Справа №755/13126/19
Апеляційне провадження №22-ц/824/9767/2020
15 жовтня 2020 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Болотова Є.В., Гуля В.В., із участю секретаря Линок В.О., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технобудсервіс 2006» про визнання порушених конституційних та трудових прав, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії,
16 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, де просив визнати порушення ТОВ «Технобудсервіс 2006» конституційних прав та вимог трудового законодавства України, скасувати незаконний наказ №23/1807-19 про припинення трудового договору за прогули без поважних причин, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, та поновити ОСОБА_1 на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, зобов'язати ТОВ «Технобудсервіс 2006» негайно виплатити один розмір заробітної плати в розмірі 9 000 грн після сплати податків та обов'язкових відрахувань.
Свої позовні вимоги мотивував тим, що 14 травня 2019 року позивач був прийнятий на роботу до ТОВ «Технобудсервіс 2006».
05 червня 2019 року позивачу була сплачена заробітна плата за травень в розмірі 1 203,84 грн, що значно менш ніж позивачу було повідомлено на співбесіді.
В подальшому, позивачем було скеровано ряд доповідних записок про неналежне дотримання роботодавцем санітарних норм та порушення прав робітника.
З боку роботодавця було вчинено ряд порушень, а саме: позбавлено позивача доступу до оргтехніки, до мережі інтернет, до НПА в електронній або письмовій формі, до корпоративної мережі, налаштовано колектив проти позивача.
Крім цього, в приміщенні офісу не було дотримано температурного режиму.
Дані обставини свідчать про навмисне створення таких умов, що могли стати підставою для примусового звільнення позивача роботодавцем через невиконання працівником без поважних причини обов'язків або застосування дисциплінарних заходів.
24 червня 2019 року позивач подав заяву на звільнення, проте 04 липня 2019 року отримав відповідь з якої дізнався, що генеральний директор ТОВ «Технобудсервіс 2006» відмовився дотримуватися трудового законодавства та відмовив у звільненні.
18 липня 2019 року відповідачем було прийнято наказ №23/1807-19 про припинення трудового договору за прогули без поважних причин.
В даному випадку позивач вважає, що суд має встановити правдивість даних документів.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня
2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в судовому засіданні достовірно встановлено, що починаючи з 25 квітня 2019 року ОСОБА_1 жодного разу не прийшов на роботу. Цей факт не оспорюється позивачем.
Отже, відмовивши в звільненні позивача за п. 4 ст. 36 КЗпП України, відповідач діяв в межах діючого законодавства та обґрунтовано відмовив в звільненні з цих підстав.
Що ж стосується вимоги позивача про скасування незаконного наказу №23/1807-19 про припинення трудового договору за прогули без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то дана вимога задоволенню також не підлягає виходячи з наступного.
Наказом №23/1807-19-пз про припинення трудового договору від 18 липня 2019 року звільнено ОСОБА_1 за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Підставою звільнення позивача з роботи відповідно до наказу є відсутність на робочому місці 21 червня 2019 року, з 24 червня 2019 року до 16 липня 2019 року, яка задокументована відповідними актами.
Крім цього, свою відсутність на робочому місці протягом зазначеного часу позивач не заперечує в судовому засіданні, пояснюючи свою відсутність на роботі тим, що між ним та відповідачем були припинені трудові відносини.
З доводами позивача суд не погоджується, оскільки подавши заву про звільнення, навіть якщо рахувати підставою звільнення ст. 38 КЗпП України, позивач зобов'язаний був відпрацювати ще два тижні, тобто до 05 липня 2019 року.
Не виконавши даної умови, визначеної ст. 38 КЗпП України, позивач фактично вчинив прогул, що правомірно стало підставою для його звільнення.
Крім цього, в пункті 38 позову позивач стверджує, що наказ про звільнення ще і тому є незаконним, що роботодавець не має права звільняти свого працівника за прогули, якщо цей працівник був переведений або направлений або знаходився у відрядженні на іншому підприємстві.
Нормативним обґрунтуванням цього твердження позивач наводить норми ст. 32 КЗпП ( переведення на іншу роботу. Зміна істотних умов праці )
та ст. 33 КЗпП ( тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором ).
