про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
02 листопада 2020 року м.Київ №320/8750/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
до суду звернувся ОСОБА_1 в порядку оскарження дій ГУ ПФУ у Київській області щодо відмови у перерахунку та виплаті додаткової пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 із розрахунку 15% від мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст.ст. 39, 50 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та додаткової пенсії з розрахунку однієї мінімальної заробітної плати та щомісячної доплати до пенсії як дитині війни відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з розміру 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 та зобов'язання здійснити перерахунок зазначених щомісячних пенсійних виплат за період з 01.01.2014 до 02.08.2014 та з 17.07.2018 у розмірі, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 02.10.2020 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та було запропоновано надати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом із обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.
При цьому, залишаючи позовну заяву без руху, зазначеною ухвалою суд звертав увагу позивачки на пропуск нею шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України.
29.10.2020, на виконання вимог ухвали суду позивачкою надано заяву про поновлення строку звернення до суду та квитанцію про сплату судового збору у розмірі 840,80 грн.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, позивачка зазначає, що про невідповідність розмірів пенсії вимогам Конституції України та інших законодавчих актів вона дізнався лише у серпні 2020 року коли звернулася до адвоката. Додає, що з 2011 по теперішній час розмір її пенсії не змінювався, а тому вона вважає, що пенсію ГУ ПФУ у Київській області виплачувало у відповідності до діючого законодавства та, не могла передбачити, що відповідач, який покликаний захищати права та законні інтереси громадян у сфері пенсійного та соціального забезпечення, може порушувати її права.
При цьому, позивачка, посилаючись на ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» наголошувала, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Разом з тим, суд зазначає, що наведені позивачкою обґрунтування поважності причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, не можуть бути прийняті судом як такі, що підтверджують поважність причин пропуску строку звернення до суду, з огляду на наступне:
згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Частиною 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Так, ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
З наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Суд звертає увагу позивачки на те, що дотримання строку звернення до суду, не є формальним ставленням суду до учасників справи. Ігнорування або неправильне застосування строків звернення до суду, призведе до порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права та, відповідно не забезпечення належного відправлення правосуддя.
При цьому, посилання позивачки у заяві про поновлення строку звернення до суду на те, що про порушення своїх прав вона дізналася лише у серпні 2020 із ЗМІ є необґрунтованим, оскільки, по-перше, матеріали позовної заяви не містять жодних доказів на підтвердження обґрунтувань доводів позивачки, по-друге, відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
При цьому, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї.
Слід наголосити, що принципом адміністративного судочинства є верховенство права, тоді як пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо захисту його прав та обов'язків. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за адміністративним позовом, однак це право не є абсолютним та може бути реалізовано лише у тому випадку, коли особою, яка звертається до суду, дотримано певні норма національного законодавства в частині вимог, передбачених для подання позовної заяви, у тому числі щодо дотримання учасником строку, визначеного національним законодавством для звернення до суду, що свідчить про забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, як складової верховенства права.
Суд звертає увагу позивачки на те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. У разі порушення такого строку та недотримання принципу юридичної визначеності зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що такий строк звернення до суду може бути обмеженим.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачка є громадянкою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1992 роках (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . Отримує пенсію за віком.
Проте, у прохальній частині позовної заяви вона просить суд зобов'язати відповідача здійснити їй перерахунок та виплату пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018.
В той же час, до суду з даним позовом позивачка звернулась лише 28.09.2020, тобто більше ніж через 6 років з моменту, за словами позивачки, порушення її прав та інтересів.
Доказів того, що з 2014 позивачка була обмежена у доступі до загальнодоступної інформації з питань пенсійного забезпечення, не надано.
Суд зазначає, що пенсія є щомісячним платежем, з огляду на що про порушення своїх прав позивачка мала дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць, тобто з січня 2014 року позивачка мала би усвідомлювати про порушення її прав щодо виплати її пенсії у неналежному (меншому) розмірі.
Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеному у постанові від 08.08.2019 у справі № 813/5002/17 та Шостого апеляційного адміністративного суду, викладеному у постанові від 16.10.2019 у справі № 620/1372/19.
Суд звертає увагу, що строк звернення до суду з даним позовом обчислюється з дати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, рішення Конституційного Суду України ухвалене 17.07.2018 і було опубліковане у "Віснику Конституційного Суду України" та інших офіційних друкованих виданнях України. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (частина друга статті 152 Конституції України).
Тобто право на звернення із даним адміністративним позовом у позивачки виникло 17.07.2018, із дати ухвалення рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018.
Таким чином, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин судом враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 227/2015/17.
З огляду на встановлене і з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду, керуючись наведеними нормами та джерелами права, суд дійшов висновку про неповажність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду із даним позовом за періоди з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 по 28.03.2020, оскільки позивачка не вказала і не підтвердила відповідними доказами про існування об'єктивно непереборних обставин, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява також повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
За таких обставин, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви в частині оскарження бездіяльності ГУ ПФУ у Київської області щодо непроведення нарахування та виплати доплати пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язання здійснити нарахування та виплату зазначеної доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 по 28.03.2020.
Керуючись статтями 123, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позовну заяву ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, м.Київ, вул.Ярославська, 40) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за періоди з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 по 28.03.2020, - повернути позивачці.
Роз'яснити позивачці, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачці.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Брагіна О.Є.