Справа № 640/4410/19 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.
30 жовтня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0125601-1310-2658.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління ДФС у м. Києві, подало апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неповне з'ясування судом обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги обґрунтовує тим, що всупереч вимогам пп. 266.1.2 «б» п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України ОСОБА_1 або її чоловік - ОСОБА_2 , не подали до контролюючого органу заяву про визначення особи, яка буде сплачувати податок. Апелянт зазначає, що чинним податковим законодавством не передбачено обов'язку податкового органу на власний розсуд визначати суб'єкта оподаткування.
Головне управління ДПС у м. Києві у клопотанні від 29 травня 2020 року вх. № 17376 просило здійснити заміну відповідача у справі - Головного управління ДФС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві.
Розглянувши заявлене клопотання, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» випливає, що територіальні органи Державної податкової служби є правонаступниками майна, прав та обов'язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності.
Згідно додатку 2 до вказаної постанови Головне управління ДФС у м. Києві реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві.
При цьому, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про створення Головного управління ДПС у м. Києві здійснено 30 липня 2019 року.
З урахуванням наведеного суд вважає за можливе задовольнити подане клопотання та допустити заміну Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 або ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належить 1/1 житлового будинку, загальною площею 257,60 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Головним управлінням ДФС у м. Києві 18 червня 2018 року винесено податкове повідомлення - рішення № 0124479-1310-2658, яким відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України визначено чоловіку позивача - ОСОБА_2 , грошове зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості 18010200» за 2017 рік у розмірі 3302 грн 40 коп.
Також Головним управлінням ДФС у м. Києві 19 червня 2018 року винесено податкове повідомлення - рішення № 0125601-1310-2658, яким відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України визначено позивачу - ОСОБА_1 грошове зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості 18010200» за 2017 рік у розмірі 3302 грн 40 коп.
За результатами адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 08 лютого 2019 року № 916/П/99-99-11-05-01-25 податкове повідомлення - рішення від 19 червня 2018 року №0125601-1310-2658 залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Позивач, не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням - рішенням, звернулась з позовом до суду.
Задовольняючи адміністративний позов повністю суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган приймаючи податкові повідомлення-рішення щодо кожного із співвласників квартири (об'єкт не поділений в натурі загальною площею 257,60 кв.м.), одним з яких є позивач у справі, порушив вимоги пп. 266.1.2. «б» п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України, за якою, якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.
Суд наголосив на тому, що контролюючий орган наділений повноваженнями щодо звернення до платника податків з запитами щодо надання інформації. При цьому норми Податкового кодексу України не містять положень щодо обов'язку фізичної особи самостійно подати до контролюючого органу заяву про визначення особи, яка буде сплачувати податок за спільну сумісну власність, як відсутні норми про те, що у випадку неподання відповідної заяви кожен з власників об'єкта нерухомості, який перебуває у спільній сумісній власності має сплатити у повному обсязі грошове зобов'язання.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пп. 8.1, 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Нормами пп.10.1.1 п.10.1 ст.10 Податкового кодексу України передбачено, що до місцевих податків належить податок на майно, який в силу ст. 265 Податкового кодексу України складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
Відповідно до пп. 12.3.1, 12.3.2 п. 12.3 ст.12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Учасниками справи не заперечується, що місцевий податок з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки введено рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923.
Відтак, податковий орган має право за 2017 рік визначити розмір податкових зобов'язань з вказаного виду податків.
Відповідно до пп. 265.1.1 п. 265.1 ст.265 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.
Згідно з пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування відповідно до пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України передбачено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Відповідно до пп. 266.1.2 «б» п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.
Згідно з ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується її учасниками, житловий будинок загальною площею 257,60 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить позивачу та її чоловіку на праві спільної сумісної власності, частка кожного із подружжя складає 1/1 що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Під час розгляду справи відповідач не заперечував того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення та податкове повідомлення-рішення 18 червня 2018 року № 0124479-1310-2658 про визначення грошового зобов'язання ОСОБА_2 - чоловіку позивача, прийняті відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України та визначають ідентичне грошове зобов'язання за 2017 рік у розмірі 3302 грн 40 коп. за один і той самий об'єкт оподаткування.
Наполягаючи на правомірності прийняття оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення відповідач зазначав, що він не наділений повноваженнями самостійно визначати особу - платника податку, який передбачено ст. 266 Податкового кодексу України, за відсутності поданої позивачем та її чоловіком заяви про визначення особи, яка здійснюватиме сплату такого податку.
Разом з тим, відповідач не спростував того, що відповідно до п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, в інших випадках, визначених цим Кодексом. Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).
З аналізу вищевказаної норми вбачається, що відповідач повинен був самостійно звернутись до позивача та її чоловіка, як платників податків, із запитом щодо надання інформації, а тому посилання відповідача на те, що позивач та її чоловік не подавали до контролюючого органу заяву про визначення особи, яка буде сплачувати податки, є необґрунтованими.
Колегія суддів звертає увагу, що норми Податкового кодексу України не містять обов'язку платника податків самостійно звертатися до контролюючого органу з заявою про визначення особи, яка буде сплачувати податок за об'єкт житлової/нежитлової нерухомості, що перебуває у спільній сумісній власності, а також не визначають, що контролюючий орган має право визначити грошове зобов'язання кожному із співвласників за один об'єкт оподаткування у разі неподання ними заяви про особу, яка буде сплачувати податок за об'єкт нерухомого майна, що є їх спільною сумісною власністю.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0125601-1310-2658 є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 286, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді А.Ю. Коротких
І.В. Федотов