На підтвердження даного факту позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу.
З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням генерального директора від 20 червня 2019 року №1/19-р у зв'язку з проведенням ремонтних робіт у кабінеті, який призначено для розміщення юридичної служби на другому поверсі офісного приміщення ТОВ «Технобудсервіс 2006», влаштували тимчасово робоче місце юристу ОСОБА_1 на третьому поверсі офісної будівлі у кабінеті виробничо-технічного відділу для виконання покладених на нього посадових обов'язків.
Отже, підстав для скасування наказу про припинення трудового договору та поновлення на роботі немає.
Оскільки вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від попередніх, то вона також не підлягає задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання ТОВ «Технобудсервіс 2006» виплатити один розмір заробітної плати в розмірі 9 000 грн після сплати податків та обов'язкових відрахувань то слід зазначити наступне.
Обґрунтовуючи дану вимогу позивач посилається на ч. 7 ст. 235 КЗпП України.
Відповідно до ч. 7 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.
Дана норма закону регулює відносини між роботодавцем та особою, з якою не оформлено трудових відносин.
В судовому засіданні позивач наполягає на тому, що він приступив до роботи в ТОВ «Технобувсервіс 2006» з 14 травня 2019 року, але не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження даної обставини, що дає підстави відмовити в задоволенні даної вимоги.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні.
Просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вирішуючи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 14 травня 2019 року сторони уклали договір про надання послуг №1/0204-19 згідно умов якого ОСОБА_1 надаватиме товариству до 31 травня 2019 року, включно, послуги роботи з документацією, кореспонденцією та ведення документообігуза винагороду в 3 000 грн ( а.с. 82-85 т. 1 ).
Відповідно до власноруч написаної заяви від 21 травня 2019 року,
ОСОБА_1 просив прийняти його на роботу на посаду юриста з 23 травня 2019 року ( а.с. 148 т. 1 ).
Відповідно до наказу №14/2105-19пр від 21 травня 2019 року
ОСОБА_1 прийнято на роботу з 23 травня 2019 року на посаду юриста в ТОВ «Технобудсервіс 2006» з окладом згідно штатного розпису ( а.с. 150 т 1 ).
Штатним розписом ТОВ «Технобудсервіс 2006» встановлено оклад юриста в розмірі 4 700 грн ( а.с. 80 т. 1 ).
23 травня 2019 року ОСОБА_1 був під підпис ознайомлений з правилами внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «Технобудсервіс 2006», що підтверджується копією журналу ознайомлення, Положенням про службові відрядження працівників та Положенням про систему відеоспостереження ( а.с. 154-1158, 159-161, 162-168, 169, 170-171, 172 т. 1 ).
20 червня 2019 року розпорядженням №1-19-р генерального директора ТОВ «Технобудсервіс 2006», в зв'язку з проведенням ремонтних робіт у кабінеті, який призначено для розміщення юридичної служби на другому поверсі офісного приміщення, влаштовано тимчасово робоче місце юристу ОСОБА_1 на третьому поверсі офісної будівлі у кабінеті виробничо-технічного відділу для виконання покладених на нього посадових обов'язків
( а.с. 173 т. 1 ).
З даним розпорядженням ОСОБА_1 відмовився ознайомитись, що підтверджується актом фіксації відмови від 20 червня 2019 року ( а.с. 174 т. 1 )
Крім цього, в той же день 20 червня 2019 року, розпорядженням
№2/19-р генерального директора ТОВ «Технобудсерсвіс 2006», у зв'язку з необхідністю проведення технічних робіт моноблоку юриста ОСОБА_1 , для можливості усунення недоліків у роботі техніки, зазначено необхідність вилучення моноблоку 20 червня 2019 року до 17 години ( а.с. 175 т. 1 ).
При цьому, 20 червня 2019 року позивач написав заяву на адресу генерального директора, в якій просив негайно відновити нормальні умови для роботи в кабінеті, розташованому на третьому поверсі у офісі ТОВ «Промжитлоінвест» з дотримання санітарних норм.
