Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 641/4124/18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавровой Л.С.
при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК"
про захист прав споживачів
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - Марцонь Д.Г.
відповідача - Квашнін М.О.
В червні 2018 ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом до Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" (відповідача) та просив стягнути суму завданої матеріальної шкоди в розмірі 7.213,82 грн. та моральну шкоду в розмірі 10.000,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 19 жовтня 2015 року через відповідний структурний підрозділ ПАТ «ПУМБ» позивачем були проведені платежі щодо сплати єдиного соціального внеску №№ 6821979, 6820818 на суму 478,17 грн та 1113,42 грн на користь державної податкової інспекції. 27 жовтня 2015 року позивач, отримавши телефонне повідомлення від державної податкової інспекції про відсутність платежів, звернувся до відповідача щодо підтвердження проведення платежів. Відповідачем був наданий лист-підтвердження, відповідно до якого платежі були проведені. Наприкінці березня 2018 року на адресу позивача надійшли рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0006301309 та № 0006291309 щодо накладення на нього штрафних санкцій за несплату у 2015 році відповідних платежів до державного бюджету зі сплати єдиного соціального внеску. Сума санкцій склала 6 219,97 грн та 993,85 грн. Підставою для нарахування штрафних санкцій стало те, що платежі, які було здійснено 19 жовтня 2015 року через відділення ПАТ «ПУМБ» не надійшли на відповідні рахунки бюджету. У відповідь на звернення позивача до відповідного структурного підрозділу відповідача останній листом від 02 травня 2018 року повідомив, що грошові кошти не були зараховані до державного бюджету та залишилися у відповідача, також позивачу було запропоновано отримати ці кошти. 22 червня 2018 року грошові кошти в сумі 478,17 грн та 1 113,42 грн були отримані позивачем, що підтверджується копіями квитанцій № 6820818 та № 6821979 від 22 червня 2018 року. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь завдану матеріальну шкоду в розмірі 7 213,82 грн та 10000,00 грн моральної шкоди, спричинення якої позивач обґрунтовує його суттєвими стражданнями через ситуацію, що склалася.
Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 14 грудня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ПУМБ» на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 7 213,82 грн та моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (т.1 а.с. 132-135). Рішення Комінтернівського суду мотивоване тим, що відповідач у судовому засіданні не довів та не надав доказів того, що він уживав усіх необхідних заходів для належного інформування позивача про не проведення платежів зі сплати єдиного соціального внеску.
Постановою Харківського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 14 грудня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито (т.1 а.с.232-236). Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з реалізацією ОСОБА_1 установленого законом обов'язку суб'єкта підприємницької діяльності зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а відтак відповідно до положень статті 20 Господарського процесуального кодексу України спір між фізичною особою - підприємцем Марцонь Г.Д. та ПАТ «ПУМБ» має вирішуватися господарським судом.
Верховний Суд постановою від 28.04.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 10.04.2019 без змін з посиланням на внесені Законом № 460-ІХ зміни до ст. 255, 256, 258 ЦПК України (т.2 а.с. 42-45).
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 10.07.2020 р. у справі № 641/4124/18 було задоволено заяву позивача про направлення справи до суду господарської юрисдикції, передано справу до Господарського суду Харківської області.
Ухвалою суду від 24.07.2020 р. Господарським судом Харківської області прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання по справі призначено на 18.08.2020 р. о 09:39, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.
Підготовче засідання неодноразово відкладалося з метою виконання завдання підготовчого провадження та забезпечення процесуальних прав сторін.
12.10.2020 судом було закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті. Розгляд справи по суті було відкладено на 26.10.2020 р. о 09:00.
У судовому засіданні 26.10.2020 р. позивач та представник позивача підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у заявах по суті справи.
Розглянувши матеріали, з'ясувавши обставини справи та дослідивши надані сторонами докази та викладені доводи, судом встановлено наступне.
19 жовтня 2015 року через структурний підрозділ ПАТ «ПУМБ» позивачем були проведені платежі щодо сплати єдиного соціального внеску №№ 6821979, 6820818 на суму 478,17 грн та 1113,42 грн на користь державної податкової інспекції.
27 жовтня 2015 року позивач, отримавши телефонне повідомлення від державної податкової інспекції про відсутність платежів, звернувся до відповідача щодо підтвердження проведення платежів. Відповідачем був наданий лист-підтвердження, відповідно до якого платежі були проведені.
Згідно довідки без дати та номеру ПАТ «ПУМБ», 19.10.2015 платником проведені платежі № №6820818 та №6821979 від 19.10.2015 року зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 478,17 грн та 1113,42 грн.
Наприкінці березня 2018 року на адресу позивача надійшли рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0006301309 та № 0006291309 щодо накладення на нього штрафних санкцій за несплату у 2015 році відповідних платежів до державного бюджету зі сплати єдиного соціального внеску, сума санкцій склала 6219,97 грн та 993,85 грн. Підставою для нарахування штрафних санкцій стало те, що платежі, які було здійснено 19 жовтня 2015 року через відділення ПАТ «ПУМБ» не надійшли на відповідні рахунки бюджету.
