про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
02 листопада 2020 року СєвєродонецькСправа № 360/4179/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши матеріали за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення у вигляді повідомлення,
28 жовтня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації (далі - відповідач, УСЗН Білокуракинської РДА), в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення управляння соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації, у вигляді повідомлення від 02.03.2019 (яке отримане позивачем 11.09.2020) та про стягнення суми в розмірі 31261,09 грн.
Розглянувши матеріали адміністративного позову, суддя дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. […] фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Суд зазначає, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частини першої і другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Частиною першою статті 5 КАС України, установлено право на звернення до суду та способи судового захисту і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За змістом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Частинами першою та другою статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень (органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства), предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.
З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений в конкретному випадку владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).
Позивач - ОСОБА_1 , є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 17/11/2014 № 921-12302 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та довідкою Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 21.09.2020 № 1127.
Листом від 02.08.2019 № 2832 Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області довело до відома позивача, що вона має заборгованість перед управлінням з виплати державної допомоги на дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам - вихователем і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом «гроші ходять за дитиною» в сумі 31261,09 грн. У зв'язку з цим, посилаючись на постанову КМУ від 31.01.2007 № 81 «Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом «гроші ходять за дитиною» вимагає повернути вище вказану суму на рахунок управління. У разі не повернення коштів, управління буде змушене вирішувати питання щодо повернення коштів у судовому порядку.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом оскарження в справі є повідомлення відповідача щодо повернення позивачем надміру виплаченої державної допомоги на дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам - вихователем і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом «гроші ходять за дитиною» в сумі 31261,09 грн.
Позивач обґрунтовує вимоги тим, що предметом спору є визнання протиправним та скасування рішення відповідача відносно позивача, як рішення суб'єкта владних повноважень.
З листа Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації від 17.08.2020 № 2533 вбачається, що відповідачем не звернення позивача повідомлено, що відповідно до Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.09.2006 № 345, рішення про стягнення суми сплаченої щомісячної адресної не передбачене. Відповідно до Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.09.2006 № 345, позивачу як отримувачу соціальної допомоги, було надіслано повідомлення від 02.08.2019 № 2992 про те, що позивач має заборгованість перед управлінням з виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом «гроші ходять за дитиною» в сумі 31261,09 грн. Даний лист позивач отримала про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення особисто позивачем отримане та підписане 20.08.2019. Позивач несвоєчасно повідомляла УСЗН Білокуракинської РДА про зміни розміру стипендії, чим порушувала Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям, прийомним батькам за надання соціальних послугу дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом «гроші ходять за дитиною», затверджений постановою Кабінету Міністрів У країни від 26 червня 2019 року № 552, а саме абзацу третього пункту 7.
Таким чином, реалізація оспорюваного розпорядження полягала в направленні позивачу повідомлення, яке фактично є пропозицією врегулювання спору про право (повернення грошових коштів).
Правовідносини сторін в даній справі регулюються приписами ЦК України, Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом «гроші ходять за дитиною», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 року № 552 (далі - Порядок № 552).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 552 державна соціальна допомога призначається і виплачується щомісяця в грошовій формі батькам-вихователям на кожну дитину-вихованця і прийомним батькам на кожну прийомну дитину.
Призначення і виплата державної соціальної допомоги, грошового забезпечення здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - структурний підрозділ з питань соціального захисту населення) на підставі підготовлених службою у справах дітей документів, що зберігаються протягом п'яти років після припинення виплати соціальної допомоги та грошового забезпечення (пункт 4 Порядку № 552).
Відповідно до пункту 7 Порядку № 552 розмір державної соціальної допомоги становить 2,5 прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, для дітей з інвалідністю - 3,5 прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку. Для осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 18 до 23 років, які навчаються у закладах загальної середньої освіти, за денною формою навчання у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, до закінчення відповідних закладів освіти розмір державної соціальної допомоги становить 2,5 прожиткового мінімуму для працездатної особи, для осіб з інвалідністю - 3,5 прожиткового мінімуму для працездатної особи.
У разі коли дитині виплачуються призначені в установленому порядку пенсія, аліменти, стипендія чи державна допомога, розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між встановленим для дитини розміром державної соціальної допомоги та розміром зазначених виплат за попередній повний місяць на дату влаштування дитини у дитячий будинок сімейного типу або прийомну сім'ю (крім державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю).
У разі зміни розміру пенсії, аліментів, стипендії чи державної допомоги батьки-вихователі або прийомні батьки протягом трьох робочих днів з дати отримання відповідної інформації зобов'язані повідомити про це структурному підрозділу з питань соціального захисту населення для проведення відповідного перерахунку розміру раніше призначеної державної соціальної допомоги.
Якщо батьками-вихователями або прийомними батьками невчасно подано інформацію про зміну розміру пенсії, аліментів, стипендії чи державної допомоги, що призвело до виплати коштів надміру, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення:
повідомляють батькам-вихователям або прийомним батькам про обсяг надміру виплачених коштів і строки їх повернення;
проводять щомісяця відрахування у розмірі не більш як 20 відсотків суми державної соціальної допомоги або грошового забезпечення відповідно до повного погашення надміру виплачених коштів на підставі заяви батьків-вихователів або прийомних батьків про надання згоди на відрахування таких коштів або на підставі своїх рішень;
вирішують питання про стягнення надміру виплачених коштів у судовому порядку в разі неможливості утримання та неповернення їх добровільно батьками-вихователями або прийомними батьками.
Отже, повноваження відповідача ухваленням оспорюваного повідомлення обмежуються лише констатацією факту отримання позивачем (на думку відповідача) надміру виплачених коштів. Що стосується відшкодування, то вони не можуть бути примусово стягнені на підставі оспорюваного повідомлення.
У даному випадку, оспорюване повідомлення за своєю правовою природою є розпорядчим документом, яким скеровується діяльність органу (посадових осіб) при встановлені обставин, що можуть слугувати підставою для виникнення певних правовідносин (в даному випадку можливість звернення з позовом до суду цивільної юрисдикції).
Між відповідачем і позивачем, безпосередньо не здійснювалось будь-яких управлінських дій, існує спір про право щодо майна (отриманих грошових коштів).
При цьому оспорюване повідомлення не є адміністративним актом суб'єкта владних повноважень, що породжує певні правові наслідки безпосередньо для позивача, а саме повідомлення не має обов'язкового характеру і безпосередньо не породжує настання відповідальності або інших негативних наслідків для позивача.
Таким чином, оскільки відповідачем в конкретних правовідносинах не здійснювалось будь-яких управлінських дій безпосередньо щодо позивача, спір, який, в даному випадку, за своєю природою носить приватноправовий характер, може вирішуватись в порядку цивільного судочинства шляхом звернення до суду відповідача з відповідним позовом про стягнення грошових коштів, а висновок про неправомірність розпорядження (в разі встановлення такого факту) може міститися не в резолютивній, а в мотивувальній частині рішення. Обраний позивачем (відносно якого безпосередньо не здійснювалось будь-яких управлінських дій відповідачем) засіб захисту прав не відповідає суті правовідношення, оскільки оспорюваним розпорядженням не були безпосередньо порушені його права.
В даному випадку, встановлена правова природа оспорюваного рішення (розпорядження) унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його протиправним та скасування, у зв'язку з чим ці позовні вимоги не можуть розглядатися у судах, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Наведене виключає можливість розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства, що є підставою, як вірно зазначив суд першої інстанції, для закриття провадження в справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України.
Аналогічний правовий висновок, викладений Верховним Судом у постановах від 02.08.2019 у справі № 592/12182/16-а (адміністративне провадження № К/9901/21077/18), від 28.11.2019 у справі № 592/7612/17 (адміністративне провадження № К/9901/35091/18).
Таким чином, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно частини п'ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
При цьому, з урахуванням неодноразово висловленої позиції Верховного Суду з даного питання, не потребує роз'яснення право позивача щодо звернення до суду, що уповноважений розглядати даний спір, оскільки такий спір не належить до юрисдикції жодного іншого суду.
Керуючись статтями 2, 4, 19, 170, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення у вигляді повідомлення.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяО.В. Захарова