760/32548/19
2/760/884/20
СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
07 жовтня 2020 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Жовноватюк В.С.,
за участю секретаря - Дерев'янко К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У листопаді 2019 року позивач звернулася до суду із вищезазначеним позовом , в якому просила визнати незаконним і скасувати наказ Інституту підвищення кадрів державної служби зайнятості України від 23.10.2019 № 238-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити ОСОБА_1 на посаді проректора з науково-педагогічної роботи Інституту підвищення кадрів державної служби зайнятості України з 24.10.2019 та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.10.2019 по дату прийняття рішення суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Наказом ІПК ДСЗУ від 23.10.2019 №238-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача було звільнено з посади проректора з науково-педагогічної роботи ІПК ДСЗУ з 24.10.2019 у зв'язку із закінченням строку дії Контракту №141 від 24.10.2017 ( далі- Контракт) за п.2 ст. 36 КЗпП України.
Позивач вважає своє звільнення незаконним. Стверджує, що відповідач не мав права укладати з нею Контракт , умови якого погіршують становище позивача, в той час, як вона працювала на посаді проректора з науково-педагогічної роботи за строковим трудовим договором. Крім того, зазначає, що у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача з посади за п.2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії контракту , оскільки позивач продовжувала працювати на цій посаді на умовах строкового трудового договору , строк дії якого не закінчився, так як конкурс на цю посаду не призначався і , відповідно, його результати не оголошувалися.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги просить задовольнити.
02.12.2019 ухвалою суду у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до ч.5 ст. 279 ЦПК України , суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
19.12.2019 від представника відповідача першого проректора Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України Ворони П.В. надійшов відзив на позовну заяву. Проти позовних вимог відповідач заперечував. Зазначив, що звільнення позивача відбулося на законних підставах, а саме у зв'язку із закінченням строку дії контракту - п. 11.2 Контракту. Зазначив, що жодних звернень , заяв , службових записок щодо незаконності Контракту або його укладення на новий строк відповідно до умов Контракту, від позивача не надходило. Крім того, відповідач заперечував проти наданого позивачем розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Просив суд залишити позовну заяву ОСОБА_1 без задоволення.
02.01.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді позивач наполягала на незаконності укладення з заступником керівника контракту як особливої форми трудового договору. Крім того , долучила довідку про доходи від 26.12.2019, видану за місцем вимоги, про середньоденний заробіток за серпень-вересень 2019 року. Просила суд позовні вимоги задовольнити.
27.01.2020 у своїх заперечення відповідач ще раз наголосив на законності та правомірності свого рішення щодо звільнення позивача на умовах укладеного між сторонами Контракту. У задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та долучені сторонами докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Однією із підстав припинення трудового договору є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника.
Тобто, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди є підстава припинення трудового договору та строк з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).
Отже, припинення трудового договору за угодою сторін відрізняється від розірвання такого договору з ініціативи працівника або адміністрації насамперед волевиявленням обох сторін та домовленістю про його припинення.
Доводи позивача ґрунтуються на тому, що укладення між відповідачем та нею Контракту від 24.10.2017 суперечило законодавству України, оскільки посада проректора вищого навчального закладу не відносилася до посад працівників, з якими укладається контракт.
При цьому, з матеріалів справи убачається, що позивач власноручно підписала у 2017 році Контракт №141 про призначення її на посаду проректора з науково-педагогічної роботи. (а.с.13-16). Відтак, сторони уклали угоду ,в якій погодила умови трудових відносин , зокрема й досягли домовленості стосовно Строку дії Контракту та порядку його розірвання.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач оспорювала зазначений вище Контракт, зверталася до відповідача із письмовими заявами щодо його розірвання, продовження або укладення на новий строк , суду не надано.
Відповідно до ч.3 ст. 53 Закону України «Про вищу освіту» (далі- Закон), наукові працівники - це особи, які за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-організаційну діяльність та мають відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання.
Згідно з п.2 ч.1 ст. 55 Закону посада проректора відноситься до основних посад науково-пкдагогічних працівників закладів вищої освіти, але конкурсного відбору для цієї посади не передбачено (ч.11 ст. 55 Закону).
З наведених вище норм Закону випливає, що укладення трудового договору (контракту) з проректором є законним та необхідним.
Відповідно до 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Аналізуючи положення Контракту , у зв'язку із закінченням строку дії якого позивача було звільнено із займаної посади , судом встановлено, що відповідно до п.11.2 Контракту строк дії Контракту встановлений з 24.10.2017 по 24.10.2019 (а.с.16)
23.10.2019 Наказом Ректора Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України Войтович Р. ОСОБА_1 звільнено з посади проректора з науково-педагогічної роботи ІПК ДСЗУ 24 жовтня 2019 року у зв'язку із закінченням строку дії контракту, п.2 ст. 36 КЗпП України (а.с.17)
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується із доводами відповідача щодо законності та правомірності Наказу № 238-к від 23.10.2019 про звільнення ОСОБА_1 із посади проректора з науково-педагогічної роботи ІПК ДСЗУ.
В той же час, суд критично оцінює доводи позивача стосовно незаконності укладення Контракту між сторонами, адже вони не знайшли своє підтвердження у матеріалах справи.
Таким чином, оцінюючи подані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв'язку у сукупності, суд, розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, вважає що вимоги позову про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді не підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, не підлягають задоволенню і вимоги позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вказані вимоги є похідними від тих, в задоволенні яких судом було відмовлено.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати у справі в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В силу положень п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати пов'язані з розглядом справи покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 12, 13, 15, 81, 89, 141, 223, 259, 236-265, 353, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.С. Жовноватюк