02.04.2018 року позивач звернувся до ПАТ «ПУМБ» відділення №3 в м. Харкові з заявою в якій він просив: надати відповідь за фактом повернення грошових коштів до банку та стягнути штрафні санкції та суми платежів.
У відповідь на звернення позивача до відповідного структурного підрозділу відповідача останній листом від 02 травня 2018 року повідомив, що грошові кошти не були зараховані до державного бюджету та залишилися у відповідача. Банк вказував, що відповідальність за правильність надання реквізитів для касового документа, у тому числі призначенні платежу, лежить на клієнтові. Грошові кошти зі сплати єдиного соціального внеску за документами №6820818 та №6821979 від 19.10.2018 року не надійшли на рахунок податкових органів через некоректне зазначення позивачем рахунків Основ'янської ОДПІ в м. Харкові, що призвело до повернення одержувачем перерахованих коштів. Рекомендовано позивачу звернутися до відділення банку для уточнення можливості повернення грошових коштів згідно документів №6820818 та №6821979, які були повернуті одержувачем.
22.06.2018 позивачем до відділення №3 ПАТ «ПУМБ» в м. Харкові подано заяви про повернення грошових коштів за переводами, ініційованими ним на підставі заяви на перевід грошових коштів №6820818 та №6821979 від 19.10.2015 у розмірі 478,17 грн та 1113,42 грн. 22.06.2018 року грошові кошти в сумі 478,17 грн та 1113,42 грн були отримані позивачем, що підтверджується копіями квитанцій № 6820818 та № 6821979 від 22 червня 2018 року.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь завдану матеріальну шкоду в розмірі 7 213,82 грн та 10000,00 грн моральної шкоди, спричинення якої позивач обґрунтовує його суттєвими стражданнями через ситуацію, що склалася.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач вказував, що ініціюючи грошові перекази правильність заповнення банком реквізитів касового документа із застосуванням технічних засобів позивач засвідчив своїм власноручним підписом. 02.04.2018 (тобто, через два з половиною роки) позивач звернувся із заявою до відділення № З ПУМБ В м. ХАРКІВ з вимогою компенсувати суму штрафних санкцій та суму платежів. Листом від 02.05.2018 за вих. № КНО - 33/30716 відповідач надав відповідь на звернення позивача та рекомендував звернутись позивачу до відділення № 3 ПУМБ в м. ХАРКІВ, щоб отримати грошові кошти, які повернулись 23.10.2015. 22.06.2018 позивач звернувся до ВІДДІЛЕННЯ № З ПУМБ в м. ХАРКІВ де отримав грошові кошти (1113,42 грн та 478,17 грн).
Відповідач стверджував про відсутності його вини у неотриманні Основ'янським ОДПІ м. Харкова платежів ініційованих позивачем і у нарахуванні позивачу штрафних санкцій. Інструкція про ведення касових операцій банками в Україні, яка затверджена Постановою Правління Національного банку України 01.06.2011 № 174 іноземній валюті, регулювала взаємовідносини банків (філій, відділень) з відділами (управлінням) грошового обігу в регіоні Департаменту грошового обігу, Центральним сховищем Національного банку України, іншими банками (філіями, відділеннями) та клієнтами з цих питань (п. 2, Розділу І Інструкції № 174). Відповідно до п. 1.4. Розділу IV. «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції № 174, клієнт заповнює касові документи від руки чи за допомогою технічних засобів або банк (філія, відділення) за згодою клієнта заповнює касові документи із застосуванням технічних засобів або системи автоматизації банку (далі - САБ). Правильність заповнення банком (філією, відділенням) реквізитів касового документа із застосуванням технічних засобів або САБ клієнт засвідчує своїм власноручним підписом або ЕП. Відповідно до п. 1.14 Розділу IV. «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції № 174, Банку (філії, відділенню) забороняється під час здійснення касових операцій виправляти в касових документах такі реквізити: номери рахунків (за винятком зміни номера рахунку на грошових чеках у зв'язку з реорганізацією банку), найменування клієнта, суми, призначення платежу, прізвища, імені, по батькові отримувача (платника). Відповідно до вимог п. 33.2 статті 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року N 2346-ІІІ, платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі Учаснику платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації.
Таким чином, відповідач наголошував, що на підставі заяв позивача ініціював переведення грошових коштів за реквізитами, які були надані самим позивачем та саме позивач, згідно п. Розділу IV. «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції № 174 та щ 33.2 статті 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року N 2346-ІІІ, несе відповідальність за вірність реквізитів.
Також, відповідач зазначав, що наявна в матеріалах справи довідка відділення № З ПУМБ в м. Харків зазначає про ініціювання проведення платежів 19.10.2015 згідно заяви на переказ готівки № 6820818 на суму 1113, 42 гривень та заяви на переказ готівки № 6821979 на суму 478,17 гривень, що не оскаржується сторонами у справі, а не зазначає про зарахування грошових коштів на рахунок одержувача. Вказана довідка взагалі не містить ані дати, ані вихідного номеру, що не дає можливості належним та допустимим доказом об'єктивно та достеменно встановити час та дату, коли довідка була видана, довідка могла бути видана у період часу з 19.10.2015 (дати проведення платежу) по 23.10.2015 (дату повернення грошових коштів).