Дана заява подана у зв'язку з тим, що після переведення до іншого робочого місця ( кабінету ) температура повітря в ньому становила від 29 до 34 градусів ( а.с. 18 т. 1 ).
Крім цього, 20 червня 2019 року позивач подав заяву, в якій повідомив, що 20 червня 2019 року о 12 годині 30 хвилин у нього було вилучено оргтехніку, а саме комп'ютер, що унеможливлює виконання ним службових обов'язків та просить відновити його права ( а.с. 22 т. 1 ).
В той же день, 20 червня 2019 року ОСОБА_1 було подано генеральному директору доповідну записку, в якій він повідомив, що його робоче місце досі не підготовлено до роботи, тому, що температурний режим в приміщенні є критичним - 30 градусів, що істотно впливає на фізичний стан позивача.
Про даний факт він повідомив генерального директора 20 червня 2019 року, але питання на момент подання даної заяви не вирішено
( а.с. 176 т. 1 )
Наказом №2-2106-19 від 21 червня 2019 року призначено перевірку на відповідність нормам температурним, шумовим та світловим у кабінеті виробничо-технічного відділу офісного приміщення з наданням висновку комісії та письмовими повідомленнями від працівників, чиї робочі місця знаходиться в даному приміщенні ( а.с. 177 т. 1 ).
Із заключення комісії від 21 червня 2019 року вбачається, що кабінет виробничо-технічного відділу офісного приміщення ТОВ «Технобудсервіс 2006», що розташований на третьому поверсі, придатний для експлуатації відповідно до його призначення та оснащений обладнанням, що знаходиться в технічно-справному стані ( а.с. 178 т. 1 )
21 червня 2019 року ОСОБА_1 подав генеральному директору доповідну записку, в якій повідомляє, що засобів для роботи у ручному режимі йому все ще не надано.
Враховуючи, що він знаходиться в приміщенні ТОВ «Прожитлоінвест» просить надати йому, як працівнику ТОВ «Технобудсервіс 2006», робоче місце на їх підприємстві та розмір господарських витрат на утримання робочого місця, яке не відповідає умовам трудового законодавства та санітарних норм ( а.с. 182 т. 1 )
Директор-розпорядник ТОВ «Технобудсервіс 2006» ОСОБА_2 21 червня 2019 року відповідними доповідними записками повідомила генерального директора, що ОСОБА_1 на робочому місці о 08 годині 30 хвилин був відсутній та прибув на робоче місце о 08 годині 57 хвилин, о 10 годині 30 хвилин робоче місце покинув, о 17 годині зафіксовано, що з 10 години 30 хвилин до 17 години не з'явився на робоче місце ( а.с. 192-198 т. 1 ).
Згідно доповідних записок директора-розпорядника ОСОБА_2 від 24 червня 2019 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 24 червня 2019 року о 08 годині 30 хвилин та о 16 годині 45 хвилин ( а.с. 199-202 т. 1 ).
Пояснювальною запискою від 24 червня 2019 року позивач повідомив, що його керівником ОСОБА_2 було запропоновано на вибір обрати робочий час виходу на роботу або з 08 до 17 години або з 09 до 18 години.
Він обрав другий варіант, а тому вважає, що в його діях відсутнє порушення правил внутрішнього трудового розпорядку ( а.с. 191 т. 1 ).
Накладною №1 від 24 червня 2019 року для виконання службових обов'язків на робочому місці у офісному приміщенні юристу ТОВ «Технобудсервіс 2006» ОСОБА_1 надано ноутбук Aser ( а.с. 119 т. 2 ).
В той же день, 24 червня 2019 року, накладною №3, ОСОБА_1 повернув ноутбук ( а.с. 121 т. 2 )
Крім цього, пояснювальною запискою від 24 червня 2019 року
ОСОБА_1 повідомив генерального директора, що оскільки його робоче місце не було облаштовано, тому він вважає неможливим працювати в умовах неналежного облаштування робочого місця ( а.с. 190 т. 1 ).
24 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до генерального директора, в якій просив повідомити його про час коли будуть усунуті недоліки відповідно до трудового законодавства та санітарних норм.
