2-3706/15-20-СГ від 12.02.2020, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га на території Скаржинецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області. Підставою для відмови у надані дозволу на розробку проекту із землеустрою є невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, та у зв'язку з тим, що до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшло декілька клопотань позивача щодо надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою, для ведення особистого селянського господарства.
Вважаючи наказ про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою протиправним та таким, що суперечить чинному законодавству, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами. Також, даною ухвалою сторонам встановлено строк для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
У встановлений судом строк представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивач одночасно звернувся з декількома клопотаннями про надання дозволу на розробку документації із землеустрою. Однак, ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання, Проте, позивач проігнорувавши дану норму подав декілька клопотань, що унеможливлює Головному управлінню надати дозвіл на розробку документації із землеустрою, так як не відомо, не можливо визначити, на яку із бажаних земельних ділянок позивач бажає отримати дозвіл. Крім того, в подальшому після розроблення документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність Головне управління позбавлене можливості перевірити інформацію щодо зареєстрованого права власності громадянина на земельну ділянку, тому надання дозволу на декілька земельних ділянок одній особі порушить норми чинного законодавства, зокрема, ч.4. ст. 116 Земельного кодексу України.
Також зазначає, що позивач не за значив на який вид документації просить дозвіл. Хоча відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Чинним законодавством передбачена можливість виготовлення різних видів документації щодо формування земельних ділянок. Тому Головне управління не вправі обмежувати право позивача на виготовлення відповідної документації із землеустрою.
Отже, позивачу слід було звернутись з клопотанням про надання дозволу саме на розробку проекту землеустрою, а не зазначати про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Тому, на підставі вищевикладеного, Головне управління правомірно відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в які вказав, що підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Також наголошує, що факт подання клопотання про надання дозволу на розробку документації, більш того, навіть сам факт надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ще не є вирішенням питання про передачу земельної ділянки у власність, оскільки цей дозвіл лише засвідчує намір щодо розпорядження земельною ділянкою.
Клопотання про отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та навіть сам дозвіл не створюють права на її отримання у власність поза встановленою законодавством процедурою. Позивач та відповідач мають ще вжити певні заходи, які передбачено для остаточного оформлення права власності.
Заперечень на відповідь на відзив від відповідача не надходило.
Суд приймає до уваги, що відповідно до пункту 3 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731 - IX пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції: "3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
Згідно з п. 1 розділу II " Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 18.06.2020 №731 - IX, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Зазначений Закон набрав чинності 17.07.2020 року.
Разом з тим, відповідно до п. 2 розділу II " Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 18.06.2020 №731 - IX, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Суд констатує, що станом на дату прийняття рішення в даній справі зазначений 20-денний строк, протягом якого учасники справи мали право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом № 540-IX від 30 березня 2020, закінчився.
В той же час, відповідач не подав до суду заяви про поновлення процесуальних строків, встановлених нормами КАС України, з зазначенням, що причини їх пропуску є поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Таким чином суд приходить до висновку про можливість розгляду та вирішення даної справи на підставі наявних в ній доказів, в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.
10.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням ЗВ-9300001612020 від 09.01.2020 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Скаржинецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, а саме просив надати дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
До вказаного клопотання додано графічні матеріали земельної ділянки із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
За наслідком розгляду вказаного клопотання 12.02.2020 відповідачем прийнято наказ №2-3706/15-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою». Підставою для відмови у надані дозволу на розробку проекту землеустрою є невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, та у зв'язку з тим, що до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшло декілька клопотань позивача щодо надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою, для ведення особистого селянського господарства (а.с. 10).
Не погоджуючись із таким наказом суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до п «а» ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (п. «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України).
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно абз. 1 ч. 3 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу підставами для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою, зазначено:
невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів;
той факт, що до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшло декілька клопотань позивача щодо надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою, для ведення особистого селянського господарства.
Оцінюючи спірний наказ, суд керується положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Приймаючи оскаржуваний наказ, відповідач як на підставу відмови в наданні дозволу зіслався на формулювання загального характеру "невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів". Однак, в оскаржуваному наказі не вказано, в чому, на думку відповідача, полягає така невідповідність.
Загальне формулювання "невідповідність місця розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач вимогам законів" має бути пояснене у самому наказі вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.
Наведений висновок узгоджується із встановленими законом вимогами щодо "обґрунтованості рішення", що полягають в дослідженні суб'єктом владних повноважень усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви, якими керується суб'єкт у процесі оцінки та аналізу обставин, повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами, які чітко зазначені в наказі.
Такий висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Так, у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Виходячи із обставин встановлених у цій справі, відповідач принципу належного урядування як і вимог закону про повне обґрунтування власного рішення не дотримався. Зокрема оскаржуваний наказ обґрунтований лише із посиланням на загальні формулювання про невідповідність місця розташування об'єкта встановленим вимогам та не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача перешкоджають позивачу у реалізації його права на обґрунтування своєї незгоди із усіма аргументами відповідача та ефективне і швидке оскарження рішення.
