Справа № П/320/760/20 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І.
30 жовтня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року;
- зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року і надати довідку з помісячним розрахунком індексації за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України, подало апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом не було враховано, що виплата індексації проводиться при наявності коштів, а тому відсутність відповідних бюджетних асигнувань унеможливлює виконання апелянтом обов'язку з її виплати.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 15 лютого 2014 року по 03 лютого 2019 року проходив військову службу у Головному управлінні зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України, що підтверджується довідкою від 12 лютого 2020 року № 308/6/1688.
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 26 грудня 2018 року № 692 полковника ОСОБА_1 , начальника служби планування та використання радіочастотного ресурсу Головного управління зв'язку та інформаційних систем, звільнено у запас за пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я).
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по стройовій частині) від 14 січня 2019 року № 8 встановлено вважати позивача таким, що справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до Броварського ОМВК Київської області. Позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 03 лютого 2019 року.
Встановлено виплатити позивачу: надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років за період з 01 січня по 03 лютого 2019 року; щомісячну премію відповідно до особистого внеску в загальний результат служби в розмірі 35 відсотків посадового окладу за період з 01 січня по 03 лютого 2019 року; надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 відсотків до посадового окладу за період з 01 січня по 03 лютого 2019 року; одноразову грошову допомогу у зв'язку зі звільненням за 29 календарних років в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
ОСОБА_1 звернувся до начальника Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України із заявою від 03 грудня 2019 року, в якій просив здійснити виплатиту йому індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березень 2018 року, а також надати довідку з помісячним розрахунком індексації за цей період.
Листом від 03 січня 2020 року № 305/21 Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України повідомило позивачу, що у 2016 році йому здійснено виплату індексації в сумі 10938 грн 81 коп., а у 2018 році йому здійснено виплату індексації в сумі 8588 грн 58 коп.
Крім того, у вказаному листі відповідач зазначив, що згідно Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 та роз'яснення Мінсоцполітики від 04 липня 2017 року №220/5140 проведення індексації грошових виплат населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. При цьому, Порядок не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди.
У листі вказано, що у 2017 році виділений фінансовий ресурс для здійснення виплати грошового забезпечення військовослужбовцям структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України не дозволяв проводити його індексацію.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у 2017 році протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що проведення індексації у зв'язку із зростанням споживчих цін (інфляції) є обов'язковим для всіх роботодавців, а приписами чинного законодавства не скасовано виплату індексації заробітної плати та не пов'язано вчинення таких дій з надходженням коштів до підприємства, установи, організації.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон).
Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Приписи ч. 6 ст. 2 Закону визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За правилами ч. 1 ст. 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01 січня 2016 року - 103 відсотка).
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно ч. 2 ст. 6 Закону порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Приписи п. 1-1 Порядку № 1078 визначають, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01 січня 2016 року - 103 відсотка).
Згідно абз. 5 п. 2 Порядку № 1078 визначають, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.
При цьому пп. 2 п. 6 Порядку № 1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню - підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Зі змісту наведеного вбачається, що п. 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.
Доводи апелянта стосовно того, що фонд грошового забезпечення військовослужбовців органів військового управління зарахованих на фінансове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на 2016 - 2018 року не дозволяв проведення індексації грошового забезпечення, колегією суддів оцінюються критично з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, стало неналежне фінансування Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України.
Проте, суд апеляційної інстанції зауважує, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат (доказом наявності поважних причин непроведення розрахунку). Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
При цьому судовою колегією враховується, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242 - 244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді А.Ю. Коротких
І.В. Федотов