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача суми моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн відповідач вказував, що моральна шкода підлягає відшкодуванню виключно у випадку, якщо це передбачено законом або договором. В той же час, положення Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачають стягнення моральної шкоди з Банку за те, що за вини самого позивача грошові кошти були спочатку перераховані за невірними реквізитами, а потім повернуті відповідачу.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог і викладених сторонами доводів та заперечень, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Завданням господарського судочинства згідно частини першої статті 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Виконанням податкового обов'язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу. Зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу (п. 126.1 ст. 126 ПК України).
Зарахування місцевих податків та зборів, до яких згідно зі статтею 10 ПК України відноситься, зокрема, й податок - єдиний соціальний внесок, до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (далі - БК України). Згідно частин 4, 5 статті 45 БК України податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і визнаються зарахованими до державного бюджету з дня їх зарахування.
Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України від 5 квітня 2001 року №2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.
Як було встановлено судом, 19 жовтня 2015 року через структурний підрозділ ПАТ «ПУМБ» позивачем були проведені платежі щодо сплати єдиного соціального внеску №№ 6821979, 6820818 на суму 478,17 грн та 1113,42 грн на користь державної податкової інспекції. Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки ПАТ «ПУМБ» 19.10.2015 року позивачем були проведені платежі №6821979, №6820818 про сплату єдиного соціального внеску в сумі 478,17 грн. та 1113,42 грн.
Рішеннями Головного управління ДФС у Харківській області № 0006301309 та № 0006291309 щодо накладення на позивача штрафних санкцій за несплату у 2015 році відповідних платежів до державного бюджету зі сплати єдиного соціального внеску, на позивача було накладено санкції в розмірі 6219,97 грн та 993,85 грн. Підставою для нарахування штрафних санкцій стало те, що платежі, які було здійснено 19 жовтня 2015 року через відділення ПАТ «ПУМБ» не надійшли на відповідні рахунки бюджету.
В той же час, у відповідь на звернення позивача до відповідного структурного підрозділу відповідача останній листом від 02 травня 2018 року повідомив, що грошові кошти не були зараховані до державного бюджету та залишилися у відповідача. Відповідно до виписки з особового рахунку по прийнятим платежам від 23.10.2015 платежі за документами № №6820818 та №6821979 повернуті для уточнення рахунку отримувача.
Таким чином, банку було відомо про не проведення платежів позивача, але відповідачем не було вжито заходів для належного інформування позивача про не проведення платежів по сплаті єдиного соціального внеску, що і стало причиною накладення штрафних санкцій на позивача. Згідно рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0006301309 та № 0006291309 щодо накладення на нього штрафних санкцій за несплату у 2015 році відповідних платежів до державного бюджету зі сплати єдиного соціального внеску, сума санкцій склала 6219,97 грн та 993,85 грн.
З огляду на викладене, позивачу було заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 7213,82 грн, яка підлягає відшкодуванню відповідачем.
Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин).
Згідно із частиною першою, пунктами 2, 4 частини другої, частиною третьою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону про захист прав споживачів чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
У спорах про захист прав споживачів відшкодування моральної шкоди прямо встановлено спеціальним законом, який регулює відносини у сфері захисту прав споживачів.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Вказана правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц.
В той же час, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 13 ГПК України).
Згідно ст. 14 ГПК України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Керуючись ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди суд враховує характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступень вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також інші обставин, які мають істотне значення та враховуючи вимоги розумності та справедливості.
В той же час, стверджуючи про заподіяння позивачу суттєвих страждань через ситуацію що склалася та заявляючи вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн позивачем не надано належних та достатніх доказів, що підтверджують глибину його душевних страждань. З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що відшкодування позивачу заподіяної матеріальної шкоди в повній мірі покриває завдані відповідачем збитки, а заявлений позивачем розмір моральної шкоди є необґрунтованим.
Вирішуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З огляду на зазначене, викладені судом обґрунтування та оцінка доводів учасників справи були здійснені в тому об'ємі, який охоплює коло обставин, які підлягають встановленню для правильного вирішення спору по суті з урахуванням усіх дійсних обставин справи.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору по даній справі покладаються на відповідача та підлягають стягненню в дохід бюджету.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 73, 74, 80, 86, 129, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" (04070, м.Київ, Подільський район, ВУЛИЦЯ АНДРІЇВСЬКА, будинок 4, ідентифікаційний код особи 14282829) на користь фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код особи НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду 7213,82 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" (04070, м.Київ, Подільський район, ВУЛИЦЯ АНДРІЇВСЬКА, будинок 4, ідентифікаційний код особи 14282829) на користь державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UА908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 1762,00 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено "02" листопада 2020 р.
Суддя Л.С. Лаврова