Також в цій заяві повідомив, що 21 червня 2019 року він з'явився на роботу об 11 годині, щоб на власні очі переконатися у стані його робочого місця.
Робоче місце виглядало так само , як і тоді, коли він його залишив. Також був повідомлений, що його відсутність на робочому місці було сприйнято, як прогул.
Написавши всі пояснювальні записки та відповівши на всі питання, генеральним директором було надано йому завдання, що складало три юридичні питання.
Попередньо у нього забрали комп'ютер, а взамін - надали ноутбук «Acer» на якому відсутні документи, інформація, законодавча база та доступ до мережі Інтернет.
Враховуючи відсутність технічної можливості виконувати свої обов'язки , повідомив, що він вимушений залишити «робоче» місце та повернути ноутбук.
Наказом №1/2406-19 від 24 червня 2019 року за порушення трудової дисципліни, згідно ст. 147 КЗпП України та правил внутрішнього трудового розпорядку товариства, застосовано стягнення у виді догани ОСОБА_1 - юристу товариства ( а.с. 185 т. 1 ), за відсутність на робочому місці 21 червня 2019 року з 08 години до 08 години 57 хвилин та з 10 години 30 хвилин до 17 години ( без врахування часу на перерву ).
В той же день 24 червня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення на підставі п. 4 ст. 36 КЗпП України ( а.с. 215 т. 1 ).
Начальник відділу кадрів ТОВ «Технобудсервіс 2006» службовою запискою повідомила генерального директора, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника ( статті 38, 39 ), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу ( статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу ( стаття 45 ).
Із змісту поданої ОСОБА_1 заяви не є зрозумілим, чи він бажає звільнитися за власним бажанням з відповідним відпрацюванням двох тижнів, чи з причин неможливості продовжувати роботу, а саме у зв'язку з переїздом на нове місце проживання; переведенням дружини на роботу в іншу місцевість; вступу до навчального закладу; неможливістю проживання у даній місцевості , яка підтверджена медичним висновком; доглядом за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю 1 групи, а також з інших поважних причин.
До заяви ОСОБА_1 не додає ніяких документів, які би свідчили про перелічені вище причини, а тому на її думку заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню ( а.с. 216 т. 1 ).
26 червня 2019 року ТОВ «Технобудсервіс 2006» надіслало листа на адресу ОСОБА_1 , в якому просить уточнити свої вимоги
( а.с. 219-220 т. 1 ).
27 червня 2019 року ТОВ «Технобудсервіс 2006» на адресу
ОСОБА_1 надіслано другого листа, в якому повідомили, що зафіксовано його відсутність на робочому місці 25 червня 2019 року та 26 червня 2019 року.
Запропоновано надати пояснення та з'явитися на роботу. Також повідомлено, що заява про звільнення не задоволена ( про що було також усно повідомлено ) ( а.с.230 т. 1 ).
Доповідними записками та актами відсутності на робочому місці починаючи з 01 липня 2019 року по 17 липня 2019 року зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на робочому місці ( а.с. 232-250 т. 1, а.с. 1-33 т. 2 ).
Наказом №23/1807-19-пз про припинення трудового договору від 18 липня 2019 року звільнено ОСОБА_1 за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України ( а.с. 88 т. 2 ).
Враховуючи вище зазначене, неодноразове звернення позивача до відповідача з відповідними заявами щодо надання товариством належних умов праці, прохання звільнити його з роботи за власним бажанням на підставі п. 4 ст. 36 КЗпП України, суд апеляційної інстанції вважає передчасним звільнення позивача відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, яке не ґрунтується на положеннях ст. 38 КЗпП України.
Відповідно до положень зазначеної норми, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу ( переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин ), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Враховуючи положення вищезазначеної статті та той факт, що відповідач на вказані заяви відповідача належним чином не реагував, що унеможливлювало ОСОБА_1 продовжувати роботу, суд апеляційної інстанції вважає, що вказана обставина відноситься до інших поважних причин, а тому відповідачем було неправомірно відмовлено у розгляді заяви ОСОБА_1 про звільнення його на підставі п. 4 ст. 36 КЗпП України.