Крім того, за таких обставин суд позбавлений можливості надати оцінку чи виконані всі умови, визначені нормами Земельного кодексу України, для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Щодо інших підстав відмови, викладених в оскаржуваному наказу, то судом встановлено, що відповідач відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вказав про те, що до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшло декілька клопотань позивача щодо надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою, для ведення особистого селянського господарства. В той же час, відповідно до ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян, проводиться один раз по кожному виду використання.
Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України, і вищезазначений аргумент, яким також керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належить.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень.
Водночас суд зазначає, що отримання вказаного дозволу не означає позитивного рішення про надання її у власність. Відповідна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 13.12.2016 в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27.02.2018 в справі № 545/808/17 та від 19.06.2018 в справі № 806/2982/17.
Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що позивач не зазначив на який вид документації просить дозвіл.
Проте, доводи відповідача в цій частині суд до уваги не бере, оскільки, по-перше, це не було підставою для відмови згідно з оскаржуваним наказом і, по-друге, аналіз наданого позивачем клопотання свідчить про те, що ним чітко вказано про прохання надати дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власності земельної ділянки.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що оскаржуваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 12.02.2020 № 2-3706/15-20-СГ є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача та прийняти відповідне рішення у формі наказу, яким вирішити питання про надання або мотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В даному ж випадку, виходячи з заявлених позивачем позовних вимог та встановлених фактичних обставин справи, приймаючи до уваги, що суд прийшов до висновку, що оскаржуваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 12.02.2020 № 2-3706/15-20-СГ є протиправним та підлягає скасуванню, належним способом захисту прав та інтересів позивача є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 09.01.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Скаржинецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, та прийняти мотивоване рішення, з урахуванням висновків суду.
Пунктом 3 частини 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку, що з наведених у позовних заявах мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу та інших судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Як видно з матеріалів справи, 26.02.2020 року між позивачем та адвокатом Костюком Сергієм Миколайовичем укладено Договір №2 про надання правничої допомоги.
За умовами цього договору (пункт 1.1) адвокат бере на себе зобов'язання представляти інтереси клієнта (Собчука А.І.) у підготовці документів, збору доказів, для звернення до адміністративного суду з позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії, представляє права і законні інтереси клієнта в Вінницькому окружному адміністративному суді з усіма правами представника, а клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар за надання правової допомоги, передбаченої в п. 4 цього Договору.
Пунктом 4.1 даного Договору клієнт оплачує адвокату гонорар в сумі 2500 грн., клієнт або особа, якій доручено здійснити оплату послуг адвоката, сплачує обумовлену суму гонорару в день укладення Договору.
Відповідно до квитанції від 26.02.2020 позивач здійснив на користь адвоката Костюка С.М. оплату за юридичні послуги згідно з Договором №2 від 26.02.2019 року у сумі 2500 грн.
Отже, витрати позивача на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та підтверджуються належними і допустимим доказами.
Досліджуючи питання про можливість віднесення таких витрат до складу судових витрат в адміністративній справі № 120/995/20-а, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Як видно з розрахунку суми гонорару (відповідно до договору на надання правничої допомоги №2 від 26.02.2020) від 26.02.2020 адвокат надає згідно договору на надання правничої допомоги №2 від 26.02.2020 ОСОБА_1 правову допомогу наступного характеру за такими цінами:
- надання усних консультацій та роз'яснень щодо правових питань, збір та правовий аналіз інформації, документів та матеріалів вивчення судової практики у подібних справах - 1 год., ціна - 500 грн.;
- складання та подання позовної заяви - 3 год., ціна - 1500 грн.;
- складання та подання відповіді на відзив - 1 год., ціна - 500 грн.;
Надання вказаних адвокатських послуг повністю підтверджується матеріалами справи, в тому числі і актом приймання - передачі наданих послуг, і, на думку суду, є доведеним. Так, адвокатом дійсно був підготовлений і поданий до суду позов на 5 стор., оформлено додатки до нього, відповідь на відзив на 4 стор., клопотання про долучення доказів до матеріалів справи на 2 стор.
Розмір заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу, на переконання суду, є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та часом, витраченим на їх надання. Такі витрати відповідають вимогам розумності та були дійсно необхідними.
Відповідно до частини 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, суд критично оцінює заперечення представника відповідача щодо долучення представником позивача до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, з посиланням на положення ст. 79 КАС України, якою передбачено, що позивач повинен надати докази разом із поданням позовної заяви, в той же час обгрунтованих заперечень щодо неспівмірності заявлених до відшкодування витрат відповідачем не наведено.
З огляду на викладене суд приходить до переконання, що за результатами розгляду цієї справи на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 2500 грн.
Крім того, у відповідності до положень ч. 1 ст. 139 КАС України на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області підлягають стягненню судові витрати у виді судового збору в сумі 840,80 гривень.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77,90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 12.02.2020 №2-3706/15-20-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 09.01.2020 ( зареєстроване 10.01.2020 за №С-636/0/94-20 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Скаржинецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, та прийняти мотивоване рішення, з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області понесені судові витрати у виді судового збору та витрат на правничу допомогу в загальній сумі 3340,80 грн. (три тисячі сорок гривень 80 копійок) та у вигляді
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027).
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна