Житомирський апеляційний суд
Справа №275/28/20 Головуючий у 1-й інст. Лівочка Л. І.
Категорія 39 Доповідач Галацевич О. М.
28 жовтня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.,
суддів: Борисюка Р.М., Микитюк О.Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»,
на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області, ухвалене 16 липня 2020 року суддею Лівочкою Л.І. у смт. Брусилові,
у справі № 275/28/20 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У січні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк, АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом, у якому посилаючись на невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору №б/н від 21 травня 2013 року, просило стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором станом на 01 грудня 2019 року в сумі 44910,73 грн, з яких: 23176,91 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 3401,32 грн - заборгованість за процентами нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 15717,70 грн - пені, 500 грн - штрафу (фіксована частина) та 2114,80 грн - штрафу (процентна складова).
Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 16 липня 2020 року позов Банку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором №б/н від 21 травня 2013 року у сумі 3800 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі представник Банку, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення в частині зменшення заборгованості за тілом кредиту та відмови у стягненні заборгованості за процентами нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, пенею та штрафами і ухвалити у цій частині нове рішення - про задоволення позову Банку, вирішити питання розподілу судових витрат.
На його думку, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення тіла кредиту в межах кредитного ліміту, оскільки позичальнику було збільшено кредитний ліміт до 13000грн, на підтвердження чого Банком під час розгляду справи надано відповідну довідку. Суд також не звернув уваги на те, що перевищення кредитного ліміту відбулося у зв'язку з тим, що позичальник скористався послугою «Миттєва розстрочка» та не здійснював внесення грошових коштів на погашення заборгованості понад кредитного ліміту. Окрім того, суд не врахував, що позичальник підписавши анкету-заяву, ознайомився з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, кредитними коштами користувався, частково погашав заборгованість, не заявляв вимог про визнання кредитного договору недійсним або нікчемним. Тому, суд безпідставно відмовив у задоволенні позову про стягнення заборгованості за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. Вважає, що навіть, якщо суд не взяв до уваги Умови та Правила надання банківських послуг Банку, стягненню з відповідача підлягали три проценти річних. Також, суд безпідставно не вирішив питання про стягнення заборгованості за пенею та штрафами, зважаючи на порушення позичальником умов договору.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказала на те, що її не було ознайомлено з умовами кредитування. Також зазначила, що визнає факт отримання на картку лише 300 грн кредитних коштів, а що стосується збільшення кредитного ліміту, то їй про це нічого не відомо, а тому вважає, що такі відомості є маніпуляцією зі сторони Банка. На її думку, є безпідставними доводи представника Банка про стягнення з неї трьох відсотків річних з огляду на межі заявлених позовних вимог. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін (а.с. 189-190).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що 21 травня 2013 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», на підставі якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку (а.с. 18).
Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідачки, а підписана нею анкета-заява не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, тип кредитної карти, розмір неустойки.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Банком на обґрунтування своїх позовних вимог, розмір заборгованості відповідача за договором від 21 травня 2013 року станом на 01 грудня 2019 року складає 44910,73 грн, з яких: 23176,91 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 3401,32 грн - заборгованість за процентами нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 15717,70 грн - пені, 500 грн - штрафу (фіксована частина) та 2114,80 грн - штрафу (процентна складова).
За змістом частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У анкеті - заяві від 21 травня 2013 року, на яку посилається Банк у позовній заяві і яка підписана позичальником, процентна ставка та порядок нарахування неустойки не зазначені.
Надані Банком до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, витяг з Тарифів обслуговування позичальником не підписані.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови кредитування розумів відповідач, був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також указала на мінливість Правил надання банківських послуг ПриватБанку, тому їх не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
За наведених обставин, а також, враховуючи, що в суді першої інстанції ОСОБА_1 заперечувала ознайомлення її з умовами кредитного договору, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з нею АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Таким чином вимоги Банку про стягнення неустойки є безпідставними, а висновки суду про відмову у задоволенні позову у цій частині є правильними, такими, що відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Аргументи Банку у цій частині, викладені у апеляційній скарзі, правильність висновків суду не спростовують.
Також є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні з ОСОБА_1 процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, з огляду на таке.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов'язаний сплатити неустойку та суми передбачені статтею 625 ЦК України.
Банком суду першої інстанції не надано довідку про строк дії кредитної картки, виданої ОСОБА_1 , а тому не доведено прострочення виконання нею грошового зобов'язання та наявність правових підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України. Окрім того, з наданої до апеляційної скарги довідки, термін дії картки, виданої відповідачці закінчився 31.07.2020 (а.с. 170), а з позовом Банк звернувся у січні 2020 року, позовні вимоги не збільшував.
Тому висновок суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_1 процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, є правильним.
Також, посилаючись на ст. 530 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність захисту порушених прав позивача та стягнення з відповідачки фактично отриманих, але не повернутих кредитних коштів.
Разом з тим, є обґрунтованими посилання Банку щодо неправильного визначення судом розміру заборгованості за тілом кредиту.
Так, згідно довідки про зміну умов кредитування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 кредитний ліміт в період з 21.05.2013 по 17.08.2017 збільшувався з 300 грн до 13000 грн (а.с. 200). Інформація наявна у виписці по рахунку, яка є первинним бухгалтерським документом та відображає зняття позичальником з карткового рахунку кредитних коштів та їх погашення, свідчить про те, що відповідачка користувалася послугою «Миттєва розстрочка», не здійснювала внесення грошових коштів на погашення заборгованості понад кредитного ліміту, у зв'язку із чим відбулося його перевищення. Виписка по рахунку та довідка про зміну кредитного ліміту була надана Банком під час розгляду справи судом першої інстанції (а.с.95-105).
Проте, на зазначені докази суд уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідачки 3800 грн тіла кредиту, оскільки як свідчать виписка по рахунку та розрахунок заборгованості, загальний залишок заборгованості за тілом кредиту станом на 01.12.2019 з урахуванням сплачених позичальником коштів на його погашення становить 8875,40 грн, а тому рішення суду слід змінити, збільшивши суму боргу з 3800 грн до 8875,40 грн та зменшивши суму судового збору з 2102 грн до 1038,38 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог (415,35 грн за подання позову до суду та 623,03 грн за подання апеляційної скарги).
Дана справа є малозначною, оскільки визначена у ній ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Тому, відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, судове рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 16 липня 2020 року змінити, збільшивши суму стягнення з 3800 грн до 8875,40 грн та зменшивши суму судового збору з 2102 грн до 1038,38 грн.
У решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 02 листопада 2020 року.