про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
Справа № 500/3056/20
02 листопада 2020 рокум.Тернопіль
Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Чепенюк О.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018-2019 роки у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, за 2018-2019 роки у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Ухвалою судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.10.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. Так, позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з зазначенням підстав для його поновлення та наданням відповідних доказів на обґрунтування таких підстав.
На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 21.10.2020 до суду 27.10.2020 позивачем подано заяву, у якій позивач зазначає, що строк, визначений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ним не пропущений, оскільки про порушення свого права на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2018-2020 роки він дізнався у вересні 2020 року із соціальних мереж, ознайомившись з ухвалою Верховного Суду від 17.06.2020 у зразковій справі №440/2722/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/14/20) за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Зі змісту ухвали та рішень судів позивачу стало відомо, що відповідач порушив його право, виплативши грошову допомогу у меншому розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України, а не у розмірі, визначеному Законом.
Також зазначає, що 21.09.2020 звернувся з заявою до відповідача про перерахунок та виплату недоплаченої разової грошової допомоги до 5 травня, з урахуванням попередньо виплаченої суми, а 16.10.2020 звернувся до суду.
Заяви про поновлення пропущеного строку позивач не подав, незважаючи на ухвалу судді про залишення позовної заяви без руху від 21.10.2020, оскільки не вважає такий строк пропущеним.
Вирішуючи питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду з даними позовними вимогами, та виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
В даному випадку, позивач заявляє вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо непризначення щорічної разової допомоги в необхідному розмірі на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2018-2020 роки.
При цьому, з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 16.10.2020.
Оцінивши наведені підстави, за яких позивач вважав строк звернення до суду не пропущеним, у зв'язку з чим відмовився подавати заяву про поновлення пропущеного строку, суд зазначає наступне.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога.
Згідно частини четвертої статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що перебіг строку звернення особи до суду з позовною вимогою про визнання протиправною бездіяльності щодо непризначення щорічної разової допомоги в необхідному розмірі на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» слід обраховувати з 30 вересня відповідного поточного року.
Дана позиція кореспондується з відповідними висновками Верховного Суду викладеними в постанові від 06.02.2018 по справі №607/7919/17, в яких Верховний Суд встановив, що 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Отже, перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, строк звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності щодо непризначення щорічної разової допомоги в необхідному розмірі за 2018 рік слід обчислювати з 30 вересня 2018 року, щодо непризначення щорічної разової допомоги в необхідному розмірі за 2019 рік - з 30 вересня 2019 року.
Вказана грошова виплата є періодичним платежем, тому про порушення своїх прав позивач мав дізнатися під час отримання такої виплати у розмірі, з яким він не погоджується, протягом 2018 - 2019 років.
Позивач, в свою чергу, будучи обізнаним про порушення його прав стосовно виплати разової щорічної грошової допомоги в 2018, 2019 році, у встановлений законодавством строк до суду не звернувся, доказів наявності обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом суду не надав.
Таким чином, твердження позивача, що лише у вересні 2020 року він дізнався про порушення своїх прав, ознайомившись з ухвалою Верховного Суду від 17.06.2020 про відкриття провадження у зразковій справі № 440/2722/20, є безпідставними та не беруться судом до уваги при визначенні строку звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оціночні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Жодних належних та допустимих доказів щодо причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом із позовної заяви та заяви на усунення недоліків позовної заяви не вбачається, позивачем таких не зазначено, не встановлено обставин та поважних причин, що свідчать про наявність об'єктивних перешкод для подання позову у встановлений законодавством строк та пропущення строку звернення до суду.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини Перез де Рада Каванілес проти Іспанії, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PЙREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; KREUZ v. POLAND № 28249/95).
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Вказане повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.05.2019 по справі №815/3087/18 (адміністративне провадження №К/9901/64037/18), в якій Верховний Суд вирішував питання щодо строку звернення позивача до суду з позовом стосовно виплати йому грошової допомоги до 5 травня та дійшов висновку пропуску строку звернення позивача до суду у червні 2018 року стосовно виплат грошової допомоги до 5 травня за 2011-2016 роки, оскільки одноразова грошова допомога до 5 травня є щорічною виплатою, тому позивач повинен був дізнаватися про порушення своїх прав щороку при її отриманні в розмірі, меншому ніж передбачено законом.
Щодо виплати одноразової грошової допомоги, в меншому розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України, а не Законом, як зазначає позивач, то суд зауважує, що в будь-якому випадку, не погоджуючись з сумою, порядком виплати разової грошової допомоги, законодавством не встановлено реалізації і захисту зазначеного права без обмеження строком.
Рішенням Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 року, на яке посилається позивач у позові, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Даним рішенням визнано неконструкційними окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, проте питання щодо терміну виплати вказаної разової грошової допомоги, встановленої статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Конституційним Судом України не вирішувалось.
Суд зазначає, що прийняття 27.02.2020 рішення Конституційним Судом України № 3-р/2020, на яке посилається позивач у позові, також не може слугувати підставою вважати строк не пропущеним чи для поновлення строку звернення до суду з метою отримання допомоги до 5 травня за 2018 та 2019 роки, оскільки його положення не можуть застосовуватись за минулий час, так як окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, - втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 27.02.2020.
Сам факт прийняття рішення Конституційного Суду України № 3-р/2020, яким визнано наведені положення неконституційними, не міг бути перешкодою для звернення позивача до суду за захистом порушених прав в 2018-2019 роках.
Таким чином позивач пропустив строк звернення до суду з позовними вимогами в частині виплат разової грошової допомоги до 05 травня за період з 2018, 2019 років, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку, що також не спростовано змістом заяви позивача від 27.10.2020 на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху від 21.10.2020.
Згідно з положеннями частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 КАС України.
Пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Оскільки з позовними вимогами позивач звернувся до суду поза межами встановленого статтею 122 КАС України, зазначені позивачем у заяві від 27.10.2020 обставини про не пропущення ним строку звернення до суду є необгрунтованими, строк звернення до суду ним пропущено, підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду позивач не навів, заяву про поновлення строку звернення до суду на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху не подав, тому суд вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачеві в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018-2019 роки у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2018-2019 роки у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви у вказаній частині позовних вимог не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 123, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської області в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської області в частині щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018-2019 роки у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2018-2019 роки у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви в частині позовних вимог невідкладно надіслати позивачу.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня підписання ухвали суддею. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд.
Суддя Чепенюк О.В.