Таким чином, місцевий суд, враховуючи викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, дійшов помилкових та необґрунтованих висновків про те, що відповідач був позбавлений можливості розірвати трудовий договір у відповідності до ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Враховуючи вищезазначене та той факт, що відповідачем було проігноровано та не розглянуто заяву ОСОБА_1 про звільнення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідністьвизнання незаконним таскасування наказу №23/1807-19-пз про припинення трудового договору від 18 липня 2019 року, яким звільнено ОСОБА_1 за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Саме такий спосіб захисту порушенного трудового права позивача є ефективним, який грунтується на положеннях чинного трудового законодавства, в т.ч. і ст. 13 ЦПК України.
Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити і ту обставину, що незаконність наказу про звільнення позивача з роботи підтверджується фактом подвійного дисциплінарного стягнення за прогул 21 червня 2019 року, що суперечить положенням ч. 2 ст. 149 КЗпП України згідно якої за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При цьому, крім звільнення з роботи, позивач наказом №1/2406-19 від 24 червня 2019 року за порушення трудової дисципліни, згідно ст. 147 КЗпП України та правил внутрішнього трудового розпорядку товариства, був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у виді догани ( а.с. 185 т. 1 ),
Що ж до позовних вимог про визнання порушення ТОВ «Технобудсервіс 2006» конституційних прав та вимог трудового законодавства України, то суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при розгляді справи ні судом першої інстанції, а ні судом другої інстанції вказаних порушень не встановлено, а позивачем,в свою чергу, не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, в розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України, на підтвердження зазначеної обставини.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що названі вимоги не можуть бути задоволені і з огляду на те, що вони не грунтуються на положеннях ст. 16 ЦК України, ст. 232 КЗпП України, оскільки заявлені не у спосіб, визначений названими нормами права.
Решта позовних вимог позивача, як правильно встановив місцевий суд, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, не грунтується на положеннях чинного трудового законодавства, оскільки відсутні правові підстави для поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за його відсутності, зобов'язання товариства виплатити йому 9 000 грн.
При цьому, сам позивач не заперечував факт припинення трудових відносин 24 червня 2019 року, що, з точки зору суду другої інстанції, позбавляє суд можливості задовольнити ці вимоги з огляду на те, що це не був вимушений прогул.
Що ж до оплати роботи позивача за договором про надання послуг №1/0204-19 від 14 травня 2019 року, то ОСОБА_1 з приводу виконання умов цього правочину не заявляв, відповідно суд апеляційної інстанції позбавлений можливості ухвалити будь-яке рішення з цього приводу.
При цьому, позивач не позбавлений можливості звернутись із відповідними вимогами до суду першої інстанції, за наявності порушеного права чи законного інтересу згідно положень ст. 4 ЦПК України.
А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення про залишення позову без задоволення, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального праваі не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.
Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни зазначеної частини рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.
Законність та обгрунтованість ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року ( а.с. 52-54 т. 3 ) судом апеляційної інстанції не перевірялась за відсутності апеляційної скарги на зазначене судове рішення.
При цьому, апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).
Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути із ТОВ «Технобудсервіс 2006» на користь ОСОБА_1 та держави на підставі ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 141 ЦПК України судовий збір пропорційно до задоволених вимог у розмірі 2 305,20 грн ( а.с. 121 т. 3 ) та 2 296,80 грн ( 1 921 х 150 : 100 ) - 2 305,20 + 1 921 ) відповідно.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263, 274, 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технобудсервіс 2006» про визнання порушених конституційних та трудових прав, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії, в частині відмови в задоволенні вимог про скасування наказу, скасувати та ухвалити в цій частині позову нове судове рішення про їх задоволення.
Визнати незаконним та скасувати наказ №23/1807-19-пз Товариства з обмеженою відповідальністю «Технобудсервіс 2006» від 18 липня 2019 року про припинення трудового договору із ОСОБА_1 згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технобудсервіс 2006» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 305,20 грн та на користь держави 2 296,80 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: Є.В. Болотов
В.В. Гуль